№ 808/2789/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року

м. Київ

справа № 808/2789/17

адміністративне провадження № К/9901/57901/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник Головне управління ДПС у Запорізькій області)

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року (Суддя Батрак І.В.),

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 року (Судді: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., Іванова С.М.),

у справі № 808/2789/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 20.06.2017 року №0006461312, №0006431312, №0006421312; вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 20.06.2017 року №Ф-0006441312 та рішення від 20.06.2017 року №0006451312 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на неправомірність прийняття відповідачем вищенаведених рішень, з огляду на необґрунтованість висновків акта перевірки щодо завищення позивачем валових витрат, заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, а також суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу та військового збору. Зокрема, позивач посилається на те, що таких висновків відповідач дійшов посилаючись на те, що комплектуючий матеріал (ДВП, ДСП, крайки, дюбелі тощо) фактично не використовувались в межах господарської діяльності, внаслідок відсутності необхідних для виготовлення меблевих виробів - калькуляційних карт на виготовлену продукцію, технологічних карт, договорів оренди на приміщення, виробничих потужностей, працівників. Однак позивач вказує, що меблеві вироби він виготовляв на підставі креслень, ескізів з використанням таких інструментів: пила ручна електрична Rebir модель RZ2-70-2, рубанок електричний Інтерскол модель Р-82ТС-01, кромочно-петлева фрезельна машина Інтерскол модель 30/430, акумуляторний шуруповерт Rebir модель AUM-N, електролобзік МП 120/750 Є, що підтверджується первинними документами на їх придбання.

Крім цього, позивач посилався на безпідставність доводів контролюючого органу щодо відсутності технологічних карт, оскільки позивач здійснює індивідуальне виробництво меблів, а після отримання замовлення з використанням комп`ютерної програми Архікад, ним розробляється проект розташування меблів та відповідно ескізи узгоджуються із замовником, у подальшому - прораховується необхідна кількість матеріалів. Наявність ескізів, креслень, інструментів, гаражу, транспортних засобів, в деяких випадках залучення вантажників, а також наявність у позивача високого професійного рівня в галузі виробництва меблів в повній та достатній мірі за доводами позивача свідчить про фактичне використання придбаних ДСП, ДВП, дюбелів та інших матеріалів в межах господарської діяльності.

Також, позивач посилався на те, що він не є податковим агентом відносно фізичних осіб-підприємців (як це передбачено вимогами пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України) і звільнений від обов`язку подання щодо них розрахунків форми №1-ДФ, що свідчить про відсутність права та обов`язку утримувати податок від імені та за рахунок фізичних осіб. Враховуючи викладене, просив задовольнити позов.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року адміністративний позов задоволено (т. 3 а.с. 239-244, т. 4 а.с. 47, 48-54).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних позивачем рішень, з огляду на зафіксовані актом перевірки порушення. Зокрема, посилався на те, що позивачем не надано до перевірки договори з покупцями та постачальниками за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, калькуляційні картки на виготовлену продукцію, документи на право власності або договори оренди на приміщення, транспортні засоби, які використовувались протягом перевіряємого періоду у господарській діяльності, інші документи, які мали безпосередній вплив на показники податкової звітності. Отже відсутність у позивача виробничих приміщень та найманих працівників, взагалі унеможливлює здійснення діяльності з виробництва меблів, будь-яких інших документів, які б свідчили про фактичне використання придбаних ДВП, ДСП, крайки, дюбелів та інше в межах господарської діяльності та пов`язане з отриманням доходу у 2014-2016 роках.

Крім того, скаржник посилається на те, що перевіркою встановлено порушення в частині неподання податкового розрахунку форми 1-ДФ, оскільки в ході перевірки встановлено, що позивач виплачував дохід фізичним особам-підприємцям у 4 кварталі 2014 року, 4 кварталі 2015 року та 1, 3, 4 кварталах 2016 року, а отже повинен був подавати до контролюючого органу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку з відображенням вищевказаних фізичних осіб за ознакою 157 «дохід виплачений самозайнятій особі».

Враховуючи викладене, відповідач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволені позову (т. 4 а.с. 60-62).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу, позивач, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, оскільки ним як під час перевірки так і до суду першої інстанції надані пояснення з документальним підтвердженням наявності у позивача технологічного процесу по виготовленню меблів, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін (т. 4 а.с. 78-79).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Запорізької міської ради 30.05.2002, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 20).

За результатами проведеної відповідачем документальної планової невиїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2016, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, контролюючим органом складено акт перевірки від 24.05.2017 №205/08-01-13-12/ НОМЕР_2 з висновками про порушення позивачем:

- п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 8 ст. 9 (у редакції, що діяла з 2011 року по 2015 рік), п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 8, п. 8 ст. 9 (у редакції, що діє з 01.01.2016) Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2011-2016 роки на загальну суму 221 479,05 грн., у т.ч. за 2011 рік на суму 8 190,30 грн., за 2012 рік на суму 4 159,26 грн., за 2013 рік на суму 8 759,77 грн., за 2014 рік на суму 57 505,49 грн., за 2015 рік на суму 52 856,55 грн., за 2016 рік на суму 90 007,68 грн.,

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 , пп. 161.1.3 п. 161.1 ст. 161 Податкового кодексу України, а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 10 163,55 грн., в т.ч. за 2015 рік в сумі 2 284,87 грн., за 2016 рік в сумі 7 878,68 грн.,

- пп. 138.8.1 п. 138.28 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, пп. 177.4.1 п. 177.4, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України, в зв`язку із чим занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 143 508,99 грн;

- пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 ст. 3 розділу ІІІ Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку від 21.01.2014 №49 та від 13.01.2015 №4, а саме не подання та не відображення у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку фізичних осіб-підприємців за ознакою 157 «дохід виплачений самозайнятій особі…» за 4 кв. 2014 року, 4 кв. 2015 року та 1, 2, 3 кв. 2016 року;

- пп. «в» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, встановлено перекручення даних наданих в декларації за 2014-2016 роки, а саме завищення валових витрат протягом перевіряємого періоду та завищення доходу протягом 2016 року (т. 1 а.с. 27-69).

На підставі висновків акта перевірки, 20.06.2017 року відповідачем прийняті:

1) вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 20.06.2017 №Ф-0006441312 на суму 221 479,05 грн (т. 1 а.с. 88);

2) рішення №0006451312 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 33 446,76 грн (т. 1 а.с. 89);

3) податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0006421312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 12 704,44 грн, у тому числі за основним платежем 10 163,55 грн та штрафними санкціями 2 540,89 грн (т. 1 а.с. 91);

4) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006431312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 179 386,24 грн, у тому числі за основним платежем 143 508,99 грн та штрафними санкціями 35 877,25 грн (т. 1 а.с. 93);

5) податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №0006461312, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн (внаслідок зафіксованого актом перевірки порушення позивачем пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України) (т. 1 а.с. 95).

За результатами адміністративного оскарження вищенаведених рішень контролюючого органу, рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 14.08.2017 № 10392/Б/99-99-11-02-02-25 оскаржувані рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення (т. 1 а.с. 97-102, 104-106).

Незгода позивача з вищенаведеними рішеннями контролюючого органу стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач здійснює індивідуальне виробництво меблів, а після отримання замовлення з використанням комп`ютерної програми Архікад позивачем розробляється проект розташування меблів та відповідно ескізи узгоджуються із замовником, у подальшому - прораховується необхідна кількість матеріалів, транспортування товару відбувалось як транспортом постачальника, так і власним транспортом позивача. Оцінивши наявні у матеріалах справи первинні документи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що останні підтверджують наявність витрат на придбання ДВП, ДСП, крайки, дюбелів та інше, та їх використання в межах господарської діяльності, тоді як факт понесення витрат на придбання товару та наявність первинних документів, що підтверджують придбання, представниками відповідача не ставилось під сумнів.

Крім цього, суди встановили, що протягом 2011 - 2016 років позивачем велась Книга обліку доходів і витрат № 6695, дані яких співпадають з даними податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2014, 2015 та 2016 роки, що не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

Також, за висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що всі фізичні особи-підприємці надали документи про держану реєстрацію, позивач не повинен був нараховувати, утримувати та сплачувати податки фізичним особам-підприємцям, яким сплачувались кошти протягом 2014-2016 років, оскільки позивач по відношенню них не був податковим агентом, а тому не був зобов`язаний і подавати податкову звітність 1-ДФ (т. 3 а.с. 239-244, т. 4 а.с. 47, 48-54).

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пунктом 138.4 статті 138 витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У відповідності до підпункту 138.8.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, при цьому, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського облік.

Згідно із пунктами 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (пункт 177.3 статті 177 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

При цьому у відповідності до пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014), до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг".

Також, 01.01.2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено військовий збір. Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні: фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею163 Податкового кодексу України. Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Кодексу загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Кодексу).

Отже підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

До того ж, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 07.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ), платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частини друга та третя статті 9 Закону №2464-VІ).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій із матеріалів справи, протягом 2014-2016 років ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність, згідно із КВЕД 31.01 "Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі", 31.09 "Виробництво інших меблів", 47.59 "Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах", 47.78 "Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах", 95.24 "Ремонт меблів і домашнього начиння" .

Більш детальніше судами попередніх інстанцій з пояснень позивача під час розгляду справи встановлено, що фактично ОСОБА_1 будучи фізичною особою-підприємцем здійснює індивідуальне виробництво меблів, після отримання замовлення з використанням комп`ютерної програми (Архікад) позивачем розробляється проект розташування меблів та відповідно ескізи узгоджуються із замовником. Меблеві вироби позивач виготовляв на підставі креслень, ескізів з використанням такого інструменту: пила ручна електрична Rebir -модель RZ2-70-2, рубанок електричний Інтерскол - модель Р-82ТС-01, кромочно-петлева фрезельна машина Інтерскол - модель 30/430, акумуляторний шуруповерт Rebir - модель AUM-N, електролобзик МП 120/750 Є. Транспортування товару відбувалось як транспортом постачальника, так і власним транспортом. При цьому позивачу на праві власності належить автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO, модель Т13110, рік випуску 2004, реєстраційний № НОМЕР_3 , та причіп бортовий марки УВН, модель 810080, рік випуску 2008, реєстраційний № НОМЕР_4 .

На підтвердження понесених витрат під час господарської діяльності, а також продажу виготовленої продукції, позивачем до матеріалів справи надано договори купівлі-продажу, видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, рахунки-фактури, рахунки на оплату, фіскальні чеки тощо (т. 1 а.с. 131-199, 203-249, т. 2 а.с. 1-206, т. 3 а.с. 1-31, 32-103, 104-156), які за результатами їх оцінки судами попередніх інстанцій за висновками судів також були надані до перевірки і містять всі необхідні реквізити, які ідентифікують господарські операції позивача. Крім того, надано і товарно-транспортні накладні та подорожні листи службового легкового автомобіля до них, недоліків в оформленні яких під час перевірки контролюючим органом не було.

Крім цього, як встановлено судами, закупка товарів проводилася виключно в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок контрагента, а факт понесення витрат на придбання товару та наявність підтверджуючих документів на придбання, представниками відповідача не ставилась під сумнів.

У зв`язку з викладеним суди дійшли висновку, що позивачем під час здійснення підприємницької діяльності використовувалося власне майно, що в свою чергу передбачено також і вимогами ч. 1 ст. 320 ЦК України, відповідно до якої, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Отже наявність ескізів, креслень, інструменту, гаражу, транспортних засобів, в деяких випадках залучення вантажників, в повній та достатній мірі за висновками судів свідчить про фактичне використання придбаних ДСП, ДВП, дюбелів та інших матеріалів в межах господарської діяльності.

Разом з тим, доводи касаційної скарги не містять посилань на неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій за результатами сукупної оцінки доказів у справі, оскільки касаційна скарга містить лише загальні посилання на необхідність надання позивачем додаткових документів, які підтверджують понесені ним витрати, без врахування висновків судів попередніх інстанцій, що наявні у матеріалах справи первинні документи, оцінку яким було надано судами попередніх інстанцій повністю підтверджують понесені позивачем витрати і їх зв`язок з господарською діяльністю позивача.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про документальне підтвердження позивачем витрат на придбання ДВП, ДСП, крайки, дюбелів та інше та їх використання в межах господарської діяльності позивачем, що не спростовано доводами касаційної скарги.

До того ж, відповідно до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначене кореспондується з приписами пункту 1, підпункту 5 пункту 6, пункту 9 Положення № 481, за приписами яких відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. У графі 5 Книги зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг. Дані Книги заповнюються у гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Отже підставою для обчислення фізичною особою-підприємцем загального оподатковуваного доходу та витрат є дані Книги обліку доходів і витрат за умови наявності документів щодо походження товару та документального підтвердження здійснених витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, протягом 2011 - 2016 років позивачем велась Книга обліку доходів і витрат № 6695, яка також була надана до перевірки (т. 1 а.с. 107-130) і за результатами оцінки вищенаведеної книги обліку, суди попередніх інстанцій суди дійшли висновку, що відповідачем не надано суду доказів того, що дані цих книг обліку доходів і витрат не співпадають з даними податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2014, 2015 та 2016 роки. Тоді, як касаційна скарга також не містить таких доводів, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат у 2014 р. суму в розмірі 165721,85 грн., в 2015 р. - 152324,35 грн., в 2016р. - 527276,98 грн, що не спростовано доводами касаційної скарги.

Крім цього, пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України визначено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до п.177.8. ст.177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Отже судами вірно зазначено, що для неутримання податковим агентом податку на доходи фізичних осіб суб`єктом господарювання, який має господарські відносини з фізичною особою-підприємцем необхідно встановити, зокрема, чи є документ, підтверджуючий, що фізична особа зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності (виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних або фізичних осіб - підприємців).

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 460/2790/18 (касаційне провадження № К/9901/14423/19).

Однак як встановлено судами попередніх інстанцій, перевіркою таких фактів не встановлено, а навпаки підтверджено, що всі фізичні особи-підприємці надали документи про свою держану реєстрацію, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач не повинен був нараховувати, утримувати та сплачувати податки фізичним особам-підприємцям, яким сплачувались кошти протягом 2014-2016 років, він по відношенню них не був податковим агентом, а тому не був зобов`язаний подавати податкову звітність за формою 1-ДФ.

Колегія суддів звертає увагу, що загалом доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи і не містять посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень за результатами розгляду справи. Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України.

При цьому інших доводів стосовно неправомірності висновків судів попередніх інстанцій в частині протиправності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 20.06.2017 року №0006461312, №0006431312, №0006421312; вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 20.06.2017 року №Ф-0006441312 та рішення від 20.06.2017 року №0006451312 про застосування штрафних санкцій, касаційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийняття відповідачем вищенаведених рішень, з огляду на необґрунтованість висновків акта перевірки щодо завищення позивачем валових витрат, заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, а також суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу та військового збору. Тому касаційна скарга відповідача в межах її доводів не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник Головне управління ДПС у Запорізькій області) залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк