ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2020 року

Київ

справа №805/4974/18-а

адміністративне провадження №К/9901/17529/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В. від 22 травня 2019 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стантехсервіс» про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків,

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2018 року Головне управління ДФС у Донецькій області (далі - позивач, ГУ ДФС) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стантехсервіс» (далі - відповідач, Товариство), в якому просило підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства, застосованого на підставі рішення заступника начальника ГУ ДФС від 10 травня 2018 року №19914/10/05-99-14-06.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначило, що Товариство не допустило працівників податкового органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що у відповідності до статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року позов задоволено; підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства, застосованого на підставі рішення від 10 травня 2018 року №19914/10/05-99-14-06.

Рішення суду обґрунтовано тим, що приписи статті 94 ПК України та частини сьомої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про необхідність перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків протягом 96 годин стосуються виключно особливого провадження за заявою органів доходів і зборів, в той час як перевірка обґрунтованості адміністративного арешту майна в порядку позовного провадження здійснюється в загальному порядку без обмеження вказаним строком та без можливості негайного виконання рішення суду у разі підтвердження обґрунтованості арешту до набрання рішенням законної сили у встановленому порядку; розгляд та вирішення судом позовних вимог органу доходів і зборів про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна не ставиться в залежність від факту припинення такого арешту у зв`язку із відсутністю судового рішення про визнання арешту обґрунтованим, а тому, з огляду на наявність законних підстав для проведення перевірки Товариства та доведеність обставин недопуску уповноважених осіб ГУ ДФС до неї, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2019 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове про відмову у задоволенні позову ГУ ДФС.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що адміністративний арешт майна платника податків накладається за рішенням керівника (заступника) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має перевірити суд. З посиланням на положення пункту 94.10 статті 94 ПК України суд вказав, що на момент звернення контролюючого органу до суду із цим позовом та вирішення спору по суті минули встановлені законом 96 годин, протягом яких обґрунтованість адміністративного арешту має бути перевірена судом, у зв`язку з чим умовний адміністративний арешт майна Товариства, застосований згідно з рішенням заступника начальника ГУ ДФС від 10 травня 2018 року №19914/10/05-99-14-06, припинено згідно із законом, а обставини звернення позивача до суду із заявою щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у строк, встановлений пунктом 94.10 статті 94 ПК України, та відмова у відкритті провадження у такій справі, не змінюють порядку застосування адміністративного арешту майна, дотримання якого є передумовою для забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права (статті 94 ПК України) та порушення процесуальних норм (статей 90 242 283 КАС України) просило його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Свою скаргу мотивує, зокрема тим, що вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна заявлені в позовному провадженні, а не в порядку статті 283 КАС України, тому суд апеляційної інстанції не мав застосовувати норму пункту 94.10 статті 94 ПК України, якою встановлений строк для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна в судовому порядку, а також не перевірив належним чином дотримання контролюючим органом порядку призначення та проведення перевірки, що є обов`язковою передумовою адміністративного арешту.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУ ДФС від 26 березня 2018 року №513 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками: ТОВ «СЕЛЕЗІЯ» за липень серпень 2016 року, ТОВ «ДЕЛІВЕРІ ГРУПП» за серпень - жовтень 2016 року, ТОВ «ГРАНДЛАЙФ» та ТОВ «ОРІОН ФІНАНС ГРУП» за листопад 2016 року, ТОВ «ТЕХНОБУД-ПОЛІС» та ТОВ «БІЗНЕС КОНСЕПШЕН» за грудень 2016 року, ТОВ «ВІЗА ЕНЕРДЖИ» за грудень 2016 року, ТОВ «АЛЬТОС ГРУП» за березень 2017 року, ТОВ «ОПТИМА ПОСТАЧ» та ТОВ «АСТА ЮА» за травень 2017 року, ТОВ «АСКАЛІЯ» за вересень 2017 року, ТОВ «САНДЕРС КЕПІТАЛ» за листопад 2017 року.

29 березня 2018 року посадовими особами позивача здійснено вихід за податковою адресою Товариства: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3 з метою приступити до проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі наказу від 26 березня 2018 року №513, проте відповідач відмовив у допуску уповноважених осіб контролюючого органу до перевірки, про що ними було складено відповідний акт від 29 березня 2018 року №323/05-99-14-11/30354307.

За результатами розгляду звернення управління аудиту заступником начальника ГУ ДФС на підставі положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України прийнято рішення від 10 травня 2018 року №19914/10/05-99-14-06 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків - Товариства (код ЄДРПОУ 303543307), що перебуває (розміщене, зберігається) за адресою: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3.

11 травня 2018 року ГУ ДФС в порядку статті 283 КАС України звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків Товариства.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 11 травня 2018 року у справі №805/3357/18-а відмовив у відкритті провадження за заявою ГУ ДФС, вказавши, що між сторонами існує спір про право (Товариство заперечує законність проведення перевірки та оскаржило наказ контролюючого органу від 26 березня 2018 року №513 в судовому порядку).

У зв`язку із вищевикладеним 16 червня 2018 року ГУ ДФС звернулось з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Згідно пункту 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті (пункт 94.3 статті 94 ПК України).

Пунктом 94.2 статті 94 ПК України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).

Статтею 283 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено право звернення податкових органів до суду із заявою щодо, зокрема, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі (частина друга статті 283 КАС України).

Згідно з частиною п`ятою вказаної статті КАС України відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для такого висновку. Так, за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

Отже вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов`язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

За встановлених у даній справі обставин звернення ГУ ДФС до суду із позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства, накладеного рішенням заступника начальника контролюючого органу від 10 травня 2018 року №19914/10/05-99-14-06, лише 16 червня 2018 року, тобто після спливу строку у 96 годин, протягом якого судом має бути перевірена обґрунтованість цього рішення, та припинення застосованого ним адміністративного арешту в силу вимог пункту 94.19.1 статті 94 ПК України, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДФС.

Обставини ж звернення позивача до суду в порядку статті 283 КАС України із заявою щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у строк, встановлений пунктом 94.10 статті 94 ПК України, та відмова у відкритті провадження у такій справі, на які посилається ГУ ДФС як на підставу для звернення до суду із даним позовом, не спростовують висновку апеляційного суду, оскільки не змінюють порядку застосування адміністративного арешту майна, дотримання якого є передумовою для забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення або ж порушення процесуальних норм, підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду