ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 807/96/18
адміністративне провадження № К/9901/53385/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №807/96/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "РОДОВІД БАНК" Шевченка Андрія Миколайовича до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 (головуючий суддя Кузьмич С. М., судді: Гулид Р.М., Улицький В.З.),
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "РОДОВІД БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "РОДОВІД БАНК" Шевченко Андрій Миколайович звернулося у лютому 2018 року до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 01.12.2017 №12550-17.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду рішенням від 12.03.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.05.2018 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 скасував та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив.
Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області звернулося до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі №807/96/18 за касаційною скаргою податкового органу.
Ухвалою суду від 13.06.2022 касаційний розгляд справи призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 14.06.2022.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, та процесуального права. Як зауважує відповідач Податковим кодексом України не передбаченні можливі випадки не надсилання податкової вимоги платникам податків, якими не сплачено узгодженої суми грошового забезпечення в установленні законодавством строки. Крім того, у додаткових поясненнях, відповідач зазначає, що Головним управлінням ДФС у Закарпатській області не подавалось позовів про стягнення заборгованості. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.03.2018.
Крім того, податковий орган звернувся до суду з клопотанням про заміну відповідача у справі його правонаступником.
Позивач проти доводів касаційної скарги заперечив. У відзиві позивач вказує, що податкова вимога є необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню, оскільки постановою Правління НБУ від 25.02.2016 №107 ПАТ «Родовід Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, що в свою чергу, згідно вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмежує нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів, а також зобов`язань перед кредиторами.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Враховуючи положення статті 52 КАС України, якими встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, Суд дійшов висновку замінити відповідача його правонаступником.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем подано до ГУ ДФС у Закарпатській області податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік №9022774047, відповідно до якої самостійно задекларовано податкове зобов`язання у розмірі 8569,44грн, в т.ч. щоквартально по 2142,36грн.
Станом на 30.11.2017 в інтегрованій картці платника значилась податкова заборгованість до бюджету у розмірі 1057,16грн. по платежу 51 18010400 "Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості".
01.12.2017 ГУ ДФС у Закарпатській області сформовано податкову вимогу №12550-17 на суму боргу в розмірі 1057,16грн.
Даною податковою вимогою позивача було попереджено, що на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи, визначені Податковим кодексом України; органом державної податкової служби буде здійснено опис майна у податкову заставу. Також попереджено, що у разі несплати суми податкового боргу до платника податків будуть застосовані передбачені Податковим кодексом України заходи стягнення податкового боргу; можливий термін проведення публічних торгів з продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
ПАТ "РОДОВІД БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "РОДОВІД БАНК" Шевченко А.М. звернулося до суду з позовом про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 01.12.2017 №12550-17.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що направлення податкової вимоги не є примусовим стягненням коштів та майна банку та не є зверненням стягнення на майно банку.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову. Колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки податкова вимога винесена в період здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк», що суперечить статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому така підлягає скасуванню.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно з пунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Пункт 59.4 статті 59 Податкового кодексу України передбачає, що податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Форма бланку податкової вимоги встановлена наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №576 "Про затвердження Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків".
Отже, за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу.
При цьому, якщо платник податків самостійно узгодив суму податкового зобов`язання шляхом подання податкової декларації, але не сплатив узгоджену суму податкового зобов`язання у встановлений строк, контролюючий орган одразу направляє йому податкову вимогу, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що Постановою Правління Національного банку України від 25.02.2016 №107 Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
25.02.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 261 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.
На підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №419 від 25.03.2016 «Про продовження строків тимчасової адміністрації в ПАТ "Родовід Банк" продовжено строк тимчасової адміністрації на один місяць, з 26.03.2016 по 25.04.2016.
25.04.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №610, яким продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк» до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Родовід Банк».
Порядок здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку, а також наслідки запровадження тимчасової адміністрації передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VІ.
Згідно з пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Згідно з частиною п`ятою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед кредиторами.
Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті Закону, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Таким чином, протягом мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).
З моменту закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів фінансові санкції у вигляді пені та штрафів, які передбачені Податковим кодексом України за невиконання чи неналежне виконання банком зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) нараховуються на суми заборгованостей, які обліковуються на дату закінчення дії мораторію.
З матеріалів справи слідує, позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, відповідно до якої самостійно задекларовано податкове зобов`язання у розмірі 8569,44грн, в т.ч. щоквартально по 2142,36грн.
В інтегрованій картці платника значилась податкова заборгованість до бюджету у розмірі 1057,16грн. по платежу "Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості".
Відповідачем сформовано податкову вимогу на суму боргу в розмірі 1057,16грн.
При цьому, дана сума не включає в себе жодних штрафних (фінансових) санкцій чи пені.
Суд першої інстанції правильно вказав, що направлення позивачу податкової вимоги не пов`язано з жодною обставиною, яка передбачена частиною 5 статі 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Направлення позивачу податкової вимоги про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, відповідає положенням Податкового кодексу України та не порушує приписів Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та "Про банки і банківську діяльність", тому податкова вимога про сплату податкового боргу є обґрунтованою.
Направлення спірної податкової вимоги не є примусовим стягненням коштів та майна банку та не є зверненням стягнення на майно банку. Слід також зазначити, що викладене у спірній податковій вимозі попередження про виникнення права податкової застави на майно позивача не можна вважати накладенням арешту на кошти та майно банку.
Відтак, скерування на адресу банку податкової вимоги не свідчить про провадження органом доходів і зборів заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії відповідача лише формують та документально визначають податковий борг, при цьому останні об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу.
Сама собою обставина прийняття податкової вимоги не порушує приписів підпунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.
Враховуючи викладене, касаційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивачем не сплачено узгоджене грошове зобов`язання по податковому боргу в установлені законодавством строки, надсилання податковим органом податкової вимоги є правомірним.
Відповідно, суд першої інстанції правильно вважав, що у даному спорі наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.
За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 52 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання позивача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Закарпатській області (код ЄДРПОУ ВП 44106694).
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі №807/96/18 скасувати.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду рішенням від 12.03.2018 у справі №807/96/18 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду