ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 808/3191/16

адміністративне провадження № К/9901/5640/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2017 року (головуючий суддя - Нестеренко Л.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді: Сафронова С.В., Мельник В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеливарний завод» до Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

26 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеливарний завод» (далі - позивач, ТОВ «ЗСЗ») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС) від 12 жовтня 2016 року №0002181402 і №0002171402, а також від 13 жовтня 2016 року №0001271304 і №0001261304.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що під час перевірки представив податковому органу усі документи, підтверджуючі факт викрадення залізничного полотна. Були надані документи, акти на списання основних засобів у повному обсязі на загальну суму 431991,00 грн, а тому збільшення відповідачем сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від`ємного значення є протиправним. Крім того, донараховуючи грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, відповідач протиправно не прийняв до уваги, що позивач не є роботодавцем осіб, за яких сплачував витрати на проживання та харчування. Такі вимоги були обумовлені укладеним договором з підприємством INDEMAK LDT, працівниками якого і є особи, встановлені відповідачем. Враховуючи, що роботодавцем цих осіб є INDEMAK LDT, підстави для визнання позивача податковим агентом відсутні, як і відсутні підстави для сплати позивачем податку на доходи цих фізичних осіб, а так само й військового збору.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 09 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задовольнив повністю, податкові повідомлення-рішення визнав протиправними і скасував.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

У період з 15 серпня 2016 року по 20 вересня 2016 року посадовими особами ГУ ДФС проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ЗСЗ» з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2016 року, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої складено акт №90/08-01-14-01/33920601 від 27 вересня 2016 року (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зроблені висновки про порушення позивачем:

- підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 86398,00 грн та завищено розмір від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту (рядок 19 декларацій) на 14287,00 грн;

- підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме не утримано та не перераховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 3314,45 грн та військового збору в сумі 321,38 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДФС прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 12 жовтня 2016 року №0002171402, яким ТОВ «ЗСЗ» збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 107997,50 грн, в тому числі за основним платежем - 86398,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 21599,50 грн;

- від 12 жовтня 2016 року №0002181402, яким ТОВ «ЗСЗ» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 14287,00 грн, в тому числі за березень 2014 року на 3744,00 грн, за грудень 2014 року на 10543,00 грн;

- від 13 жовтня 2016 року №0001261304, яким ТОВ «ЗСЗ» збільшено грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 5228,78 грн, в тому числі за основним платежем - 3314,45 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1480,12 грн, пеня - 434,21 грн;

- від 13 жовтня 2016 року №0001271304, яким ТОВ «ЗСЗ» збільшено грошові зобов`язання з військового збору на загальну суму 504,39 грн, в тому числі за основним платежем - 321,38 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 140,47 грн, пеня - 42,54 грн.

Суди встановили, що висновки ГУ ДФС ґрунтувалися на такому.

1) Перевіркою встановлено, що протягом 2014-2015 років підприємство здійснило ліквідацію за самостійним рішенням основних виробничих засобів. Всього ліквідовано основних засобів відповідно до даних бухгалтерського обліку (Дт 976 Кт 10) на загальну суму 431991,00 грн. До перевірки надані лише акти на списання основних засобів та акти на оприбуткування відходів від ліквідації на загальну суму 339225,00 грн. Крім того, у грудні 2014 року підприємство здійснило ліквідацію основного засобу «Залізнична дорога, інв.№100» балансовою вартістю 220128,42 грн. Причиною ліквідації основного засобу стало викрадення залізничного полотна. ТОВ «ЗСЗ» направлено до Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області листи від 26 липня 2014 року №306 та від 9 серпня 2014 року №325 з проханням здійснити заходи по розшуку та притягненню до кримінальної відповідальності невідомих осіб, які демонтували залізничні колії, які належать підприємству. До Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 липня 2014 року за №12014080080002761 внесені відомості про те, що в ніч з 25 липня 2014 року на 26 липня 2014 року невстановлена особа викрала 70 метрів залізничного полотна, 9 серпня 2014 року за №12014080080002896 внесені відомості про вчинення замаху на викрадення майна ТОВ «ЗСЗ». Станом на момент закінчення перевірки досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014080080002761 не завершене, факт викрадення не підтверджено, у кримінальному провадженні №12014080080002896 було винесено постанову про його закриття у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення та неподанням заяви про вчинення кримінального правопорушення та довідки про заподіяння майнової шкоди. Підприємство не погодилось із закриттям кримінального провадження та направило скарги до Прокуратури Запорізької області, до ГУ МВС у Запорізькій області на бездіяльність співробітників Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області. За результатами розгляду скарг скасовано постанову про закриття кримінального провадження та направлено на новий розгляд; досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014080080002896 продовжується.

Оскільки до перевірки не надано документів, які б підтверджували ліквідацію основних засобів без згоди платника податку, ГУ ДФС дійшло висновку, що підприємством занижено базу оподаткування з ПДВ на загальну суму 431991 грн та ПДВ в сумі 86398,00грн. З цих підстав, в результаті збільшення податкових зобов`язань, відбулося зменшення від`ємного значення на загальну суму 14287,00грн.

2) В ході перевірки встановлено, що ТОВ «ЗСЗ» згідно з банківськими виписками та первинними бухгалтерськими документами були сплачені кошти за проживання та харчування фізичних осіб нерезидентів, а саме:

- у листопаді 2015 року ФОП ОСОБА_1 були сплачені кошти за проживання ОСОБА_2 в сумі 6172,80 грн в готелі «Під дубом» та ТОВ «Рейкартц Хотел Менеджмент» були сплачені кошти за проживання ОСОБА_3 в сумі 2571,25 грн;

- у грудні 2015 року ТОВ «Таврійська Інвестиційна група» були сплачені кошти за проживання ОСОБА_4 в сумі 6480,00 грн та ФОП ОСОБА_5 були сплачені кошти за харчування ОСОБА_4 в сумі 2851,00 грн;

- у лютому 2016 року ТОВ «Таврійська Інвестиційна група» були сплачені кошти за проживання ОСОБА_6 в сумі 3280,08 грн та ФОП ОСОБА_7 - за харчування ОСОБА_6 в сумі 71,00 грн.

ГУ ДФС зазначало, що вартість безоплатного проживання та харчування, сплачена юридичною особою-резидентом (тобто, сплачена з джерел походження в Україні), є доходом таких фізичних осіб і підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, така юридична особа відповідно до норм ПК України має статус податкового агента і зобов`язана утримувати податок із суми такого доходу, використовуючи ставку податку, визначену статтею 167 ПК України.

З цих підстав, ГУ ДФС дійшло висновку щодо не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з доходу фізичних осіб-нерезидентів у загальній сумі 3314,45 грн, у тому числі за листопад 2015 року у сумі 1311,61 грн (8744,05 грн х 15%), за грудень 2015 року у сумі 1399,65 грн (9331,0 грн х 15%), за лютий 2016 року у сумі 603,19 грн (3351,08 грн х 18%). Ці ж обставини стали підставою для висновків щодо не утримання та не перерахування військового збору з доходу фізичних осіб-нерезидентів на загальну суму 321,38 грн, у тому числі за листопад 2015 року у сумі 131,16 грн (8744,05 грн х 1,5%), за грудень 2015 року у сумі 139,96 грн (9331,0 грн х 1,5%), за лютий 2016 року у сумі 50,26 грн (3351,08 грн х 1,5%).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ «ЗСЗ» взяло на себе обов`язок забезпечити проживання та харчування вищенаведених осіб за умовами Контракту, укладеного з компанією INDEMAK LTD, а тому такі витрати не є доходом осіб, в розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а фактично, є операційними витратами позивача. За таких обставин, відсутні й підстави для визнання позивача податковим агентом цих осіб, оскільки відносини позивача були виключно з компанією, а не з особами, які були направлені для проведення пусконалагоджувальних робіт та навчань з експлуатації обладнання. Також суди попередніх інстанцій звернули увагу, що згідно з Актом перевірки ГУ ДФС не встановило порушень з боку позивача під час визначення бази оподаткування податком на прибуток, не встановило й того, що позивач не отримував обладнання від INDEMAK LTD, обумовленого Контрактом №1-2 від 30 липня 2015 року. Суди визнали безпідставними доводи ГУ ДФС щодо порушення позивачем норм підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170 ПК України, якою передбачено оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). Проте за обставинами справи ТОВ «ЗСЗ» не здавав працівникам INDEMAK LTD у найм (оренду) житлові приміщення.

З цих підстав суди попередніх інстанцій скасували податкові повідомлення-рішення від 13 жовтня 2016 року.

Також, скасовуючи податкові повідомлення-рішення від 12 жовтня 2016 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що складені та підписані постійно діючою комісією Акти на списання основних засобів типової форми №03-3, що містять дані, які характеризують об`єкти основних засобів та причини їх вибуття, за умови їх затвердження посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно зі статутом підприємства приймати рішення щодо ліквідації об`єктів основних засобів, визнаються відповідними документами, які подаються органу ДФС під час перевірки та які є необхідними для правильного застосування вимог останнього абзацу підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 та другого абзацу пункту 189.9 статті 189 ПК України. Отже, податкові зобов`язання з податку на додану вартість на вартість основного засобу, що ліквідується (знищено), не визначаються за умови надання контролюючому органу відповідного документа про знищення, розібрання або перетворення основного фонду в інший спосіб, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися за первісним призначенням.

Суди зазначили, що позивач надав до перевірки усі документи, зокрема і акти на списання основних засобів типової форми №ОЗ-3, і накладні на внутрішнє переміщення матеріалів, і докази звернення до правоохоронних органів із заявами про викрадення залізничного полотна й реєстрації їх в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та відкриття кримінальних проваджень, а тому доводи відповідача щодо ненадання позивачем відповідних документів до перевірки щодо ліквідації основних засобів без згоди платника податків є безпідставними. При цьому, як зазначили суди, наявність вироку у кримінальній справі або встановлення правоохоронними органами факту викрадення основного засобу не є вирішальним при визначенні того, що основний фонд не може використовуватися за первісним призначенням і ліквідований без згоди платника податків.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована, фактично, висновками посадових осіб, зроблених в Акті перевірки. Зазначає, що по відношенню до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 позивач є податковим агентом, який виплатив цим особам дохід (додаткове благо) у вигляді оплати їх проживання в готелі та харчування, а тому зобов`язаний був утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи та військовий збір. Також зазначає, що до перевірки були надані акти на списання основних засобів та акти на оприбуткування відходів від ліквідації на загальну суму 339255 грн, а на вартість основних засобів в сумі 92736 грн відсутні документи про їх списання. Крім того, щодо списання залізничного полотна ГУ ДФС вважає, що такі дії є неправомірними, оскільки досудове розслідування у кримінальних провадженнях ще не закінчилося, тобто, факт викрадення цього майна не підтверджено.

Відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ЗСЗ» не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Перевіряючи правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 13 жовтня 2016 року №0001261304 і №0001271304, якими збільшено грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, колегія суддів виходить з такого.

В цій частині ГУ ДФС зазначало про порушення позивачем вимог підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 ПК України.

Відповідно до підпунктів «а», «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Згідно із підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

За приписами підпункту 170.10.1 пункту 170.10 статті 170 ПК України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів (підпункт 170.10.3 пункту 170.10 статті 170 Податкового кодексу України).

Як передбачено підпунктом "а" пункту 171.2 статті 171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

За змістом підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Отже, резидент (юридична особа або самозайнята фізична особа) є податковим агентом при виплаті доходів з джерела їх походження в Україні нерезидентові. Однак, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, обов`язок з утримання і перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору є у резидента виключно у випадку, якщо виплата таких доходів не пов`язана зі здійсненням господарської діяльності між суб`єктами господарювання.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 30 липня 2015 року між ТОВ «ЗСЗ» (Покупець) та INDEMAK LTD (Туреччина) (Продавець) укладено Контракт №1-2, за умовами якого Продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Контрактом, поставити та передати у власність Покупця Плавильну систему індукційної тигельної печі «Duet Power» 0,5 т. на загальну суму 30385 дол. США, а Покупець зобов`язався прийняти та сплатити товар.

02 листопада 2015 року сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Контракту, згідно з якою Продавець зобов`язався направити інженера компанії «INDEMAK» на підприємство замовника після закінчення робіт з установки обладнання, монтажу електричних, гідравлічних та водоохолоджуючих систем, перевірити обладнання та провести навчання з експлуатації і технічному обслуговуванню під час пусконалагоджувальних робіт надавши послуги перекладача. Покупець же зобов`язався сплатити витрати для керівників компанії «INDEMAK LTD», такі як готель, транспорт, витрати на харчування під час запуску печі та в гарантійний період, сплатити роботи з сервісної підтримки (включаючи транспортні витрати, готель та витрати на харчування).

Отже, фізичні особи, по яких відповідачем проведено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є працівниками підприємства, взаємовідносини з яким побудовано виключно на договірних засадах та виконували зобов`язання, взяті на себе їх роботодавцем. ГУ ДФС не встановлено обставин здійснення зазначеними особами іншої діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу, в тому числі визначеного нормами Податкового кодексу України. При цьому, оплата витрат на проживання і харчування здійснена позивачем у безготівковій формі на рахунки суб`єктів господарювання, які такі послуги надавали.

Відтак, оплата проживання та харчування фізичних осіб-нерезидентів була здійснена ТОВ «ЗСЗ» на виконання умов контракту, укладеного 30 липня 2015 року з INDEMAK LTD, працівниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . Тобто, витрати позивача на оплату проживання і харчування пов`язані із його господарською діяльністю, зумовлені інтересами підприємства й здійснені не з метою задоволення особистих потреб цих осіб-нерезидентів, а тому така оплата не може вважатися наданням згаданим особам додаткового блага.

З подібним підходом до розуміння зазначених норм права Верховний Суд розглянув справу №806/1071/17, за наслідками якого ухвалив постанову від 07 липня 2020 року.

При цьому, посилання ГУ ДФС на порушення позивачем вимог підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170 ПК України є неприйнятними, оскільки цією нормою передбачено оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм), обставини чого у цій справі не мали місце.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків ГУ ДФС в цій частині.

Перевіряючи правильність мотивів судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2016 року №0002171402 і №0002181402, якими збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від`ємного значення цього податку, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з пунктом 189.9 статті 189 ПК України (в редакції діючій на час ліквідації основних засобів) у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України також передбачено, що не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що складені та підписані постійно діючою комісією Акти на списання основних засобів типової форми №03-3, що містять дані, які характеризують об`єкти основних засобів та причини їх вибуття, за умови їх затвердження посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно зі статутом підприємства приймати рішення щодо ліквідації об`єктів основних засобів, визнаються належними документами, які подаються органу ДФС під час перевірки та які є необхідними для правильного застосування вимог останнього абзацу підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 та другого абзацу пункту 189.9 статті 189 ПК України.

Однак, застосовуючи пункт 189.9 статті 189 ПК України, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що обов`язковою умовою для визнання ліквідації основних засобів такою, що не є постачанням основних виробничих або невиробничих засобів є те, що така ліквідація здійснюється без згоди платника податків, тобто, спричинена виключними обставинами, за відсутності яких такий основний засіб продовжував би використовуватися за первісним призначенням. Також законодавець передбачив, що не є постачанням основних виробничих або невиробничих засобів випадок, коли ліквідація таких засобів зумовлена їх знищенням, розібранням або перетворенням у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Водночас, лише деякі наявні в матеріалах справи акти на списання основних засобів типової форми №ОЗ-3 містять вказівку на демонтаж відповідних засобів, тобто їх розібрання (перетворення) з подальшим отриманням лома, однак, більша частина актів складена на списання засобів із зазначенням підстави - непридатність до подальшого використання.

Однак, суди попередніх інстанції на це уваги не звернули, правової оцінки таким обставинам в контексті приписів пункту 189.9 статті 189 ПК України не надали. Більш того, не перевірили доводи ГУ ДПС про те, що ТОВ «ЗСЗ» надало акти на списання основних засобів на загальну суму 339255 грн, а на вартість основних засобів в сумі 92736 грн - ні. Згідно з Актом перевірки перелік наданих позивачем актів наведений в Додатках №4 і №5 до нього, однак останні в матеріалах справи відсутні.

Не з`ясованим залишилося питання підстав, за яких ГУ ДПС, зазначаючи про надання до перевірки актів про списання основних засобів на загальну суму 339255 грн, визнало їх усі такими, що не підтверджують право платника податків не визначати суму ПДВ з їх балансової вартості при їх списанні у зв`язку з розібранням (перетворенням).

Крім того, колегія суддів, не заперечуючи проти того, що наявність вироку у кримінальному провадженні не є визначальним для вирішення питання списання основного засобу у зв`язку з його викраденням, вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що посилаючись на викрадення залізничного полотна, позивач надає акти про його списання і демонтаж, в результаті якого отримано лом. Суди не встановили, чи є підстави вважати, що викрадене майно та розібране (перетворене) є одним і тим же майном, тобто, не з`ясували дійсних підстав списання залізничного полотна.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2016 року №0002171402 і №0002181402.

Не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування в межах позовних вимог, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права допустили суди обох інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2016 року №0002171402 і №0002181402.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2016 року №0002171402 і №0002181402.

Справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва