ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 807/93/16

касаційне провадження № К/9901/3791/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області (далі - Інспекція) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 (суддя Гаврилко С.Є.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 (головуючий суддя - Нос С.П., судді - Онишкевич Т.В., Яворський І.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 15293-17, № 15294-17, № 15295-17, № 15296-17, № 15297-17, № 15298-17.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями йому було протиправно визначено суму податкових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік, оскільки рішення Ужгородської міської ради від 25.06.2014 № 1309 «Про внесення змін до рішення міської ради від 19.12.2013 № 1144», яким було змінено елемент податку - базу оподаткування, було оприлюднене 06.06.2014, з огляду на що повинне застосовуватись лише з 01.01.2015, а до цієї дати повинне застосовуватися рішення Ужгородської міської ради від 19.12.2013 № 1144, тоді як при обчисленні податку на майно згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень Інспекція застосувала дві різні бази оподаткування протягом одного податкового періоду. Окрім того, Інспекцією не було додано до спірних податкових повідомлень-рішень розрахунку податкового зобов`язання, що суперечить вимогам статті 58 Податкового кодексу України, також в податкових повідомленнях-рішеннях не вказано нормативно-правовий акт відповідно до якого був зроблений розрахунок податкового зобов`язання, а з їхнього тексту не можна встановити їх змістовну частину, а саме на підставі чого і за що нараховані податкові зобов`язання.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 28.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017, позов задовольнив у повному обсязі: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 15.06.2015 № 15293-17, № 15294-17, № 15295-17, № 15296-17, № 15297-17, № 15298-17.

Висновок судів про задоволення позовних вимог мотивований тим, що: при визначенні позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік Інспекція протиправно застосувала дві різні бази оподаткування протягом одного податкового період, а саме: житлову площу об`єкта нерухомості - з 01.01.2014 по 31.03.2014, загальну площу нерухомості - з 01.04.2014 по 31.12.2014; з урахуванням положень підпунктів 12.3.4, 12.3.5 статті 12 Податкового кодексу України, рішення Ужгородської міської ради від 25.06.2014 № 1309 може застосовуватися лише з 01.01.2015; в порушення статті 58 пункту 58.1 Податкового кодексу України до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Інспекцією не було додано розрахунку податкового зобов`язання.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.11.2017 залишив касаційну скаргу Інспекції без руху.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (який набрав чинності з 01.04.2014) у статті 265 Податкового кодексу України слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа» у відповідному відмінку, з огляду на що Інспекція правомірно застосувала базу оподаткування: з 01.01.2014 по 31.03.2014 - житлову площу, а з 01.04.2014 по 31.12.2014 - загальну площу; зміни, внесені рішенням Ужгородської міської ради від 25.06.2014 № 1309 «Про внесення змін до рішення міської ради від 19.12.2013 № 1144», жодним чином не впливають на зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету, а лише приводять рішення Ужгородської міської ради від 19.12.2013 № 1144 у відповідність до змін, що були внесені до Податкового кодексу України Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII; Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236, не передбачає складання податкового розрахунку до вищенаведених рішень.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.07.2022 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 05.07.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником шести об`єктів житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , а саме: квартира 1 загальна площа 28,7 кв.м. та житлова 16,4 кв.м., квартира 3 загальна площа 45,0 кв.м. та житлова 25,7 кв.м., квартира 2 загальна площа 75,4 кв.м. та житлова 57,7 кв.м., квартира 5 загальна площа 70,3 кв.м. та житлова 24,4 кв.м., квартира 4 загальна площа 63 кв.м. та житлова 38,2 кв.м., квартира 1А загальна площа 60,4 кв.м. та житлова 40,9 кв.м.

15.01.2014 ОСОБА_1 було подано до Інспекції заяву, згідно якої повідомив, що він є власником шести вищенаведених об`єктів житлової нерухомості.

Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 15.06.2015 № 15293-17, № 15294-17, № 15295-17, № 15296-17, № 15297-17, № 15298-17, якими визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік у розмірах 1019,27 грн., 480,54 грн., 753,44 грн., 1280,69 грн., 1157,39 грн. та 1057,58 грн.

Судами було встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були використані, зокрема, норми Положення про порядок сплати податку на нерухоме майно до бюджету міста Ужгорода, що затверджене рішенням VI сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 03.06.2011 № 163, Положення про порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до бюджету міста Ужгорода, що затверджене рішенням XX сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 № 1144, рішення ХХII VI скликання Ужгородської міської ради від 29.05.2014 № 1309 «Про зміни до рішення міської ради від 19.12.2013 № 1144».

Згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.

Підпунктом 265.2.1 пункту 265.2 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 265.3.1, 265.3.2 пункту 265.3 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.03.2014) передбачено, що базою оподаткування є житлова площа об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 265.3.4пункту 265.3 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.03.2014) у разі наявності у платника податку - фізичної особи більше одного об`єкта оподаткування, в тому числі різних видів (квартир, житлових будинків або квартир і житлових будинків), база оподаткування обчислюється виходячи з сумарної житлової площі таких об`єктів з урахуванням норм підпункту 265.4.1 пункту 265.4 цієї статті.

Абзацом «а» підпункту 265.4.1 пункту 265.4 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.03.2014) передбачено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.

Відповідно до підпункту 265.5.1 пункту 265.5 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.03.2014) ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Абзацом «а» підпункту 265.5.2 пункту 265.5 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.03.2014) встановлено, що ставки податку для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах, зокрема: не більше 1 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів.

Згідно з пунктом 3 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов`язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

За приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням XX сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 № 1144 було затверджене Положення про порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до бюджету м. Ужгорода, яким встановлено, зокрема, що: базою оподаткування є житлова площа об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток (пункт. 3.1); ставки податку для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах: 1 відсоток - для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів (абзац «а» пункту 5.2).

Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні, який набрав чинності 01.04.2014, до статті 265 Податкового кодексу України були внесені зміни, зокрема, слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа» у відповідному відмінку.

В свою чергу, рішенням ХХII VI скликання Ужгородської міської ради від 29.05.2014 № 1309 «Про зміни до рішення міської ради від 19.12.2013 № 1144» були внесені зміни до Положення про порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до бюджету м. Ужгорода, затвердженого рішенням XX сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 № 1144, та, зокрема, слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа» у відповідному відмінку.

Зазначене рішення було оприлюднене 06.06.2014.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Оскільки жодних змін до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2014 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Ужгородською міською радою 29.05.2014 рішення № 1309 «Про зміни до рішення міської ради від 19.12.2013 № 1144» не могло бути застосоване в 2014 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2015 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік за період з 01.01.2014 по 31.03.2014 не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тоді як за період з 01.04.2014 по 31.12.2014 зазначений висновок судів таким вимогам відповідає.

Оскільки матеріали справи не містять розрахунків податкових зобов`язань до оспорюваних податкових повідомлень-рішень, здійснених Інспекцією, та, відповідно, обставини щодо правильності визначення бази оподаткування за період з 01.01.2014 по 31.03.2014 судами не перевірялися та не встановлювалися, а суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій, то постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова