ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2021 року
м. Київ
справа №804/5496/15
адміністративне провадження №К/9901/32244/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (головуючий суддя - Боженко Н.В., судді: Озерянська С.І., Верба І.О.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Чумак С.Ю., судді: Чабаненко С.В., Юрко І.В.)
у справі №804/5496/15
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури міста Києва
про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
I. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України №217к від 23 березня 2015 року про звільнення його з посади прокурора міста Києва;
- поновити його на посаді прокурора міста Києва;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №217к від 23 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора міста Києва та поновлено на вказаній посаді з 24 березня 2015 року. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 25 лютого 2020 року у розмірі 37 097, 73 грн, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Києва та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9804, 90 грн.
3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офіс Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 2001 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України на різних посадах: старшим слідчим прокуратури міста Алушти (2001-2004), помічником прокурора міста Ялта (2004-2005), прокурором міста Марганця (2005-2007), прокурором Самарського (2007-2010) та Жовтневого (2010-2011) районів міста Дніпропетровська, начальником відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією (2011-2012), начальником управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Дніпропетровської області (2012-2013).
5. У період з 26 липня 2013 року по 17 квітня 2014 року позивач працював на посаді заступника прокурора Луганської області на підставі наказу Генеральної прокуратури України № 394 к від 26 липня 2013 року та був звільнений із займаної посади в порядку переведення на посаду прокурора Деснянського району міста Києва на підставі наказу Генерального прокурора України № 652 к від 17 квітня 2014 року.
6. З 25 червня 2014 року призначений на посаду прокурора міста Києва.
7. Зазначені обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача та копіями наказів Генерального прокурора України.
8. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади».
9. 20 березня 2015 року позивачем подано до Генеральної прокуратури України заяву, в якій ОСОБА_1 повідомив про відсутність щодо нього заборони, визначеної частиною третьою або частиною четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» та надав згоду на проходження перевірки.
10. Довідкою від 11 березня 2015 року про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» встановлено, що позивач з працював в органах прокуратури України з 26 липня 2013 року по 17 квітня 2014 року на посаді заступника прокурора Луганської області, тобто в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 обіймав посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
11. Наказом Генеральної прокуратури України № 217 к від 23 березня 2015 року позивача звільнено з посади прокурора міста Києва, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України та увільнено від обов`язків голови колегії прокуратури міста.
12. Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
13. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача з займаної посади, засноване на колективній відповідальності, без з`ясування конкретних виконуваних функцій та особистої участі особи в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 . Однак, матеріали справи не містять відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Генерального прокурора України про звільнення позивача з посади не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
14. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
15. Скаржник зазначає, що порушення норм матеріального права полягає у неправильному тлумаченні положень Закону України «Про очищення влади», Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», у застосуванні до вказаних правовідносин статті 61 Конституції України, яка не підлягала застосуванню.
16. Скаржник зазначає, що чинним законодавством не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії передбачені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» та не передбачено обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи спрямовані на узурпацію влади президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
17. Наголошує, що Генеральний прокурор України при прийнятті спірного наказу діяв обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
18. Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що посада позивача не належала до посад, перелік яких визначено пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури.
19. Також не ґрунтуються на нормах законодавства висновки судів про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
20. Серед іншого, скаржник указує, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, чим допустив істотне порушення вимог процесуального закону, а саме пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
22. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
24. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
25. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
26. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
27. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
28. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).
29. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
30. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
31. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
32. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
33. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
34. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
35. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
36. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
37. Як встановлено судами, підставою для видання спірного наказу №217к від 23 березня 2015 року вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII у якій зазначено, що позивач в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 обіймав посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону №1682-VII.
38. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.
39. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
40. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
41. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
42. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
43. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
44. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
45. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
46. Суди попередніх інстанцій врахували, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
47. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
48. Водночас судами попередніх інстанцій враховано, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
49. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
50. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
51. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
52. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
53. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
54. Підсумовуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний наказ №217к від 23 березня 2015 року не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
55. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №217к від 23 березня 2015 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора міста Києва.
56. Що стосується доводів касаційної скарги щодо безпідставного висновку суду першої інстанції про те, що посада позивача не належала до посад, перелік яких визначено пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури, Верховний Суд зазначає наступне.
57. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо «посадових та службових осіб органів прокуратури України».
58. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
59. Отже, стаття 2 Закону №1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
60. Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових осіб органів прокуратури України за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.
61. Термін «посади», який використовується у Законі №1682, у тому числі і в пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, необхідно розуміти у значенні, наведеному у частині першій статті 1 Закону №1682-VII, відповідно до якої цей термін використовується як скорочення від термінів «певні посади (перебування на службі)».
62. З огляду на наведене, на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки пункт 8 частини першої статті 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв`язку із положеннями частини першої статті 1 та пункту 7 частини першої статті 2 цього Закону.
63. Такий самий підхід застосування норм матеріального права також міститься у постанові Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14.
64. Тому, твердження скаржника про безпідставність висновку суду першої інстанції з цього приводу є обґрунтованими. Апеляційний суд не звернув увагу на помилковість вказаного висновку та залишив рішення суду першої інстанції без змін. Разом з тим, помилковість висновків суду першої інстанції в зазначеному вище контексті, не вплинуло на результат розгляду цієї справи.
65. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
66. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
67. Щодо питання про вилучення відомостей про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, Верховний Суд зазначає таке.
68. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
69. Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього.
70. Пункт 9 Положення №1704/5 передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
71. Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
72. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
73. Таким чином, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання Генеральної прокуратури України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.
74. Цей висновок Суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому в постанові від 04 червня 2020 року в справі №821/4571/14 (№К/9901/1380/18).
75. За цих обставин доводи касаційної скарги щодо зазначених обставин є безпідставними.
76. Безпосередньо розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, не є предметом касаційного оскарження.
77. Верховним Судом також враховуються доводи касаційної скарги Прокуратури міста Києва про безпідставний розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, а не в загальному порядку як справи, що не належить до справ незначної складності. Разом з тим, це порушення, на яке звернув увагу скаржник не вплинуло на правильність висновків під час вирішення спору у цій справі, а тому в силу частини другої статті 350 КАС України, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
78. Посилання в касаційній скарзі на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №200/142/20-а є безпідставними, оскільки правовідносини у вказаній справі та у справі, що розглядається не є тотожними.
79. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
80. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
81. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
82. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, однак оскільки постанова суду першої інстанції, що залишена без змін постановою апеляційного суду, містить помилкові мотиви, то в частині цих мотивів рішення судів підлягають зміні.
83. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 351 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №804/5496/15 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №804/5496/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
Н.М. Мартинюк