ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 804/6206/16
адміністративне провадження № К/9901/36218/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 року (суддя Павловський Д.П.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 року (головуючий суддя Чередниченко В.Є., судді: Іванов С.М., Панченко О.М.) у справі № 804/6206/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» (надалі позивач, Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість та застосовано адміністративний штраф.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 02.11.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 року, позов задовольнив.
Визнав протиправними та скасував повністю податкове повідомлення-рішення №0005931407 від 06.09.2016 року, податкове повідомлення-рішення № 0005941407 від 06.09.2016 року та податкове повідомлення-рішення № 0005951407 від 06.09.2016 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не довів правомірність винесення ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Данні документів, наданих позивачем, не спростовані, а доводи відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Податковий орган стверджує, що судові рішення винесені без дослідження та всебічного з`ясування всіх обставин справи.
В запереченні на касаційну скаргу позивач наводить доводи, аналогічні викладеним у позові, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
12.03.2018 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт № 450/04-36-14-03/31335039 від 17.08.2016 року.
Перевіркою, зокрема, встановлено порушення:
- п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, п.4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, в результаті чого встановлено нецільове використання коштів зі спеціального рахунку ПДВ в сумі 598 544 грн,
- ст. 198, ст. 201, п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 загальної Декларації) у розмірі 157 687 грн за грудень 2015 року.
- ст. 198, ст. 201, п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість (загальна Декларація) у розмірі 94 731 грн за грудень 2015 року.
На підставі акта перевірки податковим органом 06.09.2016 року винесено податкові повідомлення рішення:
- № 0005931407, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 157 687 грн,
- № 0005941407, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 866 593,75 грн, з яких 94 731 грн за основним платежем та 771 862,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Крім того, на підставі акта «Про відмову від надання документів» від 05.09.2016 року № 1528/04-07-14-01/31335039 06.09.2016 року винесено податкове повідомлення рішення № 0005951407, яким застосовано адміністративний штраф у розмірі 510 грн.
За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо правильності формування податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено що в листопаді 2015 року між Товариством та ТОВ «Сервіс-центр «Альфа» укладено договір купівлі-продажу автомобіля МAZDA 6ІРМ на суму 618 000 грн, в т.ч. ПДВ 103 000 грн (договір № 76/М/15 від 27.11.2015 року).
На виконання вказаного договору видано рахунок №102/М від 26.11.2015 року, видаткову накладну № 77 від 11.12.2015 року, акт прийому-передачі від 11.12.2015 року та податкову накладну № 144 від 27.11.2015 року на суму 618 000 грн, в т.ч. ПДВ 103 000 грн.
Вказаний автомобіль введено в експлуатацію 15.01.2016 року, що підтверджується відповідним актом.
Суму ПДВ за вказаною господарською операцією Товариство внесло до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ за грудень 2015 року.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Позивач зазначає, що вказаний автомобіль придбано для оперативного ведення господарської діяльності підприємства.
Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, що наявність на балансі підприємства інших автомобілів не спростовує вказаний факт.
Підпунктом 209.15.1 п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що у разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг у загальній вартості усіх товарів/послуг, поставлених за 12 попередніх послідовних звітних (податкових) періодів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом не надано доказів не використання зазначеного автомобіля для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), більш того, в касаційній скарзі податковий орган лише ставить під сумнів використання легкового автомобіля при виготовленні та поставки сільгосппродукції.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у позивача були відсутні підстави розподіляти суму податкового кредиту виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів (послуг) у загальній вартості усіх товарів/послуг, постановлених за 12 попередніх місяців. Отже позивачем правомірно віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 103 000 грн до складу податкового кредиту за загальною декларацією за грудень 2015 року.
Крім того, в грудні 2015 року Товариством реалізовано основні засоби (хлібопекарське обладнання) на загальну суму 943 260 грн, в т.ч. ПДВ 157 210 грн. та виписано податкову накладну № 13 від 31.12.2015 року.
Вказана господарська операція включена позивачем до податкових зобов`язань з ПДВ за загальною декларацією.
Підпунктом 209.15.1 п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що у разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством здійснено коригування відповідно до «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 23.09.2014 року № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 13), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 року за № 1267/26044 (який діяв у періоді, що перевірявся).
Пунктом 4 розділу V Порядку визначено порядок заповнення податкової декларації, зокрема платником спеціального режиму: «Розділ II «Податковий кредит», зокрема, у розділі II «Податковий кредит» декларації 0121 - 0123 відповідно до підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 розділу V Кодексу відображаються коригування податкового кредиту відображається у рядку 16.
У рядку 16.2 відображається коригування податкового кредиту, пов`язане з використанням раніше придбаних товарів/послуг, необоротних активів частково для виготовлення сільськогосподарськими підприємствами сільськогосподарських товарів/послуг, а частково для виготовлення інших товарів/послуг.
Таке коригування проводиться, виходячи з балансової (залишкової) вартості необоротних активів та вартості залишків товарів, що використовуються чи підлягають використанню в сільськогосподарському виробництві, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, відповідно до частки використання таких товарів/послуг, необоротних активів в операціях сільськогосподарського виробництва та в інших операціях (для сільськогосподарських підприємств, виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг, розрахованої відповідно до вимог пункту 209.15.1 статті 209 розділу V Кодексу), в тому числі у разі зміни напряму використання товарів/послуг, необоротних активів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач дотримався всіх вимог чинного законодавства України та здійснив коригування податкового кредиту за реалізованих основних засобів виходячи з балансової (залишкової) вартості таких основних засобів, яка склалась станом на початок звітного (податкового) періоду - 01.12.2015 року, протягом якого здійснено зміну напряму використання (реалізацію основних засобів).
В свою чергу, доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивачем до довідки, якою визначено початкову та залишкову вартість обладнання, не надано інформацію щодо дати та номера податкових накладних, на підставі яких було відображено податковий кредит під час придбання відповідного товару та не зазначено, у якій податковій декларації відображено такий податковий кредит.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що позивач коригував податковий кредит за спеціальною та загальною декларацією одночасно. У рядку 16.2 спеціальної декларації за грудень 2015 року зменшив податковий кредит за реалізованими основними засобами, як зміна напряму використання основних засобів, придбаних раніше, а у рядку 16.2 загальної декларації за грудень 2015 року збільшив податковий кредит за реалізованими основними засобами на однакову суму у розмірі 149 418 грн.
Пунктом 3.3.2 акта перевірки «Податковий кредит, задекларований по податковій декларації з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування)» порушень у відображенні податкового кредиту за грудень 2015 року не встановлено (том 1 арк. с. 53).
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно віднесено вказані суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2015 року по загальній декларації.
Щодо нецільового використання коштів зі спеціального рахунку ПДВ.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу № 3 від 05.11.2015 року з ФОП ОСОБА_2 на придбання саджанців черешні. На виконання умов договору 06.11.2015 року перераховано передоплату зі спеціального рахунку ПДВ у сумі 598 544 грн.
Позивач у жовтні 2015 року вніс відповідні зміни до реєстраційних документів у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) про види діяльності: 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів та 01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників.
Підприємство має 3,68 га в оренді для багаторічних насаджень, що підтверджується листом Управління Держгеокадастру у Нікопольському районі Дніпропетровської області за № 34-405-0.3-910/2-16 від 29.01.2016 року (том 1 арк. с. 128).
У 2016 році позивач, виходячи з економічного та фінансового становища як на підприємстві, так і в Україні, відмовився від прийнятого рішення щодо садівництва та попросив повернути передоплату за саджанці. ФОП ОСОБА_2 у квітні 2016 року повернула передоплату.
Податковий орган стверджує, що відповідно до наданих звітів податкових розрахунків земельного податку відомостей про наявність земельних ділянок у 2015 році встановлено, що Товариство користувалось, зокрема, землями сільськогосподарського призначення на території Дмитрівської сільської ради (рілля) у кількості 730,6847 га.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що в ході проведення перевірки зроблено запити до управління Держгеокадастру у Нікопольському районі. Станом на момент реєстрації акта перевірки відповідь не отримано.
На підставі зазначеного податковий орган стверджує про відсутність земель для багаторічних насаджень у розпорядженні Товариства.
Суд не погоджується з таким висновком податкового органу, оскільки він спростовується довідкою Управління Держгеокадастру у Нікопольському районі Дніпропетровської області, яка наявна в матеріалах справи. Документів, які б спростовували відомості, викладені у вказаній довідці, на час звернення до суду касаційної інстанцій податковий орган не надав.
Що стосується повернення коштів не на спеціальний рахунок ПДВ позивача, Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, що зарахування коштів на спеціальний рахунок суб`єктом підприємницької діяльності у разі повернення оплати товарів/ послуг не передбачено.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності висновку податкового органу про нецільове використання коштів зі спеціального рахунку ПДВ.
Щодо ненадання документів до перевірки.
Згідно пункту 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.
ГДРІ відділу координації, звітності та аналізу управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області Зінченко Л.П. , ГДРІ відділу перевірок з окремих питань управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області Батрак О.В., складено акт про те, що під час планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року до перевірки не були надані первинні документи на підтвердження суми 149 418 грн. відображеної у рядку 16.2 Колонки Б податкової декларації з ПДВ загальної за грудень 2015 року
З матеріалів справи вбачається, що в ході перевірки листом №4 «Про надання пояснень та документальних підтверджень» від 10.08.2016 перевіряючими було запрошено у підприємства надання документів та пояснень стосовно підтвердження суми 149 418 грн відображеної у рядку 16.2 Колонки Б податкової декларації з ПДВ загальної за грудень 2015 року (том 1 арк. с. 124).
В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що директором Товариства до перевірки не надано:
- накладні, податкові накладні, які підтверджують факт придбання основних фондів, крім того відсутня інформація до якої декларації було віднесено податковий кредит з ПДВ при придбанні основних засобів,
- облікову політику підприємства на дату придбання основних засобів, акти вводу в експлуатацію, технічні паспорти або інші документи, які містять інформацію про визначення строку корисною використання основних засобів у відповідно до П(С)БУ 7 «Основні засоби», розрахунок амортизаційних відрахувань з момент) вводу в експлуатацію по момент реалізації основних засобів для визначення залишкової вартості основних засобів на момент реалізації основних засобів у грудні 2015 року.
Суд апеляційної інстанції встановив, а податковий орган не спростував, що акт відмови від надання документів від 05.09.2016 року складено поза межами періоду проведення перевірки (з 21.07.2016 року по 03.08.2016 року), при цьому цей акт не містить даних щодо обставин ненадання позивачем запрошених відповідачем саме копій документів, як це передбачено п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України. При цьому, позивача не було ознайомлено та йому не було надано для підписання акт відмови від надання документів від 05.09.2016 року.
Водночас і в акті перевірки не відображено факт складання акта відмови від надання документів, що є порушенням «Порядку оформлення результатів документальних перевірок …» затвердженого наказом МФ України 20.08.2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 року № 1300/27745.
За таких обставин, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, про не доведеність відповідачем правомірності накладення на позивача штрафу у розмірі 510 грн.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач не довів правомірність винесення ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Податковий орган касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачем не зазначено.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги
Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 344 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 у справі № 804/6206/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник