ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 808/325/17

касаційне провадження № К/9901/35626/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2017 (суддя Семененко М.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя - Коршун А.О., судді - Чередниченко В.Є., Панченко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка" до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніка" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 26.12.2016 №0001391400, №0001381400.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Торгцентр-М» та ТОВ «ТД «Главпостачання». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача або суб`єктів господарювання, з якими контрагенти позивача мали господарські взаємовідносини, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Також, позивач вказує на безпідставність висновків контролюючого органу про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку із загибеллю посівів та внаслідок списання готової продукції рослинництва, викликаної її псуванням, оскільки такі витрати були понесені в процесі господарської діяльності та з не залежних від підприємства обставин. Вважає безпідставними висновки контролюючого органу про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість з безоплатно переданих товарно-матеріальних цінностей навчальним закладам, оскільки такий висновок суперечить приписам пункту 198.5 статті 198, підпункту 197.1.24 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо безоплатно переданих товарів власного виробництва та товарів, придбаних позивачем у суб`єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 04.04.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 26.12.2016 №0001391400, №0001381400.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Висновки контролюючого органу про заниження позивачем суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість з безоплатно переданих товарно-матеріальних цінностей третім особам (навчальним закладам) на загальну суму 26192,00 грн та заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період листопад 2014 року грудень 2015 року внаслідок списання продукції рослинництва, викликаної її псуванням, на суму 7671,00 грн, є необґрунтованими та спростовуються наданими до матеріалів справи письмовими доказами.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача, відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів для здійснення таких операцій, порушення кримінального провадження №32015080000000071 відносно посадових осіб ТОВ «ТД «Главпостачання» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Скаржник доводить, що платником не включено до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість податок на додану вартість з умовного продажу товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому не використовуються в господарській діяльності. Наполягає на безоплатному отриманні позивачем товарно-матеріальних цінностей, вартість яких безпідставно включена позивачем до складу понесених витрат.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 30.05.2023 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 31.03.2023.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556, від 12.11.2020 №643, від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Пологівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2014 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт перевірки від 15.12.2016 №2043/08-15-1400/30796627 (далі акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 14.1.36, 14.1.181, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією на суму 133868,00 грн; заниження податку на додану вартість за спеціальною декларацією, яка підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок підприємства на суму 1951,00 грн за червень 2015; завищення від`ємного значення податку на додану вартість за спеціальною декларацією, що підлягає зарахуванню в наступний звітний період на суму 5706,00 грн за червень 2016 (сформованої в попередніх звітних періодах, а саме: у січні на суму 2016800,00 грн, у квітні на суму 2016420,00 грн, у травні на суму 20162333,00 грн, у червні на суму 20162153,00 грн).

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.12.2016, а саме: №0001381400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 203728,50 грн, у тому числі: за основним платежем - 135819,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 67909,50 грн; №0001391400, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 5706,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належних первинних документів в підтвердження таких операцій, порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками фіктивного підприємництва.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, 22.06.2015 ТОВ «Торгцентр-М» складено рахунок-фактуру №2206231 для документального оформлення купівлі ТОВ «Ніка» брусу 50х150х4500 та дошки н/о 25мм на загальну суму 11704,50 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 1950,75 грн.

На підтвердження вказаних взаємовідносин позивачем надано до суду видаткову та податкову накладні, подорожний лист, журнал видачі довіреностей, банківську виписку, відомості по рахункам Дт205 Кт631, Дт64 Кт631.

На підставі рахунків-фактури позивачем було придбано у ТОВ «ТД «Главпостачання» товарно-матеріальні цінності, а саме: брус 50х50, брус 50х100х4,5, брус 100х100х4,5, дошка підлоги, дошка 25х150, дошка 30х150 (а.с.213 зворот, 217 зворот, 222 зворот, 232 зворот, т.1).

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, які у встановленому порядку зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, подорожні листи, журнал видачі довіреностей, банківські виписки, тощо.

Судами попередніх інстанцій установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента або суб`єктів господарювання, з якими контрагент позивача мав господарські взаємовідносини. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими контрагент позивача мав господарські взаємовідносини, в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів також дійшла висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено відсутність вироків та встановлених фактичних обставин по взаємовідносинам позивача із зазначеним контрагентом, а встановлені фактичні обставини не стосуються предмету доказування у даній справі. Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаних кримінальних проваджень нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагентів, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Щодо доводів скаржника про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з загибеллю посівів, колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач є сільськогосподарським підприємством, платником єдиного податку 4 групи, протягом перевіряємого періоду здійснювало діяльність з вирощування рослинницької сільськогосподарської продукції на орендованих земельних ділянках.

Згідно з відповідними актами комісії підприємства встановлено: пошкодження шкідниками (піщаний медляк) посівів соняшника в ранній стадії розвитку на площі 200,67 га; пошкодження шкідниками (совка) посівів ярового ячменя на площі 9,5 га та яровій пшениці на площі 2 га; озимий рапс засіяний на полях загальною площею 162,05 га, дав слабкий ріст у зв`язку із відсутністю достатньої кількості вологи; пошкодження дикими птахами посівів кукурудзи на площі 34,2 га; озимий ячмінь, засіяний на полях площею 70 га, 103 га, 110 га та 18 га, восени дав слабкий ріст у зв`язку з відсутністю достатньої кількості вологи і тепла; озима сортова пшениця, засіяна на площі 20 га, та товарна пшениця, засіяна на площі 16 га, восени дали слабкий ріст у зв`язку з відсутністю достатньої кількості вологи і тепла.

В акті перевірки відображено, що за даними бухгалтерського обліку, а саме: оборотно-сальдової відомості по рахунку 23 «Виробництво», 203 «Паливо», 208 «Насіння, посівні матеріали» на посів зазначених культур використано паливно-мастильні матеріали на загальну суму 11835,00 грн, також на засів використано насіння собівартістю 138193,90 грн.

За даними бухгалтерського обліку, а саме: оборотно-сальдової відомості по рахунку 23 «Виробництво», 203 «Паливо», 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» на посів зазначених культур використано паливно-мастильні матеріали на загальну суму 12410,00 грн, а також внесено міндобрива на суму 86250,00 грн.

Використане на посів насіння було списане за проводками Дт94 - Кт23 внаслідок його загибелі, вартість інших товарно-матеріальних цінностей включено до собівартості засіяних (пересіяних) на цих площах сільськогосподарських культур.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що господарська діяльність позивача пов`язана з вирощуванням відповідних зернових культур, спрямована на отримання доходу, а відтак висновки відповідача відсутність в діяльності позивача ознак господарської діяльності та про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок не включення до складу зобов`язань сум податку на додану вартість від загиблих посівів є безпідставними.

Твердженням скаржника про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок списання готової продукції рослинництва, викликаної її псуванням, суди попередніх інстанцій надалі правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводам скаржника про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок безоплатної передачі товарно-матеріальних цінностей за рахунок прибутку підприємства для потреб навчального закладу також судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту, сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Пологівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк