ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа №804/4981/16

касаційне провадження № К/9901/40213/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Управління) на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (суддя Гімон М.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномаш» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21.12.2016, ухваленою у відкритому судовому засіданні у присутності представників сторін, позов задовольнив у повному обсязі.

Управління оскаржило це рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Також Управління порушило клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обгрунтувала тим, що відповідне фінансування ДФС України та її Територіальних органів Кабінетом Міністрів України на 2016 рік не здійснено.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.02.2017 відмовив Управлінню у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме - відсутності документа про сплату судового збору та встановив десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня отримання копії цієї ухвали. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що до клопотання про звільнення від сплати судового збору Управління не надало доказів, які б підтверджували скрутний майновий стан, а також доказів того, що є складнощі провести сплату судового збору у зв`язку з відсутністю коштів.

Згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №4900050138190 ухвала про залишення апеляційної скарги без руху була отримана Управлінням 09.02.2017.

В межах встановленого строку для усунення недоліків Управління надіслало до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції до закінчення перегляду даної справи у суді апеляційної інстанції, яке обґрунтувала тим, що до 01.09.2015 органи ДФС були звільнені від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», проте після набрання з 01.09.2015 чинності Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» органи ДФС позбавляються права на пільги щодо сплати судового збору та зобов`язані сплачувати судовий збір у повному обсязі, тоді як згідно Тимчасового кошторису на 2017 рік кошти на оплату судового збору у Управління відсутні.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.02.2017 відмовив у задоволенні клопотання Управління про відстрочення сплати судового збору, а апеляційну скаргу Управління повернув, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що обмежене фінансування бюджетної установи не є аргументом і підставою для відстрочення сплати судового збору.

Управління оскаржило ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.05.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, Управління посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, з урахуванням того, що відсутність фінансування на сплату судового збору не є її виною. Крім іншого скаржник вважає, що застосування процесуальних обмежень апеляційним судом не є об`єктивним та виправданим, а тому має місце порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у рішеннях від 26.07.2011 «Георгел та Георгета Стоіческу проти Румунії» (пункт 69), від 18.02.2011 у справі «Мушта проти України» (пункти 37, 38, 46), від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України».

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.09.2021 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 07.09.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Частиною третьою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Управління в установлений судом строк не усунула недоліки апеляційної скарги, документа про сплату судового збору не надала.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає такі висновки суду апеляційної інстанції правомірними та відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, з огляду на наступне.

Управління є територіальним органом ДФС, тобто є державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для несплати суб`єктом владних повноважень судового збору.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у звільнення від сплати судового збору та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку). Держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, тому у її задоволенні слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова