ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 807/2301/15

касаційне провадження № К/9901/39915/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 (головуючий-суддя: Бруновська Н.В., судді Улицький В.З., Шавель Р.М.) у справі № 807/2301/15 за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі у тексті - ДПІ у м. Ужгороді, Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ДПІ у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якому просив про визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.07.2015 №0014021701.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не отримував дохід у вигляді додаткового блага. Висновок відповідача щодо отримання позивачем у 2013 році доходу у вигляді додаткового матеріального блага від Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на загальну суму 1 038 310, 00 грн є безпідставним оскільки, за час дії кредитного договору ОСОБА_1 сплачено банку 1 119 020 ,00 грн по курсу НБУ на дату погашення, що еквівалентно наданій йому сумі кредиту в розмірі 140 000, 00 доларів США, що в свою чергу свідчить про погашення позивачем більшої суми ніж надано йому банком і не є додатковим доходом, який підлягає оподаткуванню на підставі абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (надалі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись із даною постановою, ДПІ у м. Ужгороді подав апеляційну скаргу, яку Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.03.2016 задовольнив, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 у справі №807/2301/15 скасував та прийняв нову, якою в позові відмовив.

Позивач звернувся із касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, яке ухвалою від 28.02.2017 Вищий адміністративний суд України скасував та направив справу на новий розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду, який постановою від 19.04.2017 скасував постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 та прийняв нову, якою в позові відмовив.

ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що при новому розгляді справи і винесенні оскаржуваної постанови від 19.04.2017 апеляційний суд грубо проігнорував вказані висновки і вказівки суду касаційної інстанції та фактично переписав мотивувальну частину скасованої раніше касаційним судом постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 здійснивши лише незначне коригування тексту цієї мотивувальної частини і не доповнивши її жодними новими висновками, правовою позицією та не змінити по суті.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 29.11.2021 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 30.11.2021.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

ДПІ у м. Ужгороді документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, унаслідок якої склала акт від 27.05.2015 № 961/07-01-17-01/ НОМЕР_1 про порушення позивачем підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010, із змінами і доповненнями (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік та підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яке полягає у тому, що платник податку не включив до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларував доход у вигляді додаткового блага в сумі 1 038 314, 37 грн, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 176 284, 04 грн.

Контролюючий орган вважає, що внаслідок анулювання (прощення) кредитором - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за його самостійним рішенням заборгованості боржника - позивача в сумі 1 038 314, 37 грн за кредитним від 01.09.2006 №014/4041/81/29075 (шляхом укладення додаткового договору про припинення зобов`язань від 24.12.2013) позивач отримав додаткове благо у сумі 1 038 314, 37 грн, за ознакою « 126» додаткове благо за IV квартал 2013 року, яке мала включити до доходу та задекларувати в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік.

На підставі цього акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення 13.07.2015 року за №00140021701 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 176 284, 04 грн за основним платежем та у сумі 44 241, 01 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновки суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що анульована (прощена) заборгованість позивача за договором від 24.12.2013 про припинення зобов`язань за кредитним договором №014/4041/81/29075 від 01.09.2006 є належним доказом того, що у позивача існує дохід, що виник у результаті списання боргу у розмірі 129 902, 96 доларів США, що становить в перерахунку у гривні 1 038 314, 37 згідно з офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору (п.1.1 Договору).

Крім цього, ПАТ «Райфайзен банк Аваль» надав до контролюючого органу розрахунок 1 ДФ про майно та доходи, дані з яких відобразились у відомостях центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про суми нарахованих доходів позивачу від ПАТ «Райфайзен банк Аваль» за ознакою « 126» додаткове благо на суму у розмірі 1 038 314 грн, що і стало базою для нарахування йому податку на доходи фізичних.

Також, судом встановлено, що позивачем не подано до контролюючих органів декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік, що, в свою чергу є порушенням пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України.

Суд касаційної інстанції не погоджується із даними висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктами 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 162.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України, є вичерпним, до якого згідно з підпунктом «д» включається суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі у тексті - ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз наведених норм законів свідчить, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас у разі, коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Отже, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та пеня, яка нарахована банком за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів та пені, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Наявна в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неточність щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2015) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції вірно встановлено, що 01.09.2006 між позивачем та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" укладено кредитний договір за № 014/4041/81/29075, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит невідновлювальної кредитної лінії (кредит) з лімітом 85 000, 00 доларів США. Кредит надався на 240 місяців з 01.09.2006 по 31.08.2026, так, позивач взяв на себе зобов`язання щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, частково погашати кредит та сплачувати відсотки за фактичне використання кредитних коштів та остаточно погасити кредит до 31.08.2026. Процентна ставка за користування кредитом складала 12,00 % річних.

24.12.2013 між правонаступником Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", а саме: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" та позивачем укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором від 01.09.2006 № 014/4041/81/29075.

Умовами вказаного договору встановлено, що з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, у зв`язку із достроковим погашенням позичальником частини кредитної заборгованості, кредитор та позичальник домовились про наступне: розмір непогашеної позичальником заборгованості за кредитним договором станом на день укладення договору складає 129 902, 96 доларів США, що складає еквівалент 1 038 314, 37 грн по офіційному курсу НБУ на дату укладення договору, зокрема: основна сума боргу кредиту - 32 754, 94 доларів США, що складає еквівалент 261 810, 24 грн по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; проценти нараховані за користування кредитом - 33 880, 20 доларів США, що складає еквівалент 270 804, 44 грн по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; розрахована пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором - 505 699, 69 грн.

Відповідно до умов договору про припинення зобов`язань, у зв`язку із погашенням позичальником, до підписання цього договору, заборгованості по кредиту за кредитним договором від 01.09.2006 № 014/4041/81/29075 у розмірі 140 000, 00 доларів США, що складає еквівалент 1 119 020, 00 грн по курсу НБУ на дату погашення, сторони домовились, що з дати укладення цього договору боргові зобов`язання за кредитним договором припиняються, а кредитний договір вважається розірваним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково визначено суму основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 038 314, 37 грн, оскільки, як вбачається із тексту договору про припинення зобов`язань за кредитним договором від 01.09.2006 № 014/4041/81/29075 дана сума складається із основної суми боргу кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом та пені за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи наведене, оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року (справа №818/1102/16) та від 14 лютого 2019 року (справа №813/330/16).

Як встановлено судом першої інстанції з договору про припинення зобов`язань за кредитним договором від 01.09.2006 № 014/4041/81/29075 банк анулював позивачу заборгованість за кредитним договором у розмірі складає 129 902, 96 доларів США, що складає еквівалент 1 038 314, 37 грн по офіційному курсу НБУ на дату укладення договору, зокрема: основна сума боргу кредиту - 32 754, 94 доларів США, що складає еквівалент 261 810, 24 грн по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; проценти нараховані за користування кредитом - 33 880, 20 доларів США, що складає еквівалент 270 804, 44 грн по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; розрахована пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором - 505 699, 69 грн.

Таким чином, загальний річний оподатковуваний дохід ОСОБА_1 за 2013 рік у вигляді додаткового блага, внаслідок списання кредитної заборгованості за самостійним рішенням ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», становить 261 810, 24 грн - виключно сума прощеного (анульованого) основного боргу, замість помилково визначеного судом апеляційної інстанції 1 038 314, 37 грн та сума податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає сплаті платником самостійно має бути розрахована з цієї суми.

Так, згідно з п. 167.1 ст. 167 ПК України «Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу одо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків».

Згідно з Договором про припинення зобов`язань за кредитним договором від 01.09.2006 №014/4041/81/29075 від 24.12.2013 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909) підтверджено достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) у 2013 році доходів на користь фізичної особи - ОСОБА_1 , що відображені Банком у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум отриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за ознакою доходу « 126». Повідомлення про анулювання (списання) боргу ОСОБА_1 вручено 24.12.2013.

Станом на 01.01.2013 розмір мінімальної заробітної плати становив 1 147 ,00 грн. Отже, десятикратний розмір становить 11 470,00 грн, тобто 1 147, 00 x 10.

Як встановлено із наявних у справі документів, дохід за грудень 2013 року ОСОБА_1 становить 261 810, 24 грн, тобто дохід перевищує встановлений десятикратний розмір у сумі 11 470,00 грн.

У зв`язку із вищенаведеним ставка податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу (додаткового блага) становить 15 відсотків до оподатковуваного доходу в сумі 11 470, 00 грн та 17 відсотків до оподатковуваного доходу в сумі 250 340, 24 грн (261 810, 24 грн - 11 470, 00 грн).

Таким чином, позивачеві має бути донараховано до сплати податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік у сумі 42 557, 85 грн (250 340, 24 грн х 17%).

Проте, обраховуючи суму ПДФО, що підлягав сплаті позивачем, податковий орган хибно виходив з того, що дохід, який підлягає оподаткуванню, становить 1 038 314, 37 грн (з яких: 261 810, 24 грн - основна заборгованість та штрафні санкції: 270 804, 44 грн - проценти та 505 699, 69 грн - пеня).

Також неправомірно відповідачем на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України за заниження доходів по податку на доходи фізичних осіб позивачеві визначено суму штрафних санкцій у розмірі 44 071, 01 грн.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 120.1 статті 120 ПК України передбачено, що за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

На підставі п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України, за неподання декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік позивачеві визначено суму штрафних санкцій у розмірі 170, 00 грн.

Враховуючи викладене, штрафна санкція за заниження доходів по податку на доходи фізичних осіб та неподання декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік, що підлягає сплаті ОСОБА_1 становить 10 809, 46 грн, із розрахунку: 10 639, 46 грн (250 340, 24 х 25%) згідно з положеннями пункту 123.1 статті 123 ПК України та 170, 00 грн згідно з пунктом 120.1 статті 120 ПК України.

Таким чином, касаційний суд вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з загальної суми прощеного боргу за кредитним договором, яка враховує ще й суми прощених процентів та пені, а тому вважає, що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог щодо визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з сум прощених процентів та пені прийняте за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

Доводи, викладені у касаційні скарзі та матеріали справи, дають підстави для висновку, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення та збільшуючи розмір грошового зобов`язання відповідач допустив неповне з`ясування всіх обставин справи і необґрунтовано визнав загальну суму припиненого банком боргу в розмірі 1 038 314, 37 грн матеріальним благом позивача, оскільки проценти та пеня за порушення виконання договірних зобов`язань щодо своєчасності сплати коштів у будь-якому випадку не можуть визнаватися благом особи і їх прощення не зумовлює виникнення у позивача додаткового блага.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить хибним висновок суду апеляційної інстанції, що прощена (анульована) банком (іншою фінансовою установою) за його рішенням уся сума несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, є доходом платника податку та, як наслідок, правомірно підлягає оподаткуванню.

Зазначена позиція відповідає позиції, яка неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 24.10.2018 у справі №816/2380/17 (провадження № К/9901/51898/18), від 04.12.2018 у справі №813/5357/14 (провадження №К/9901/39728/18), від 07.02.2019 у справі №802/598/16-а (провадження №К/9901/28833/18).

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне їх застосування.

У відповідності з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відтак, позивачу правомірно визначені податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 42 557, 85 грн (250 340, 24 грн х 17%) та застосовані штрафні (фінансові) санкції, встановлені пунктом 123.1 статті 123 ПК України та пунктом 120.1 статті 120 ПК України у розмірі 10 809, 46 грн (25% від 42 557, 85 грн та 170, 00 грн) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 13.07.2015 №0014021701.

У зв`язку із цим позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині вимог про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2015 №0014021701 на суму податкового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 133 726, 19 грн (176 284, 04 - 42 557, 85) та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 33 431, 55 грн (44 241, 01 - 10 809,46).

За правилом частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

08.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-IX, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя цієї статті).

Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів касаційної скарги у відповідності з частиною першою статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 250 341 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 скасувати повністю.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2015 №0014021701 на суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 42 557, 85 грн та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 809, 46 грн.

У задоволенні позову в цій частині позовних вимог відмовити.

В іншій частині постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова