ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 804/4544/17

адміністративне провадження № К/9901/123/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2017 (суддя - І.В. Тулянцева) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 (колегія суддів: Т.С. Прокопчук, А.В. Шлай, О.О. Круговий) у справі № 804/4544/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0006121303 та № 0006131303 від 10.05.2017.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем при винесенні спірних рішень безпідставно не прийнято до уваги, що до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю позивача відносяться і витрати у розмірі вартості плати за ліцензію за оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами та збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 у задоволенні позову відмовлено, у зв`язку із тим, що витрати які позивач відніс до складу витрат не передбачено приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати справу направити на новий судовий розгляд. Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги. Окремо на порушення судом апеляційної інстанції його права на участь в судовому засіданні зауважує, не суд не задовольнив його заяву про перенесення судового засідання.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу позивача від відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши рішення судів апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу № 823 від 16.02.2017, відповідно до направлень № 6801 та № 6802 від 13.03.2017, згідно плану-графіку проведення планових виїзних перевірок на І квартал 2017 року, ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складений Акт №13759/04-36-13-03/ НОМЕР_1 від 10.04.2017 (далі Акт перевірки), за висновками якого встановлено наступні порушення:

1) п.177.2 п.177.4.4 ст.177 ПК України, в результаті чого завищено суми валових витрат у розмірі 1022724грн. 51 коп., в тому числі: 2015 рік - 418352 грн. 95коп., 2016 рік - 604371 грн. 56 коп., що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу у розмірі 1022724 грн. 51 коп.

У зв`язку із чим донараховано:

ПДФО у розмірі 192457 грн. 50 коп., в тому числі:

2015 рік - 83670 грн. 60 коп.;

2016 рік - 108786 грн. 90 коп.

2) вимоги п.1.2 п.161 підр.10 розділу XX, ст.177 ПК України, в частині завищення витрат за 2015-2016 рр. в розмірі 1022724 грн. 51 коп., в тому числі: 2015 рік - 418352 грн. 95коп., 2016 рік - 604371 грн. 56коп., що призвело до заниження до оподаткування військовим збором з чистого (оподатковуваного) доходу в розмірі 1022724грн. 51 коп., в тому числі: 2015 рік - 418352 грн. 95коп., 2016 рік - 604371 грн. 56коп.

в результаті чого донараховано військового збору у розмірі 15340 грн. 87 коп., в тому числі:

2015 рік - 6275 грн. 30 коп.;

2016 рік - 9065 грн. 57 коп.

3) порушення п.2.2, п.2.6 гл.2 Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (із змінами та доповненнями): неоприбуткування (неповне, несвоєчасне) готівкових коштів в книзі обліку розрахункових операцій № 3000032868р/12 від 19.10.2016 на підставі фіскальних звітних чеків у сумі 1568 грн. 00 коп.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0006121303 від 10.05.2017, яким позивачу нараховано суму грошового зобов`язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на загальну суму 255923 грн. 93коп., з яких основний платіж складає 170615 грн. 95 коп. та штрафні санкції 85307 грн. 98 коп. і № 0006131303 від 10.05.2017, яким нараховано суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 17042 грн. 16 коп., з яких основний платіж складає 13633 грн. 73 коп. та штрафні санкції 3408 грн. 43 коп.

За висновками відповідача, позивач безпідставно відніс до складу витрат, витрати за придбання ліцензій на роздрібну та оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами на загальну суму 872780 грн. в 2015-2016 роках та збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства у розмірі 36135 грн. в 2016 році, що не передбачено пунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Не отримавши позитивного результату від адміністративного оскарження вказаних рішень, позивач звернувся до суду з позовом, який відмовив у його задоволені, з чим погоджується Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Згідно з пунктом 177.2 вказаної статті Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року) визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, а саме:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

-суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Наведений у цій нормі перелік витрат не містить витрат на придбання ліцензій чи сплату збору.

Отже, незалежно від того, що ліцензії на роздрібну/оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами та збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства сплачувались позивачем для здійснення підприємницької діяльності, витрати понесені за їх придбання/оплату, не могли бути включені в 2015-2016 роках до складу валових витрат фізичної особи - підприємця, який перебував на загальній системі оподаткування.

Наведене, а також зміст встановлених фактичних обставин свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі прийняті за правильного застосування вказаних норм матеріального права.

При цьому Судом Касаційної інстанції відхиляються доводи позивача про те, що судом апеляційної інстанції була розглянута апеляційна скарга у його відсутність попри його заяву про перенесення судового засідання.

З матеріалів апеляційного провадження вбачається, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.10.2017 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження, апеляційний розгляд справи призначений на 14.12.2017 на 10:00 год., про яке повідомлявся позивач судовою повісткою від 19.10.2017, що була ним отримана 27.10.2017 (т.2, а.с.14).

Відповідно до частини четвертої статті 196 КАС України (в редакції до 15.12.2017) неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Відтак, суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу позивача без його участі не допустив порушень вимог чинних на той час норм процесуального Закону, адже про судове засідання останній був повідомлений належним чином і завчасно, що ним не заперечується, тоді як явка позивача не була визнана обов`язкова.

Щодо клопотання про перенесення слухання справи, про яке позивач вказує в касаційній скарзі, то Верховний Суд відзначає, що таке клопотання підписане представником позивача, а не позивачем, як він зауважує. При цьому будь-яких доказів наявності обставин, якими представник позивача мотивував дане клопотання (відрядження) матеріали справи не містять. Водночас позивач, в касаційній скарзі не обґрунтовує свою неможливість прибути на судовий розгляд справи в суді апеляційної інстанції або забезпечити явку іншого представника.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник