ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 805/4071/17-а
адміністративне провадження № К/9901/54577/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційному порядку справу ОСОБА_1 до голови Мар`їнської районної державної адміністрації, керівника Мар`їнської районної військово-цивільної адміністрації Мороза Володимира Вікторовича, третя особа - Новоселидівська сільська рада, про зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Буряк І.В. від 07.02.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Сіваченка І.В., Гайдара А.В., Шишова О.О. від 23.05.2018,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до голови Мар`їнської районної державної адміністрації, керівника Мар`їнської районної військово-цивільної адміністрації Мороза Володимира Вікторовича, третя особа - Новоселидівська сільська рада, у якому просив:
- зобов`язати відповідача вжити всі зазначені позивачем передбачені законодавством заходи щодо припинення злочинних дій з незаконного видобутку вугілля та знищення навколишнього природного середовища на землях запасу (резерву) на території Новоселидівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області аж до звернення до суду на бездіяльність правоохоронних органів, до повноважень яких належить розслідування такого злочину;
- зобов`язати відповідача прийняти всі необхідні заходи для виявлення об`єктів та місць забороненого законом грального бізнесу, його припинення та притягнення до відповідальності всіх винних осіб (тих, хто займається, та тих, хто контролює, враховуючі податкову інспекцію);
- зобов`язати відповідача увійти в контакт з військом командуванням, що відповідає за безпеку території Мар`їнського районну, розробити та здійснити необхідний комплекс заходів щодо відновлення системи вогню другого рубежу тактичної зони оборони у зазначеному районі, яка порушена через незаконний видобуток кам`яного вугілля, а також заходів щодо сповіщення та евакуації населення даного району на випадок ймовірного наступу ворога;
- зобов`язати відповідача оприлюднити на сайті адміністрації та місцевих засобів масової інформації всі накази та розпорядження щодо виконання вимог позову.
2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачем допущено бездіяльність стосовно фактів незаконного видобутку кам`яного вугілля у промислових масштабах та порушення природоохоронного законодавства на землях запасу Мар`їнського району, а також щодо опублікування факту здійснення забороненого грального бізнесу у м. Курахово Мар`їнського району Донецької області. Крім того, позивач вказував на бездіяльність відповідача щодо підтримки на належному рівні обороноздатності другого рубежу тактичної зони оборони на ділянці: н.с. «Запоріжсталь» (Курахово) - с. «Новоселидово».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.
4. Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що суд під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення ним перешкод для їх реалізації або інші ущемлення прав та свобод позивача.
5. Суди попередніх інстанцій підкреслювали, що положення процесуального закону не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. У оскаржуваних судових рішеннях наголошується, що наявні світоглядні переконання позивача чи його громадянська позиція не можуть бути підставою для обґрунтування задоволення позовних вимог.
6. Так, суди, враховуючи вказані ОСОБА_1 підстави цього позову та встановлені судовим розглядом справи обставини, констатували, що позивач не навів обґрунтування про існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси з боку відповідача.
7. При цьому, суд першої інстанції відзначав, що повідомлені позивачем у позовній заяві обставини не вказують на порушення його конкретних індивідуальних прав, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з чим погодився й апеляційний суд, здійснюючи апеляційний перегляд цієї справи.
8. Щодо посилання позивача на порушення під час розгляду його запиту на отримання публічної інформації до відповідача, колегія суддів зазначає, що позивачем не заявлено позовних вимог щодо захисту його прав, свобод та законних інтересів у правовідносинах, на які поширюється дія Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» або Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Як встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є керівником Громадської організації «Свобода і право», яка внесена до Єдиного державного реєстру громадських об`єднань та значиться за №1427608 від 19.12.2014 (адреса: 01004, м. Київ, Шевченківський район, вул. Пушкінська, буд.31А, оф.4), про що зазначено у наданих позивачем копіях: довідки Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 19.12.2014р. №1427608, довідки Громадської організації «Свобода і право» вих. №1 від 01.08.2016, роздруківки з реєстру громадських об`єднань.
11. 27.06.2017 до Мар`їнської районної державної адміністрації надійшов запит ОСОБА_1 від 24.06.2017 на отримання публічної інформації, який адресовано особисто відповідачу, та в якому позивач просить надати інформацію щодо функціонування на північній околиці населеного пункту Іллінка (Шахово) господарського об`єкта з видобування кам`яного вугілля, а також інформацію щодо функціонування на території Мар`їнського району нелегального грального бізнесу. Цей запит скріплено печаткою Громадської організації «Свобода і право».
12. На вказаний запит виконуючим обов`язки голови Мар`їнської районної державної адміністрації Збицькою Т.М. надано відповідь від 29.06.2017 №31, якою позивача повідомлено, що його запит на отримання публічної інформації направлено за належністю у зв`язку з тим, що у запиті повідомлено про факти, які мають ознаки злочинів, передбачених статтями 203-2 та 240 Кримінального кодексу України.
13. Позивачем надана копія запиту на отримання публічної інформації від 27.06.2017 до голови Новоселидівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області щодо надання інформації про функціонування господарських об`єктів з видобутку кам`яного вугілля.
14. Секретарем Новоселидівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області надана відповідь від 10.07.2017 №331/01-19, якою позивача повідомлено, що орієнтовно у 2009 році до Новоселидівської сільської ради звертались правоохоронні органи з приводу факту незаконного видобутку кам`яного вугілля. Даний факт на той час розглядався Селидівським міським судом Донецької області. На теперішній час будь яка інформація щодо незаконного видобутку кам`яного вугілля на землях Новоселидівської сільської ради - відсутня. Також позивача повідомлено, що розпорядження та контроль землями за межами населеного пункту відноситься до функцій Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
15. Крім того, позивачем до суду надана копія довідки Державної екологічної інспекції у Донецькій області від 31.07.2017 №03-54 щодо проведення заходів державного контролю вимог природоохоронного законодавства, якою встановлено, що на землях запасу Новоселидівської сільської ради Мар`їнського району виявлено несанкціоновану розробку земельної ділянки для видобування вугілля відкритим способом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
16. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що на підтвердження наведених у позовній заяві фактів і подій незаконної, злочинної діяльності щодо несанкціонованого видобутку вугілля, організації грального бізнесу на землях Новоселидівської сільської ради та незабезпечення належного стану обороноздатності територій Мар`їнського району ним було надано належні та допустимі докази, зокрема, його звернення до відповідача, акт перевірки природоохоронної інспекції Донецької області, документи фотофіксації, звернення до голови Донецької обласної державної адміністрації тощо.
17. Разом з тим скаржник відзначає, що стороною відповідача не було надано жодних доказів реального реагування ОСОБА_3 на злочинні діяння з незаконного видобутку кам`яного вугілля у промислових масштабах з використанням сучасної високопродуктивної техніки на північній околиці населеного пункту Іллінка, які тривають з кінця 2014 року і що збігаються з часом призначення цієї особи на посаду голови Мар`їнської РДА, як не надано й доказів щодо реагування відповідача на його повідомлення, що базується на інформації телеканалу « 112», оприлюдненої 23 та 24 жовтня 2017 року стосовно незаконного функціонування забороненого законом грального бізнесу в м. Курахове.
18. Позивач посилається й на те, що під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій відповідачем не було надано доказів реагування на факти підриву стійкості другого рубежу тактичної зони оборони через відкриття кар`єрів, з яких відбувається видобуток вугілля, безпосередньо перед переднім краєм, але поза зоною суцільного прицільного вогню з стрілецької зброї (2000 м.), що, на думку скаржника, створює противнику сприятливі умови у разі його наступу.
19. Звертає увагу позивач і на те, що відповідачем не було надано доказів того, що населення, яке проживає у цьому районі, ознайомлене з планом його евакуації у випадку наступу ворога.
20. ОСОБА_1 вважає, що ненадання доказів стосовно вищевказаних фактів і подій та вжитих відповідачем заходів щодо відновлення законності зумовлено причетністю до них ОСОБА_3 .
21. За таких обставин, позивач наполягає на тому, що його позов був належним чином обґрунтований, а на підтвердження вказаних ним обставин були надані достатні, належні та допустимі докази, однак суд першої інстанції, на думку ОСОБА_1 безпідставно та незаконно відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог, взагалі не застосувавши норм матеріального права і не надавши жодної оцінки обставинам справи.
22. Рішення суду першої інстанції, як стверджується у касаційній скарзі, є незаконним, оскільки не відповідає вимогам статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України. Це, на думку скаржника, підтверджується тим, що суд, відобразивши позиції сторін, не піддав аналізу наведені сторонами, зокрема, позивачем, аргументи та не надав їм правової оцінки.
23. Суд же апеляційної інстанції, як наголошується у касаційній скарзі, цих порушень не усунув і також не застосував норму матеріального права у якій закріплено правовий статус надр як національного багатства, які належать народу України, зокрема й позивачу, як особі, що підпадає під цю категорію.
24. Зважаючи на викладене, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не захистили його матеріальне право на надра (природні копалини).
25. Позивач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 не зазначено, які саме конкретні права та охоронювані законом інтереси були порушені відповідачем.
26. З цього приводу скаржник наводить аргументи про те, що у своєму доповненні до адміністративного позову ним було вказано які саме його матеріальні ті інші права порушені та які зводяться до захисту права на чесну і ефективну владу, яка діє в інтересах Народу України й похідних прав, зокрема: забезпечення права на користування надрами; забезпечення рівних можливостей для громадян України займатися підприємницькою діяльністю щодо видобутку корисних копалин; забезпечення безпеки від зовнішнього агресора; забезпечення права на безпечне і чисте довкілля; забезпечення його права на отримання інформації відносно того, що робить в інтересах народу і його зокрема обрана ним влада, яку він утримує як платник податку.
27. За наведеного, як стверджує заявник касаційної скарги, комплекс загальних прав територіальних громад та його персональних, як складової цих прав, судом захищений не був.
28. Як на допущені судами процесуальні порушення скаржник вказує на те, що під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій були проігноровані його клопотання про залучення у якості свідків начальника Мар`їнського ВП Волноваського ВП ГУ НП у Донецькій області ОСОБА_4 , старшого державного інспектора з питань охорони навколишнього природного середовища Донецької області ОСОБА_5 та директора ТОВ «ЦЗФ Курахівська» ОСОБА_6 , а також відмовлено у клопотаннях щодо залучення у якості зацікавлених осіб або свідків у справі: представника зональної військової прокуратури сил АТО у Донецькій області; представника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
29. Вищевказані обставини, на думку скаржника, вказують на неповний розгляд цієї справи судами попередніх інстанцій без належного з`ясування усіх обставин справи.
30. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що у касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні правові норми законодавства, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій, а наведені позивачем доводи ґрунтуються на припущеннях і не відповідають фактичним обставинам справи.
31. Відповідач звертає увагу касаційного суду й на те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно - правових відносинах, однак повідомлені позивачем обставини не вказують на наявність порушення його конкретних індивідуальних прав, у зв`язку з чим ОСОБА_3 вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, стосовно відсутності підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
32. На переконання ОСОБА_3 , питання про залучення та виклик свідків було вирішене судом першої інстанції у відповідності з вимогами процесуального закону, а розгляд цієї справи та її апеляційний перегляд були проведені з дотриманням норм процесуального права.
33. З огляду на це відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
34. Так, відповідно до частини другої статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
35. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (статті 6 7 Конституції України).
36. За змістом частини першої статті 113 та частини першої статті 118 Конституції України, вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, а виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
37. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій (частини друга, третя статті 1, частина перша статті 8 Закону України від 09.04.1999 №586-XIV «Про місцеві державні адміністрації»).
38. До прав місцевих державних адміністрацій віднесено й право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
39. Інтереси ж відповідних територіальних громад (спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст) представляють сільські, селищні, міські та обласні ради, які є органами місцевого самоврядування, що вбачається зі змісту частин першої, другої статті 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні». Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (стаття 145 Конституції України).
40. Окрім цього, частинами першою, другою статті 13 Основного Закону України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
41. За приписами частин першої - третьої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
42. Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному відповідно до статті 55 Конституції України.
43. Частиною другою цієї ж статті Основного Закону кожному надано право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
44. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою
статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
45. Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у вищенаведеній редакції регламентовано право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, а у випадках, передбачених Конституцією та законами України, таким правом наділяються й суб`єкти владних повноважень, як це встановлено частиною третьою цієї ж норми процесуального права.
46. При цьому, за визначенням понять, наведених у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
47. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.11.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
48. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
49. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
50. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
51. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
52. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
53. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №800/206/15.
54. Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови «в інтересах законності» не мають на меті захист порушених суб`єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.
55. У контексті вищевказаних мотивів колегія суддів звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а, де Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.
56. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
57. З обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, вбачається, що у позовній заяві повідомлялось про факти і події щодо здійснення певними особами на території Мар`їнського району Донецької області злочинної діяльності з організації забороненого в Україні грального бізнесу, а також незаконного видобутку корисних копалин (кам`яного вугілля), що за твердженнями скаржника призвело до знищення навколишнього природного середовища і порушення оборонної інфраструктури території, підриву обороноздатності країни та створило переваги для ворога у разі його вторгнення.
58. Відповідно до наведених ОСОБА_1 аргументів, останній вважає, що відповідач не вжив належних заходів реагування на вищевказані порушення, хоча про це йому було відомо зі змісту запиту Громадської організації «Свобода і право» від 27.06.2017, надісланого позивачем на його адресу, а також повідомлялось 23 та 24 жовтня 2017 року у відповідних сюжетах телеканалу « 112».
59. Така ситуація, на думку позивача, призводить до порушення прав народу України, територіальної громади Мар`їнського району і громадян України, до яких належить й ОСОБА_1 .
60. Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій та зазначили про це у оскаржуваних судових рішеннях, позивачем не наведено обставин і не надано доказів щодо наявності порушених саме його суб`єктивних прав, свобод та охоронюваних законом інтересів у сфері публічно - правових відносин, які б виникли між ним та відповідачами при здійсненні останніми владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
61. Такі висновки судів не спростовуються й доводами касаційної скарги, до того ж, позивач у судах попередніх інстанцій не заявляв вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача, а лише висловлював своє незадоволення станом організації роботи головою РДА щодо забезпечення у межах певної адміністративно - територіальної одиниці законності та правопорядку, додержання та охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, належної обороноздатності.
62. Верховний Суд відзначає, що виявлення позивачем фактів порушення закону, про які йшла мова у позовній і на які останній вказує у своїй касаційній скарзі, не позбавляє ОСОБА_1 права звертатися з цього приводу до уповноважених органів та/або їх посадових осіб, однак обов`язковою умовою для надання судового захисту адміністративним судом є наявність порушених суб`єктивних прав у публічно - правових відносинах станом на момент звернення до адміністративного суду, чого у справі, яка розглядається, не встановлено.
63. Беручи до уваги те, що позивач не зазначив та не надав відповідних доказів стосовно того, у чому саме полягає порушення з боку відповідача його прав та охоронюваних законом інтересів у сфері публічно-правових відносин зокрема, наявності у позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано цей позов, колегія суддів вважає правильними і обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав для задоволення позову.
64. Наведені ж у касаційній скарзі мотиви таких висновків не спростовують і не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які, як встановлено за результатами касаційного розгляду справи, є законними та обґрунтованими.
65. Здійснюючи касаційний розгляд справи, колегія суддів враховує Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
66. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.
68. Керуючись статтями 340 341 344 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: А.Ю. Бучик
Т.Г. Стрелець