ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

справа №808/3463/17

адміністративне провадження № К/9901/48401/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №808/3463/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 (головуючий суддя Малиш Н.І., судді: Баранник Н.П., Щербак А.А.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №6690-13 від 19.06.2017 в сумі 20804,27грн. за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2017 позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2017 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №808/3463/17.

Ухвалою суду від 05.09.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 06.09.2022.

Розгляд справи у касаційному порядку здійснюється у порядку письмового провадження на підставі положень статті 345 КАС України.

Відповідач звернувся до суду з клопотання про заміну сторони у справі її правонаступником.

Враховуючи приписи статті 52 КАС України, якою встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, - суд вбачає підстави клопотання відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити.

Як встановлено судами попередніх інстацій, 09.09.2008 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу частини комплексу будівель, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти належні продавцю на праві власності 33/100 частини комплексу будівель, а саме будівлі Б-2, нежитловою площею 987,4 кв.м., загальною площею 1152,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і сплатити за них визначену за домовленістю сторін грошову суму. Договір від 09.09.2008 посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченком В.В., що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів.

Відповідно до рішення виконкому Мелітопольської міської ради від 31.07.2001 №89/4 зазначені вище будівлі, що належить позивачу, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Позивач звернувся до міської ради з заявою про оформлення права власності на нежитлову будівлю.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 09.10.2008 №214/1 вирішено оформити право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за позивачем.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомості, а саме нежитлової будівлі, загальною площею 1 168,1 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , підстава виникнення: свідоцтво про право власності від 07.11.2008, видане Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, що також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

19.06.2017 ГУ ДФС у Запорізькій області складено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №6690-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 20804,27грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом про йго скасування, посилаючись на те, що рішення відповідача прийнято без врахування приписів абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, документи, що надавались відповідачу підтверджують, що на майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія вказаного положення.

Судом першої інстанції позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення. Суд першої інстанції, з посиланням на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, погодився з позицією позивача щодо неможливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016рік з огляду на те, що такий податок, як місцевий податок в м.Мелітополі, був встановлений рішенням органу місцевого самоврядування від 29.01.2016 №2/6, а отже вказане рішення не може застосовуватися раніше наступного бюджетного періоду - 2017 року. Також прийшов до висновку, що будівлі, власником якого є позивач не є об`єктом оподаткування у відповідності до абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, з огляду на неврахування судом першої інстанції приписів Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», на виконання вимог якого органом місцевого самоврядування прийнято рішення від 29.01.2016 №2/6 про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік на її території. З урахуванням п.4 р. ІІ Прикінцевих положень цього Закону бюджетним періодом, до якого може застосовуватись ставка податку, встановлена рішенням Мелітопольської міської ради и від 29.01.2016 №2/6, є 2016 рік. Крім того, суд апеляційної інстанції констатував, що матеріали справи не містять доказів про те, що нежитлова будівля, що належить позивачеві, не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в обґрунтування якої зазначає про застосування у спірних правовідносинах принципу стабільності податкового законодавства, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Як вказує позивач, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила і ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року. Також, позивач посилається на те, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2018 у справі №822/2624/16. На думку позивача, оскільки суд апеляційної інстанції не дотримався норм матеріального права, таке рішення суду підлягає скасуванню. Позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2017.

Податковим органом до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній спростовує доводи касаційної скарги. Відповідач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв у межах та на виконання закону. Рішенням органу місцевого самоврядування запроваджено податок на нерухоме майно. Обов`язок сплачувати податок покладено на позивача. Податковий орган зазначає, що технічний паспорт із зазначенням функціонального призначення будівлі відсутній, у справі наявні лише документи на земельну ділянку і витяги про право власності на будівлю, з яких встановити функціональне призначення неможливо. Також, вказує, що документами на земельну ділянку не підтверджується віднесення будівлі до тієї чи іншої ознаки класифікатора, а лише документами на будівлю. З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.4.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 7 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

У справі, що розглядається, з`ясовано, що на виконання положень Закону України №909-VIII Мелітопольською міською радою Запорізької області прийнято рішення від 29.01.2016 №2/6 про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік на її території.

Суд першої інстанції не погодився з позицією податкового органу про правомірність оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності, отже зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Відтак, рішення місцевої ради щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте у 2016 році, не могло бути застосовано у цьому ж 2016 році, таке рішення могло передбачати плановим лише 2017 рік, і саме з цього періоду ставка цього податку могла вважатись встановленою місцевою радою саме у такому розмірі.

Як вбачає касаційний суд, при прийнятті оскаржуваного акту індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

У межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття повідомлення-рішення, відповідає прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотриманню баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Таким чином Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо неврахування судом першої інстанції приписів Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», на виконання вимог якого органом місцевого самоврядування прийнято рішення від 29.01.2016 №2/6 про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік на її території, знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Поряд з цим, позивач у касаційній скарзі та суд першої інстанції дотримувались висновків, що рішення відповідача прийнято протиправно, без врахування приписів абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а документи, що надавались відповідачу підтверджують, що на майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія вказаного положення.

У справі, що розглядається судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомості, а саме нежитлової будівлі, загальною площею 1168,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , підстави виникнення: свідоцтво про право власності від 07.11.2008, видане Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, що також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Позивач, посилаючись на приписи абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вказує, що відповідно до наявних документів, на майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія вказаного положення.

Як зазначалося, пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Крім того, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа №806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції посилався на те, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішеннями Мелітопольської міської ради Запорізької області від 27.12.2010 №9 Довідка №11.1759 вказана вище земельна ділянка призначена для розміщення виробничої бази та офісу, - та вважав, що оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування у розумінні з підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а належна позивачу нежитлова будівля, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»

Апеляційний суд правильно вказав, що посилання суду першої інстанції на витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої рішеннями Мелітопольської міської ради Запорізької області від 27.12.2010 №9 (Довідка №11.1759), який засвідчує, що вказана земельна ділянка призначена для розміщення виробничої бази та офісу, є помилковим, оскільки такий не визначає приналежності будівлі до того чи іншого класу, що розміщені та такій.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

На підставі матеріалів справи суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали не містять доказів/документів приналежності будівлі до того чи іншого класу, не надано документів для врахування класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Таким чином, у цій справі відсутні підстави вважати, що нежитлова будівля, що належить позивачеві не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 52 345 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146) правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 44118663).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 у справі №808/3463/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду