№ 804/958/16 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 804/958/16

адміністративне провадження №№ К/9901/18000/18, К/9901/18001/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін

як суд касаційної інстанції справу №804/958/16

за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, відповідача-2: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, відповідача-3: Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, відповідача-4: Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

провадження у якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року (головуючий суддя - Олійник В.М., судді - Барановський Р.А., Ляшко О.Б.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді - Суховаров А.В. Ясенова Т.І.), -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1) визнати протиправним та зобов`язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ України, скасувати наказ №80 о/с від 21.08.2015 в частині звільнення з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 31.08.2015;

2) зобов`язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ України, винести наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці з 31.08.2015 та занести відповідні записи у трудову книжку;

3) зобов`язати ГУМВС України в Дніпропетровській області, а у разі його ліквідації Міністерство внутрішніх справ України, видати наказ про прийняття ОСОБА_1 для подальшого проходження служби на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ Дніпродзержинського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області з 31.08.2015, згідно з раніше погодженого рапорту та занести відповідні записи у трудову книжку;

4) визнати протиправним та зобов`язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ України, скасувати наказ № 83 о/с від 04.09.2015 в частині звільнення з ОВС України в запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 04.09.2015, та занести відповідні записи у трудову книжку;

5) зобов`язати Головне управління МВС України в Дніпропетровській області, а у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ України, внести зміни в наказ про прийняття для подальшого проходження служби на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ Дніпродзержинського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області з 31.08.2015, вважаючи працюючим з 04.09.2015, та занести відповідні записи у трудову книжку;

6) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади з 07.11.2015 у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу;

7) зобов`язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ України, спростувати неправдиві дані, внесені до подання про звільнення ОСОБА_1 з ОВС через скорочення штатів і службової характеристики, скласти і видати подання, службову характеристику з об`єктивним урахуванням особистого вкладу ОСОБА_1 в роботу УМВС України на Придніпровській залізниці;

8) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації з Міністерства внутрішніх справ України, грошове забезпечення за період вимушеного прогулу з 05.09.2015 по фактичну дату винесення відповідного судового рішення та винесення наказу Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області про переведення на посаду у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області у розмірі повного середньомісячного грошового забезпечення, яке отримував у 2015 році із розрахунку його середньоденного грошового забезпечення, яке складало 131,74 грн., вказавши повну суму грошового забезпечення;

9) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації з Міністерства внутрішніх справ України, грошову компенсацію за несвоєчасну видачу трудової книжки згідно зі ст. 235 КЗпП України у розмірі 5928,30 грн.;

10) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації з Міністерства внутрішніх справ України, моральну шкоду за несвоєчасну видачу трудової книжки, що призвело до грубого порушення вимог законодавства про працю у сумі 1000,00 грн.;

11) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації з Міністерства внутрішніх справ України, моральну шкоду за протиправне звільнення, грубе порушення моїх конституційних прав, грубе порушення вимог законодавства про працю та позбавлення мене засобів для існування у сумі 60000,00 грн.;

12) зобов`язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ, перерахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, яке отримав у серпні та вересні 2015 року, встановивши премію не менше 10 % від посадового окладу та як наслідок, перерахувати суму грошового забезпечення за серпень та вересень 2015 року та суму одноразової матеріальної допомоги при звільненні та здійснити дані фінансові виплати відповідно до перерахунку, вказавши суму;

13) зобов`язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ, перерахувати та стягнути грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, в сумі - 3281,21 грн..

В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач посилався на те, що його звільнення є незаконним. Позивач стверджує про відсутність юридичного факту ліквідації відповідача-1, бо було проведено лише його реорганізацію шляхом приєднання до відповідача-2. Після набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» функції, які були покладені законом на міліцію, стала виконувати Національна поліція. Відповідачем-1 не виконаний обов`язок щодо належного працевлаштування позивача згідно з вимогами трудового законодавства та не з`ясована можливість використання його для подальшого продовження служби. З невідомої причини та невідомо коли, відповідачем було прийнято рішення про відмову в оформленні матеріалів на посаду оперуповноваженого СКР Баглійського РВ Дніпродзержинського МУ. Вважає, що незаконне звільнення призвело до вимушених змін у його житті, матеріальної та моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2015 у справі № 804/14983/15 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці, Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року по справі № 804/14983/15 скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Управління МВС України на Придніпровській залізниці видати ОСОБА_1 Довідки з деталізованим розрахунком про компенсацію за дні невикористаної чергової відпустки за 2015 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні.

Стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці, на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за час затримки видачі трудової книжки за період з 04 вересня 2015 року по 02 жовтня 2015 року, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 61,94 грн.

В частині вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Управління МВС України на Придніпровській залізниці видати трудову книжку та фінансові документи - Довідку про середньомісячне грошове забезпечення за 2015 рік, з зазначенням, яке грошове забезпечення отримував за кожен календарний день у 2015 році; Довідку про повне грошове забезпечення за 2015 рік для заповнення Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015 рік; Довідку для центру зайнятості населення про грошове забезпечення за останні шість місяців 2015 року; - провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою від позову .

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.04.2016 по справі № 804/14983/15 були скасовані постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2015 та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016, а справу було направлено на новий розгляд.

Ухвалою суду першої інстанції від 24.06.2016 справа №804/958/16 була об`єднана в одне провадження з адміністративною справою № 804/14983/15 (804/3387/16) з присвоєнням єдиного номеру 804/958/16, оскільки частина позовних вимог по справі №804/958/16 співпадає з частиною позовних вимог по справі № 804/14983/15.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці №80 о/с від 21 серпня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 83 о/с від 04 вересня 2015 року, яким внесено зміни до наказу № 80 о/с від 21 серпня 2015 року в частині виправлення дати звільнення ОСОБА_1 з 31 серпня 2015 року на 04 вересня 2015 року.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України поновити ОСОБА_1 на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України з 05 вересня 2015 року.

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 20421,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць - 1734,38 грн. та поновлення на службі.

Присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці судові витрати у розмірі 150,00 грн.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірні правовідносини виникли під час реорганізації відповідача-1 шляхом приєднання до відповідача-2. Суди вказали, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» від 22 червня 2015 року №741 лінійний відділ на станції Нижньодніпровськ-Вузол Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці не ліквідовувався, а реорганізовувався, тобто скорочені штатні посади були додані до інших підрозділів внутрішніх справ та ці посади були запропоновані працівникам, які вивільняються, у зв`язку з чим на Міністерство внутрішніх справ України покладається обов`язок працевлаштувати в органах внутрішніх справ працівників реорганізованого управління. Зважаючи на зазначене, суди дійшли висновку про протиправність звільнення позивача, наявність підстав для скасування відповідних наказів про його звільнення, поновлення на службі та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Водночас, стосовно позовних вимог позивача, викладених в пунктах 2, 3, 5 - 7, суди вказали на їх передчасність, у зв`язку з чим відмовили в їх задоволенні. Щодо заявлених позовних вимог у пунктах 10 та 11 про відшкодування моральної шкоди, суди зазначили, що такі задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не обґрунтовано в чому полягає завдана йому моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з діями суб`єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Щодо вимоги позивача про стягнення з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації з Міністерства внутрішніх справ України, грошової компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки згідно зі ст. 235 КЗпП України у розмірі 5928,30 грн, суди дійшли висновку, що поновлення позивача на службі в ОВС є належним та достатнім засобом захисту порушених прав та законних інтересів ОСОБА_1 .. Крім того судами зобов`язано здійснити виплату суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що, в цілому, поглинає належні особі виплати через незаконне звільнення. Окрім того, позивачем не доведено, матеріалами справи не підтверджено, що затримка у видачі трудової книжки відбулася з вини відповідача. Також суди дійшли висновку про недоведення позивачем обґрунтованості позовних вимог в частині зобов`язання УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації Міністерство внутрішніх справ, здійснити перерахування та сплату грошового забезпечення із встановленням премії, одноразової матеріальної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, адже вказані виплати проведені відповідачем, правильність їх нарахування не спростована відповідачем та підтверджується матеріалами справи. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції доводи Міністерства внутрішніх справ України, щодо того, що ОСОБА_1 не перебував з ним у безпосередніх трудових (службових) відносинах, тоді як судом першої інстанції позивача поновлено на службі в органах МВС України, визнала такими, що жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтованість та законність його рішення, адже ОСОБА_1 проходив службу у структурному підрозділі органів МВС України, який на сьогодні перебуває в стадії ліквідації.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

12 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, скаржник 1, відповідач 4) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, в якій відповідач 4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник 1 вказує на безпідставність та протиправність висновків судів попередніх інстанцій про реорганізацію УМВС України на Придніпровській залізниці шляхом приєднання до ГУМВС України в Дніпропетровській області, оскільки ліквідація відповідача 1 підтверджується Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ» від 12.02.2015 № 193-VIII, яким ліквідовано органи внутрішніх справ на транспорті. МВС України вказує, що порушення процедури звільнення не може вплинути на матеріально - правовий спосіб захисту порушеного права, і полягає в неможливості поновлення на посаді ліквідованого державного органу, який припинив всі свої права і обов`язки без визначення правонаступництва. Окрім того, скаржник 1 підкреслює, що зобов`язавши МВС України поновити позивача на службі в органах МВС України, суди оминули увагою те, що ОСОБА_1 не перебував у безпосередніх трудових (службових) відносинах з МВС України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

24 липня 2017 року позивачем до Суду подано заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування яких останній вказує на безпідставність викладених в ній доводів та просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

12 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник 2, позивач) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник 2 вказує, що відповідачем 1 не спростовано факт звернення позивача до нього для отримання трудової книжки, не надано жодного пояснення, що перешкоджало відповідачу 1 видати ОСОБА_1 своєчасно трудову книжку та фінансові документи. Крім того, відповідач 1 був зобов`язаний дотримуватись порядку звільнення, визначеного чинним законодавством, а саме - дослідити обставини можливості подальшого використання позивача на службі. Скаржник 2 стверджує, що, оскільки він перебував у трудових правовідносинах з відповідачем 1, який під час реорганізації приєднаний до відповідача 2, то саме останній, а не відповідач 4, як вирішили суди попередніх інстанцій повинен був запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади та працевлаштувати за наявного погодженого рапорта позивача про переведення до Баглійського РВ Дніпроджержинського МУ відповідача 2. Скаржник 2 також вказує на такі порушення процедури його звільнення, як незапропонування всіх вакантних посад, неврахування переважного права позивача на залишення на роботі. Окрім того, позивач наголошує на відсутності запитів про витребування його особової справи для вивчення до Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, рапорт на переведення до якого був погоджений останнім. Тому начальник ВКЗ Дніпроджержинського МУ, не витребувавши особової справи позивача, не зміг вивчити його морально - ділові якості. Позивач вказує і на необґрунтовану відмову судів попередніх інстанцій на стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки зазнавання ним душевних страждань підтверджується відповідними чеками. Крім того, суди попередніх інстанцій неправильно здійснили розрахунок середньоденного грошового забезпечення, а відповідно, і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Також скаржник 2 зауважує, що суди попередніх інстанцій не зазначили у своїх рішеннях його позовні вимоги №№ 6, 11, а також вимоги про поновлення строку звернення до суду у відповідності до р. 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»; вимоги щодо стягнення судових витрата і встановлення судового контролю, згідно ст. 267 КАС України. Позивач стверджує про нерозгляд також і його заяви від 11.09.2015 про прийняття до Національної поліції. Підкреслює про відсутність у нього обмежень, пов`язаних із проходженням служби в органах Національної поліції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

09 червня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення ГУМВС України в Дніпропетровській області на касаційну скаргу позивача, в яких вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З 01.03.2004 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.

21.04.2015 згідно наказу відповідача-1 від 17.04.2015 № 107 «Про організаційно-штатні зміни в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці» було ліквідовано штатну чисельність підрозділів Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (БНОН). У цей же день позивача письмово попередили про звільнення 21.06.2015 з посади начальника СБНОН відповідно до трудового законодавства.

Для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС) 22.04.2015 ним було написано рапорт на переведення до Управління-2 на нижче займану посаду - старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку (далі - СКР) Красногвардійського РВ ДМУ Управління-2, який був погоджений з керівництвом Красногвардійського РВ - 22.04.2015.

23.04.2015 для всіх працівників підрозділів БНОН Управління-1 була проведена кадрова комісія, під час засідання якої всім були запропоновані вакантні посади в Управлінні-1.

Під час засідання кадрової комісії позивач повідомив про бажання далі проходити службу в ОВС та про те, що 22.04.2015 він подав рапорт на посаду старшого оперуповноваженого СКР Красногвардійського РВ Управління-2. Попри це, йому було запропоновано на вибір дві посади, а саме: о/у СКР лінійного пункту міліції на ст. Новоолексіївка ЛВ на ст. Мелітополь та старшого о/у СКР лінійного пункту на ст. Пологи лінійного відділу (далі - ЛB) на ст. Запоріжжя, пояснивши, що в Управлінні-1 для нього немає інших вакантних посад. Хоча за поясненнями ОСОБА_1 на той час в ЛB на ст. Дніпропетровськ були наявними нижче займані вакантні посади заступника начальника СКР ЛВ на ст. Дніпропетровськ та помічника начальника ЛВ на ст. Дніпропетровськ - оперативного чергового ЛВ на ст. Дніпропетровськ.

Також позивач вказав, що вже написав рапорт на переведення його до Красногвардійського РВ. Однак керівництвом Красногвардійського РВ прийнято рішення про відмову у доцільності переводу позивача для подальшого проходження служби у Красногвардійському РВ, особова справа позивача повернута на адресу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці.

15.05.2015 ОСОБА_1 отримав витяг з протоколу кадрової комісії, у якому було вказано, що без його згоди кадрова комісія вирішила призначити його на посаду старшого о/у лінійного пункту на ст. Пологи ЛВ на ст. Запоріжжя.

У травні 2015 року, перебуваючи на посаді начальника СБНОН ЛВ на ст. Дніпропетровськ, позивач позитивно здав заліки з обов`язкової щорічної перевірки професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу ОВС України, згідно з наказом МВС України від 13.04.2012 № 318, який зареєстровано з Міністерстві юстиції України 08.05.2012 за № 728/21041 «Про затвердження положення з організації професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу ОВС України».

У червні 2015 року йому була запропонована вакантна посада старшого оперуповноваженого (о/у) групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу (далі - КМСД ЛВ) на ст. Нижньодніпровськ-Вузол Управління-1, на яку він погодився і подав рапорт на переведення. Згідно висновку атестаційної комісії було вирішено, що ОСОБА_1 відповідає посаді старшого о/у групи КМСД ЛВ на ст. Нижньодніпровськ-Вузол. Тож позивач проходив службу в ОВС на зазначеній посаді.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці» від 08.06.2015 № 664 Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці було ліквідоване та створена комісія з його ліквідації. Цей наказ прийнято на виконання положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх з справ» від 12.02.2015.

29.06.2015 позивача письмово попередили про можливе скорочення згідно з наказом МВС України від 22.06.2015 № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції», проте з його змістом не ознайомили.

Крім того, 29.06.2015 позивача було попереджено про звільнення з 31.08.2015 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, пп. «з» п. 63 та пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Так, у період з червня 2015 року позивач з`ясовував спірні питання свого працевлаштування з відповідачами через рапорти, усні та письмові повідомлення.

18.07.2015 ОСОБА_1 написав рапорт на переведення на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Однак, рішенням керівництва Дніпродзержинського міського управління було відмовлено позивачу в оформленні матеріалів на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ після ознайомлення з матеріалами його особової справи та спілкування з працівниками внутрішньої безпеки.

02.10.2015 до позивача надійшов лист від відповідача-1 від 24.09.2015 №5/5905 з інформацією про його звільнення з органів внутрішніх справи за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом, через скорочення штатів та додано два витяги з наказів про звільнення.

Відтак, згідно з витягом з наказу відповідача-1 № 80 від 21.08.2015 о/с ОСОБА_1 було звільнено з ОВС України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС через скорочення штатів з 31.08.2015.

Згідно з витягом з наказу відповідача-1 від 04.09.2015 № 83 о/с було внесено зміни в наказ № 80 о/с від 21.08.2015 і ОСОБА_1 було звільнено з ОВС України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС через скорочення штатів з 04.09.2015.

Згідно листа голови ліквідаційної комісії т.в.о. начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці, полковника міліції П`ятака В.В. № 5/5930 від 30.09.2015, всі працівники управління, які не знайшли посади в інших Головних управліннях МВС України в областях за два місяці, звільнені згідно зі скороченням штатів та ліквідації управління без проведення кадрової комісії.

При цьому судами встановлено, що згідно з листом ВВБ на Придніпровській залізниці Департаменту внутрішньої безпеки МВС України № 18/33-10дск від 10.06.2015, службою безпеки повідомлено Управління МВС на Придніпровській залізниці про недоцільність переведення ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області та призначення на посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Натомість, листом Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області № 42/4145 від 19.05.2015 відповідача повідомлено про наявність вакантних посад для подальшого проходження служби, як на посадах молодшого начальницького складу, так і на посадах середнього та старшого начальницького складу, з проханням врахувати під час проведення кадрових комісій зазначену інформацію та запропонувати вказані посади працівникам у зв`язку з реорганізацією.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення № 114), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктом 24 Положення № 114 обумовлено, що у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 29.06.2015 персонально письмово попередили про можливе скорочення згідно з наказом МВС України від 22.06.2015 № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції». Водночас, як не заперечується сторонами, з його змістом не ознайомили.

В цей же день позивача було попереджено про звільнення з 31.08.2015 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, пп. «з» п. 63 та пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Суд зауважує, що зі змісту статті пп. «г» п. 64 Положення № 114 вбачається можливим звільнення з посади осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ з причин скорочення штатів лише за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.

Сторонами не заперечується відсутність вчинення відповідачами 1,2 пропозицій вакантних посад, як доказ невиконання норм Положення № 114 в частині реалізації пошуку можливостей подальшого використання на службі позивача.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суд зазначає, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14), від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Відтак, враховуючи зазначену позицію Верховного Суду України, а також встановлені судами обставини справи, Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи скаржника 1 щодо неможливості реалізації норм Положення № 114 в частині подальшого використання на службі позивача у зв`язку з ліквідацією УМВС України на Придніпровській залізниці, оскільки факт реорганізації підтверджується також і висновками Верховного Суду у справі № 808/2300/17. Окрім того, Суд вважає вірним також посилання суду апеляційної інстанції, як на факт підтвердження реорганізації, що відбулася в структурі УМВС України в Дніпропетровській області, на наказ МВС України «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ» № 431 від 14.04.2015, згідно якого начальникам головних управлінь, управлінь МВС в областях, місті Києві наказано опрацювати питання щодо реорганізації та підпорядкування лінійних відділів управлінь МВС на залізницях головним управлінням, управління МВС в областях, місті Києві.

Таким чином, зважаючи на неналежне виконання відповідачами 1,2, визначеної законодавством, процедури щодо вивільнення позивача з причин скорочення штатів, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності звільнення позивача та необхідності скасування наказів УМВС України на Придніпровській залізниці №80 о/с від 21.08.2015 та №83 о/с від 04.09.2015.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відтак, Суд, враховуючи викладене, дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконними та скасування наказів УМВС України на Придніпровській залізниці №80 о/с від 21.08.2015 та №83 о/с від 04.09.2015 без змін .

Водночас, Суд звертає увагу, що, дійшовши правомірного висновку про неправомірність звільнення позивача з посади, Суди попередніх інстанцій помилково переклали обов`язок щодо поновлення ОСОБА_1 з УМВС України на Придніпровській залізниці на МВС України.

Суд погоджується з доводами скаржника-1 про те, що, оскільки позивач проходив службу в УМВС України на Придніпровській залізниці, то до його ліквідації у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для покладення на МВС України обов`язків щодо поновлення позивача.

Наведене також знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №804/4143/16.

Суд також підкреслює, що суди попередніх інстанцій, зобов`язуючи скаржника 1 поновити позивача в органах МВС України, не дотрималися приписів ст. 235 КЗпП України та п. 24 Положення № 114.

Суд зауважує, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а, отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Суд, аналізуючи наведені норми, зазначає, що у разі встановлення незаконного звільнення, суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що на момент незаконного звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці.

Відтак, з урахуванням вимог частини першої статті 235 КЗпП України, позивач має бути поновлений на посаді старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці.

Згідно частин 1, 4 статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Тому, Суд дійшов до переконання про необхідність зміни мотивувальної частини рішень судів попередніх інстанцій та резолютивної частини постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, шляхом викладення її в новій редакції.

Окрім того, Суд зауважує, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці не ліквідовано. Вказана юридична особа знаходиться в стані припинення.

Стосовно доводів скаржника 2 про нерозгляд відповідачами 2,3 заяви про намір продовжувати службу в органах Національної поліції та відсутності розгляду даної вимоги судами попередніх інстанцій, то Суд зауважує наступне.

Суди попередніх інстанцій вимогу позивача щодо зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади з 07.11.2015 у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу, визнали такою, що подана передчасно.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що у період звільнення позивача, 06.08.2015 був опублікований Закон України «Про Національну поліцію», який передбачав відповідні вимоги та процедуру прийняття громадян України на службу у Національну поліцію. Згідно п.1 Розділу Х1 Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем опублікування, тобто 07.11.2015 року.

З цієї дати втрачав чинність Закон України «Про міліцію». До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (п.4).

Прикінцевими та перехідними положеннями до Закону України «Про Національну поліцію» було передбачено процедуру вивільнення працівників органів внутрішніх справ та прийняття бажаючих на службу в Національну поліцію.

Так, згідно пунктів 8-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону, було передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Як стверджується позивачем, ним було подано 11.09.2015 заяву про намір продовжувати службу в органах Національної поліції, однак, не було отримано належного реагування на неї.

Суди попередніх інстанцій, не надали оцінки даному факту та не дослідили його з врахуванням моменту обізнаності позивача про звільнення його з органів внутрішніх справ, що унеможливило встановлення дійсних фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення даної позовної вимоги та є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд щодо вказаної вимоги.

<…> Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд <…>.

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Щодо доводів скаржника 2 про необхідність зобов`язання відповідачів видати наказ про його призначення на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ Дніпродзержинського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, внести до нього відповідні зміни щодо дати початку проходження служби, то Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні даної вимоги, з огляду на те, що вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції суб`єкта владних повноважень, втручання суду в які, у даних спірних правововідносинах носитиме неправомірний характер.

До того, ж судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням керівництва Дніпродзержинського міського управління було відмовлено позивачу в оформленні матеріалів на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ після ознайомлення з матеріалами його особової справи та спілкування з працівниками внутрішньої безпеки.

Також Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, з огляду на їх необґрунтованість та недоведення позивачем причинного зв`язку між несприятливим наслідками у вигляді звільнення з посади та шкодою у вигляді душевних хвилювань, які він отримав, а також підтвердженості наявності останніх.

Таким чином, з огляду на викладене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення без змін рішення судів попередніх інстанцій у даній частині вимог.

Стосовно доводів скаржника 2 про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення грошової компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки згідно зі ст. 235 КЗпП України у розмірі 5928,30 грн., то Суд зауважує наступне.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, обмежився лише зазначенням про її необґрунтованість без наведення мотивів, з яких суд виходив, при прийнятті даного рішення.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції додатково вказав, що поновлення позивача на службі в ОВС є належним та достатнім засобом захисту порушених прав та законних інтересів ОСОБА_1 , крім того судом зобов`язано здійснити виплату суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що в цілому поглинає належні особі виплати через незаконне звільнення. Окрім того, позивачем не доведено, матеріалами справи не підтверджено, що затримка у видачі трудової книжки відбулася з вини відповідача.

Суд, в контексті спірних правовідносин, зауважує, що згідно частини п`ятої статті 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суди, дійшовши переконання про відмову у задоволенні даної вимоги, водночас, не дослідили факт вчинення дій відповідачем 1 щодо своєчасної видачі трудової книжки та момент отримання її позивачем, що, в силу вимог ч. 2 ст. 353 КАС України, є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд щодо вказаної вимоги.

Щодо доводів скаржника про нездійснення відповідачем 1 перерахування та сплату грошового забезпечення із встановленням премії, одноразової матеріальної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, то Суд зауважує таке.

Розглядаючи вказані вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на їх необґрунтованість, а також на підтвердженість отримання позивачем компенсації за невикористану відпустку, згідно довідки № 84 від 05.09.2016, відмовив у задоволенні цих вимог.

Водночас, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, додав, що вказані виплати проведені відповідачем, правильність їх нарахування не спростована відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Суд в контексті спірних правовідносин, зазначає, що згідно ст. 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій), що кореспондується з нормами статті 242 КАС України в чинній редакції, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, Суд вважає, що рішення судів про відмову в задоволенні позовних вимог про перерахування та сплату грошового забезпечення із встановленням премії, одноразової матеріальної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік з причин виключно їх необґрунтованості, без наведення жодних мотивів щодо їх відхилення, не може вважатися законним і обґрунтованим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому, задля обґрунтованого з`ясування судами попередніх інстанцій правомірності перерахування та сплати грошового забезпечення із встановленням премії, одноразової матеріальної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, Суд дійшов висновку про необхідність направлення на новий розгляд до суду першої інстанції для об`єктивного вирішення вказаних вимог.

З приводу доводів позивача про помилковий розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

За цим же пунктом нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Вказана правова позиція знаходить також своє відображення в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №826/16716/14.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, при обрахуванні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу брав з основу виплату лише за останній місяць роботи позивача, а не за два останні місяці, що суперечить змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

Окрім того, Суд підкреслює, що згідно доводів позивача, вимоги стосовно стягнення судових витрат, повернення судового збору та про встановлення судового контролю, згідно ст. 267 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій), які були включені в перелік позовних вимог у поданій позивачем уточненій позовній заяві від 19.09.2016, не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та їм не була надана відповідна правова оцінка. Наведене дає підстави для направлення справи на новий розгляд до суду інстанцій в частині зазначених вимог.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зміни судових рішень в частині зобов`язання поновлення позивача на посаді, а також в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади з 07.11.2015 у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу; стягнення грошової компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки згідно зі ст. 235 КЗпП України у розмірі 5928,30 грн.; стягнення грошової компенсації за період вимушеного прогулу; перерахування та сплату грошового забезпечення із встановленням премії, одноразової матеріальної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік; стягнення судових витрат, повернення судового збору та про встановлення судового контролю - направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті - ж вказані рішення судів залишити без змін.

Керуючись статтями 341 344 349-356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року в частині вимог про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади з 07.11.2015 у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу; стягнення грошової компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки згідно зі ст. 235 КЗпП України у розмірі 5928,30 грн.; стягнення грошової компенсації за період вимушеного прогулу; перерахування та сплату грошового забезпечення із встановленням премії, одноразової матеріальної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік; стягнення судових витрат, повернення судового збору та про встановлення судового контролю - скасувати і направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Змінити мотивувальну частину постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року з врахуванням висновків, наведених у цій постанові Верховного Суду, а також змінити абзац 4 резолютивної частини постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та викласти його в наступній редакції:

«Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці з 05 вересня 2015 року.»

В решті - вказані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н. В. Шевцова