ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2020 року
Київ
справа № 806/179/16
провадження № К/9901/10149/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Житомирської міської ради до Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області, третя особа - Прокуратура Житомирської області, про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Житомирської міської ради на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2016 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Франовської К.С., суддів Іваненко Т.В., Котік Т.С.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2016 року Житомирська міська рада звернулася до суду з позовом до Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії, в якому просила:
- визнати незаконними дії Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області щодо невиконання пункту 4 рішення Житомирської міської ради №931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира, а саме: незастосування при розрахунку нормативної грошової вартості земельних ділянок м. Житомира коефіцієнту Км2 з максимальним значенням 0,306 та коефіцієнту Км3, що є добутком локальних факторів у діапазоні від 0,5 до 1;
- зобов`язати Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області виконувати пункт 4 рішення Житомирської міської ради № 931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира, а саме: застосування при розрахунку нормативної грошової вартості земельних ділянок м. Житомира коефіцієнту Км2 з максимальним значенням 0,306 та коефіцієнту Км3, що є добутком локальних факторів у діапазоні від 0,5 до 1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконує рішення органу місцевого самоврядування, яке є обов`язковим для виконання на відповідній території органами виконавчої влади.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області щодо невиконання пункту 4 рішення 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради №931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира. В решті позову відмовлено.
Задовольняючи позов в частині визнання незаконними дій відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що рішення 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради №931 від 10 червня 2015 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Житомира та введення в дію нових розмірів плати за земельні ділянки у м. Житомирі" в силу статті 59, частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, а також підприємствами, установами і організаціями. Відтак, за висновком суду, невиконання відповідачем пункту 4 рішення Житомирської міської ради №931 від 10 червня 2015 року суперечить вищевказаним вимогам законодавства, а тому такі дії слід визнати незаконними.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2016 року апеляційну скаргу Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області задоволено частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року в частині задоволення позову скасовано, прийнято нову постанову, якою у позові Житомирської міської ради до Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області про незаконність дій щодо невиконання пункту 4 рішення 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради №931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира - відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даному спорі, передбачені законом правові підстави для звернення міської ради до суду в інтересах територіальної громади з вказаним позовом, відсутні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що починаючи з 1 січня 2016 року і станом на дату звернення до суду з позовом, до Житомирської міської ради звернулися із скаргами понад 250 осіб на дії Управління Держгеокадастру у Житомирському районі щодо невиконання зазначеним органом виконавчої влади рішення № 931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира.
Житомирська міська рада звернулася до Управління Держгеокадастру у Житомирському районі із запитом стосовно надання пояснень щодо невиконання даного рішення Житомирської міської ради. Відповідачем 26 січня 2016 року надано позивачу відповідь на дане звернення за вихідним номером №18-603-99.4-581/2-16. З даної відповіді убачається, що відповідач відмовляється виконувати рішення №931 від 10 червня 2015 року.
Тому, Житомирська міська рада, діючи як представницький орган територіальної громади м. Житомира, з урахуванням відсутності у органів прокуратури функцій нагляду за виконанням органами виконавчої влади положень законів та інших загальнообов`язкових нормативних актів, у процесі здійснення повноважень, покладених на такі органи, керуючись частиною першою статті 10 та абзацом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», звернулась з позовом до суду для захисту інтересів членів територіальної громади від незаконних дій відповідача.
Суд апеляційної інстанції не врахував даних обставин та не надав їм оцінки, що у свою чергу призвело до невірного застосування до спірних правовідносин норм процесуального та матеріального законодавства та ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення у справі, що є грубим порушенням статті 159 КАС України.
Позиція інших учасників справи
21 вересня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу, в яких він зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 червня 2015 року 47 сесією 6 скликання Житомирської міської ради прийнято рішення № 931 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Житомира та введення в дію нових розмірів плати за земельні ділянки у м. Житомирі".
Згідно цього рішення затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Житомира (пункт 1), затверджено середню базову вартість одного квадратного метра земель у м. Житомирі 249 грн.80 коп. (пункт 2), введено в дію нові розміри плати за землю для всіх суб`єктів господарювання та громадян з 1 січня 2016 року (пункт 3 рішення).
Відповідно до пункту 4 вказаного рішення умовою введення в дію нових розмірів плати за землю є обмеження значення коефіцієнтів, які застосовуються при розрахунку визначення нормативно грошової оцінки земельних ділянок в м. Житомирі, а саме, вирішено:
- обмежити застосування коефіцієнту Км2 максимальним значенням 0,306;
- обмежити застосування загального коефіцієнту Км3, що є добутком значень локальних факторів, у діапазоні від 0,5 до 1, при цьому, "1" - це визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок м. Житомира.
Згідно з пунктом 6 рішення користувачам та власникам земельних ділянок, незалежно від форми власності та підпорядкування, вказано отримати витяг з технічної документації нормативної грошової оцінки земель м. Житомира для перерахунку розміру плати за землю та при подачі усіх видів звітності застосовувати нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розмір якої визначений з 1 січня 2016 року.
Також судами встановлено та не заперечується сторонами, що Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області при наданні витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у 2016 році не застосовує пункт 4 вищевказаного рішення Житомирської міської ради, що і зумовило звернення позивача з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні.
Так, скасовуючи постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у даному спорі передбачені законом правові підстави для звернення міської ради до суду в інтересах територіальної громади з вказаним позовом відсутні.
Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції є незаконними та необґрунтованими, виходячи із наступного.
Згідно з частиною першою і другою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Таким чином, кожна особа (будь-який суб`єкт приватного права та суб`єкт публічного права) має право подати позов до будь-якого суб`єкта владних повноважень за єдиного обмеження, якщо це не суперечить закону, та при наявності мети - забезпечення захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин. До того ж, частина друга статті 46 цього Кодексу деталізує, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Зазначене також підтверджується положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ця стаття також передбачає право будь-якої юридичної особи (суб`єкта приватного права та суб`єкта публічного права) на звернення до адміністративного суду за єдиного обмеження, якщо для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Поняття «інший» слід розуміти існування предметної юрисдикції цивільного або господарського суду для вирішення конкретного публічно-правового спору.
Крім того, пункти 3 та 5 частини першої статі 19 КАС України визначають два додаткових види спорів за позовами суб`єктів владних повноважень: спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління; спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Важливо, що частини третя та четверта статті 6 КАС України встановлюють, що звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; забороняють відмову в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною другою статті 5 Конституції України проголошено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 7 Основного Закону України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно із частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
При цьому статтею 145 Конституції України встановлено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в України» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Закон № 280/97-ВР встановлює, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста, під якою слід розуміти жителів, що об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями (статті 1 та 6).
Цим Законом також встановлено, що сільські, селищні, міські ради є підзвітними, підконтрольними і відповідальними органами перед територіальними громадами, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (статті 10 та 75).
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. право територіальної громади як суб`єкта публічних правовідносин охоплює собою права відповідних мешканців;
2. порушення прав територіальної громади означає порушення права членів цих громад (кожного жителя відповідної адміністративно-територіальної одиниці);
3. інтереси громади визначають зміст і спрямованість діяльності відповідних органів місцевого самоврядування;
4. головним завданням органу місцевого самоврядування є захист (в тому числі, шляхом звернення до суду) інтересів фізичних осіб, які проживають на відповідній території;
5. для реалізації цього завдання органи місцевого самоврядування наділені відповідною компетенцією, людськими та фінансовими ресурсами;
6. ухилення від обов`язку захищати інтереси відповідної громади може бути розцінено як невиконання органом місцевого самоврядування та його посадовими особами своїх функціональних обов`язків.
У Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2002 від 18 червня 2002 року визначено, що положеннями частини першої статті 140 Конституції України визначено місцеве самоврядування як право територіальної громади (первинного суб`єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає, зокрема, правову та організаційну самостійність; органи місцевого самоврядування самостійно здійснюють владу і вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
Також слід врахувати Рішення Конституційний Суд України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 року, в якому зроблено висновок про те, що положення Основного Закону України «носієм суверенітету... є народ» закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу.
Законом №280/97-ВР закріпленні наступні гарантії права органів місцевого самоврядування на звернення до адміністративного суду з позовом до відповідного суб`єкта владних повноважень:
1. місцеве самоврядування здійснюється на принципах, зокрема, судового захисту прав місцевого самоврядування (стаття 4);
2. орган місцевого самоврядування може бути позивачем у судах, зокрема, має право звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1);
3. до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваженнями на звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (частина перша статті 38);
4. сільський, селищний, міський голова звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів (пункт 15 частини четвертої статті 42);
5. районні та обласні ради приймають рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів (пункт 30 частини першої статті 43);
6. голова районної, обласної, районної у місті ради за рішенням ради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів (пункт 16 частини шостої статті 55);
7. органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (частина четверта статті 71).
Судом у цій справі також враховано вже сформовану практику Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду стосовно права суб`єктів владних повноважень, в тому числі, органів місцевого самоврядування звертатися з позовами до інших суб`єктів владних повноважень, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18, від 6 червня 2018 року у справі № 811/289/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 822/1544/16, постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 806/1592/16, від 21 листопада 2018 року у справі №504/4148/16-а, від 11 червня 2019 року у справі № 820/2639/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 804/2272/17, від 21 листопада 2019 року у справі №325/283/16-а (2-а/325/3/2016), від 05 грудня 2019 року у справі № 400/2509/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 816/844/18 та інших.
У цих справах Суд визнав:
- статус відповідних рад згідно статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" як представницьких органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, а отже й наділені в силу Закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №504/4148/16-а);
- право звернення до адміністративного суду з позовом міської ради до Кабінету Міністрів України у частині надання в повному обсязі від потреби субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №806/1592/16);
- право звернення до адміністративного суду прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування з позовами до місцевого органу виконавчої влади стосовно визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності такого органу у зв`язку з порушенням відповідним рішенням, дією або бездіяльністю прав територіальної громади (постанови Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 820/2639/18, від 14 травня 2019 року у справі №826/11727/16);
- право звернення до адміністративного суду органу місцевого самоврядування з позовом до іншого органу місцевого самоврядування у некомпетенційних спорах (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №666/8779/14-а).
Отже, Великою Палатою Верховного Суду та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду вже неодноразово висловлювалась позиція стосовно права органу місцевого самоврядування на звернення до адміністративного суду з позовом до іншого органу місцевого самоврядування або органу державної влади, іншого суб`єкта публічно-владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій або бездіяльності з метою захисту прав та інтересів відповідної територіальної громади чи належного виконання своїх функцій.
Предметом позову даній справі є зобовязання виконати приписи нормативно-правового акта, прийнятого позивачем. Зокрема Житомирська міська рада, звертаючись до суду з позовом просила визнати незаконними дій Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області щодо невиконання пункту 4 рішення Житомирської міської ради № 931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира, а саме: незастосування при розрахунку нормативної грошової вартості земельних ділянок м. Житомира коефіцієнту Км2 з максимальним значенням 0,306 та коефіцієнту Км3, що є добутком локальних факторів у діапазоні від 0,5 до 1 та зобов`язати Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області виконувати пункт 4 рішення Житомирської міської ради № 931 від 10 червня 2015 року при наданні витягів із нормативної грошової оцінки земель м. Житомира, а саме: застосування при розрахунку нормативної грошової вартості земельних ділянок м. Житомира коефіцієнту Км2 з максимальним значенням 0,306 та коефіцієнту Км3, що є добутком локальних факторів у діапазоні від 0,5 до 1.
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що рішення міської ради є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади.
Отже, оскільки рішення Житомирської міської ради № 931 від 10.02.2015 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Житомира та введення в дію нових розмірів плати за земельні ділянки у м. Житомирі» є нормативно-правовим актом, воно є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 КАС України передбачено право кожної особи, яка вважає, що її право порушене, звернутися до суду за його захистом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Праву на позов повинно відповідати певне конкретне порушене право чи охоронюваний законом інтерес.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Між тим судом не встановлено наявності у позивача будь-якого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, який був порушений саме діями відповідача по справі.
Відсутність порушеного права унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що у разі задоволення позову суб`єкта нормотворення про зобов`язання відповідача виконувати прийнятий ним нормативно-правовий акт, не вбачається, що в такий спосіб буде відновлено будь-яке конкретне порушене право або інтерес позивача, у якого до того ж, в даному випадку, відсутні повноваження щодо звернення з вимогами до суду про спонукання до виконання приписів прийнятих нормативно-правових актів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції прийнято правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, проте з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити його в частині мотивів прийняття.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Житомирської міської ради задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2016 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, а в іншій частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
судді І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко