ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа №804/8259/16

адміністративне провадження №К/9901/38425/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 року (головуючий суддя Уханенко С.А.) у справі №804/8259/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» до Дніпропетровської митниці ДФС про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, визнання недійсним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (надалі позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпропетровської митниці ДФС (надалі відповідач, митний орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначенні від 09.06.2016 року №110010000/2016/20023, визнати недійсним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 09.06.2016 року №110010000/2016/600120/1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у контролюючого органу не було підстав визначати митну вартість за іншим методом, ніж за методом вартості операції, що був заявлений позивачем в електронній митній декларації від 08.06.2016 року №110010000/2016/020811. Посилається на відсутність розбіжностей в документах.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 року апеляційну скаргу товариства на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року залишено без руху та надано чотирнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків. Оскаржувана ухвала апеляційного суду обґрунтована тим, що апелянтом не в повному обсязі сплачено судовий збір, надана можливість надати суду оригінал документу про сплату судового збору у розмірі 8 340,93 грн.

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2016 року і направити справу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на те, що судом апеляційної інстанції помилково визначено, що ним заявлялась одна майнова та одна немайнова вимога, оскільки ним у позові заявлено дві немайнові вимоги.

Верховний Суд, переглянувши ухвалу апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Спірним питанням є визначення суми судового збору за подання апеляційної скарги, виходячи з того, що предметом оскарження є картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Виходячи з наведеного, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду з вимогами майнового характеру, важливе значення має встановлення розміру ціни позову. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованого повернення поданої заяви/скарги.

Звертаючись до положень Митного кодексу України при визначенні ціни позову у справах щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, слід враховувати наступне.

За змістом статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 50 Митного кодексу України визначено цілі використання відомостей про митну вартість товарів, а саме для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Відповідно до частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

За приписами підпункту 4 частини першої статті 266 Митного кодексу України одним із обов`язків декларанта у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, є сплата митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 279 Митного кодексу України встановлено, що базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є, зокрема для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів.

Відповідно до підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів (частина перша пункту 190.1 статті 190 Митного кодексу України).

З аналізу наведених правових норм слідує, що митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. При цьому на митні органи, з метою виконання та досягнення митних цілей, покладено функціональні обов`язки з контролю за правильністю визначення платником митної вартості товарів. Якщо за наслідками такого контролю встановлено, що митна вартість визначена не правильно, орган доходів і зборів приймає рішення про коригування митної вартості, внаслідок прийняття якого пропорційно змінюється і розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість.

Таким чином, сама по собі визначена у рішенні контролюючого органу митна вартість товару безпосередньо не впливає на майновий стан декларанта. Майновий інтерес для нього складає той розмір митних платежів та інших податків, який він має доплатити порівняно з розміром таких платежів, визначених на підставі заявленої ним митної вартості товарів при декларуванні. Обсяг грошового (вартісного) виразу зміни складу майна позивача у цих спорах співпадає з сумою різниці митних платежів та інших податків, яку він має доплатити.

Отже, Верховний Суду дійшов висновку, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

Отже, розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16.03.2020 року №1.380.2019.001962.

Таким чином, Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач звернувся до суду з вимогами майнового та немайнового характеру.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність сплати апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги, виходячи з того, що позивачем подано адміністративний позов з двома вимогами майнового та немайнового характеру.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування ухвали суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 року у справі №804/8259/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник