№ 808/2588/16 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року

м. Київ

справа №808/2588/16

адміністративне провадження №К/9901/20541/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, треті особи - Міністерство соціальної політики України, Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (у складі головуючого судді Батрак І.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Головко О.В., суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.) у справі №808/2588/16,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі - ПАТ "Запоріжжяобленерго") звернулося до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району (далі - УПСЗН Запорізької МР по Вознесенівському району, відповідач), треті особи - Міністерство соціальної політики України, Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання своїх владних управлінських функцій щодо компенсації з бюджету нарахованого та виплаченого середнього заробітку його працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та прийнятим на військову службу за контрактом за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 у розмірі 168132,58 грн;

- стягнути з УПСЗН Запорізької МР по Вознесенівському району на користь позивача компенсацію за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та прийнятим на військову службу за контрактом за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 у розмірі 168132,58 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з УПСЗН Запорізької МР по Вознесенівському району на користь позивача компенсацію за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та прийнятим на військову службу за контрактом за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 у розмірі 168132,58 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач діяв у спірних правовідносинах правомірно та виплатив би зазначені кошти за умови надходження асигнувань та наявності відповідної бюджетної програми. Також зазначає, що суди не врахували, що згідно з Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015, УПСЗН Запорізької МР по Вознесенівському району є найнижчою ланкою у розпорядженні бюджетними коштами і лише за умови фінансування головним розпорядником коштів - Мінсоцполітики даних виплат, управління має право на здійснення виплати підприємствам.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що у січні 2016 року ВАТ «Запоріжжяобленерго» надало до УПСЗН Запорізької МР по Вознесенівському району звіт про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом за грудень 2015 року у розмірі 108080,32 грн.

Також підприємством відповідачеві було надано вказані звіти по працівникам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 на загальну суму 60052,26 грн.

Згідно з листом відповідача від 15.03.2016 бюджетну програму на виплату компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не встановлено, а тому здійснити компенсацію за 2014-2015 роки відповідно до Порядку № 105 від 04.03.2015 не має можливості.

Не погодившись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Частиною 1 ст. 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Згідно з ч. 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Як встановлено ч.ч. 3, 4, 5 ст. 119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію ч. 3 ст. 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію».

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №105), згідно з п. 1 якого, визначено механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».

Пунктом 2 Порядку № 105 визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Аналіз наведених положень закону дає підстави вважати, що за громадянами України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», згідно із Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII, зберігається середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, суми виплати якого компенсується із бюджету відповідно до Порядку №105 в межах наявних ресурсів на зазначені цілі.

При цьому, посилання відповідача, в обґрунтування касаційної скарги, що ним не проводилась компенсація у зв`язку із відсутністю бюджетних асигнувань, є безпідставним, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (п. 26 рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 810/1799/16.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог щодо необхідності компенсації позивачу нарахованого та виплаченого середнього заробітку його працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за період з 11.06.2015 по 31.12.2015.

Разом з тим, задовольняючи позов в частині стягнення з УПСЗН Запорізької МР по Вознесенівському району на користь позивача компенсацію за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та прийнятим на військову службу за контрактом за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 в розмірі 168132,58 грн, суди не врахували положень ст. 161 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами) та Порядку № 105, та прийняли рішення про стягнення. Однак, за встановлених обставин належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на відповідача обов`язку компенсувати позивачу нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та прийнятим на військову службу за контрактом за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 в розмірі 168132,58 грн.

Вказані обставини є підставою для зміни судових рішень в частині обрання способу захисту прав позивача, а саме необхідно викласти абзац 2 резолютивної частини постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року в такій редакції:

"Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району компенсувати Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" нарахований та виплачений середній заробіток його працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за період з 11.06.2015 по 31.12.2015 в розмірі 168132,58 грн".

Відповідно до статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року в такій редакції:

В решті постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

ГоловуючийА. Ю. Бучик

Судді:Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук