ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 804/305/17

адміністративне провадження № К/9901/22800/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року (суддя Кононенко О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року (колегія суддів: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Весташляхбуд» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови, -

УСТАНОВИВ:

В січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Весташляхбуд" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області в якому просило скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 19.12.2016 № 571/4.1-2/45, якою накладено на позивача штраф в сумі 1450 грн. на підставі абзацу 6 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не враховано, що обов`язок узгоджувати графік відпусток визначений законодавством, випадки незастосування даної норми закон не містить, отже винесена постанова відповідає фактично встановленим обставинам та приписам чинного законодавства. Колективний договір, укладений 20 травня 2008 року на конференції трудового колективу, відтак відповідач, вважає, що на підприємстві створений профспілковий орган або інший працівник підприємства, який здійснює профспілкові повноваження.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що у період з 22 по 28 листопада 2016 року Головним управлінням держпраці у Дніпропетровській області проведена перевірка товариства з обмеженою відповідальністю « Весташляхбуд» з питання додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За наслідками перевірки складено акт № 571/4.1-2/457.

Перевіркою встановлено порушення законодавства про працю, а саме: графік відпусток на підприємстві на 2016 рік не погоджений з виборним органом первинною профспілковою організацією, що є порушенням вимог ч.4 ст. 79 КЗпП України, згідно якої черговість надання відпусток визначена графіком, затвердженим власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доведеним до відома всіх працівників.

Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області 19 грудня 2016 року винесено постанову, якою на позивача накладено штраф у розмірі 1450 грн.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що правові підстави для прийняття спірної постанови відсутні, оскільки графік відпусток не погоджений з профспілкою підприємства через відсутність профспілкового органу на підприємстві.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Пунктами 4, 5 статті 79 Кодексу законів про працю України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Аналогічні вимоги містять частини 10, 11 статті 10 Закону України «Про відпустки».

Згідно частин 1 та 2 статті 246 Кодексу законів про працю України первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

Положеннями статті 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що створення профспілок є добровільним, правом громадян, а не їх обов`язком, і ніхто не може бути примушений до створення чи вступу до профспілки.

Судами встановлено, що графік відпусток у позивача наявний, працівники підприємства з графіком відпусток ознайомлені. Враховуючи відсутність на підприємстві профспілкового органу, відповідачем протиправно застосовано штрафну санкцію, а тому постанова підлягає скасуванню.

Щодо посилань в касаційній скарзі на помилкове стягнення з відповідача судового збору, оскільки він звільнений від його сплати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Проте звільнення від сплати судового збору органів Держпраці не звільняє його від обов`язку відшкодувати судові витрати у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №750/108/17, від 13.06.2018 у справі №520/1841/17 та від 19.12.2018 у справі №748/2378/16-а.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко