ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 808/488/17
адміністративне провадження № К/9901/5150/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (головуючий суддя - Прудивус О.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді: Сафронова С.В., Мельник В.В.)
у справі №808/488/17
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Запорізької області
про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, внесення запису до трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати незаконним звільнення з роботи на підставі наказу прокурора прокуратури Запорізької обласної №1ц від 3 січня 2017 року про звільнення з займаної посади та з органів прокуратури в зв`язку з закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); поновити його на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області з 3 січня 2017 року; зобов`язати відповідача внести відомості про прийом на роботу на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях до трудової книжки.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 грудня 2016 року наказом №37/4 в зв`язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури області його призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки по догляду за дитиною іншого працівника. 3 січня 2017 року він написав заяву про прийняття його на роботу на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях на період відпустки по догляду за дитиною іншого працівника. 5 січня 2017 року він фактично приступив до виконання обов`язків у новому відділі, того ж дня зареєстровано ним два звернення громадян: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак, 12 січня 2017 року у відділі кадрів його ознайомлено з наказом прокурора Запорізької області №1ц від 3 січня 2017 року про звільнення з займаної посади та з органів прокуратури в зв`язку із закінченням строку трудового договору.
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погодився з касаційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами встановлено, що 23 листопада 2011 року позивач призначений стажистом на посаду помічника Мелітопольського міжрайонного прокурора, з 7 червня 2012 року - стажистом на посаду прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області у зв`язку з частковою зміною структури та штатного розпису відповідача, з 1 листопада 2012 року призначений на посаду прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури та 31 листопада 2012 року прийняв присягу працівника прокуратури.
7. У період з листопада 2012 року по грудень 2016 року позивач обіймав посади прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області та слідчого Слідчого відділу Прокуратури Запорізької області.
8. 13 грудня 2016 року наказом відповідача №371ц у зв`язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області позивача призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки для догляду за дитиною іншого працівника. При цьому встановлено, що у заяві від 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 вказав, що не заперечує проти призначення на вказану посаду на період відпустки ОСОБА_4 .
9. 12 грудня 2016 року юристом 1 класу ОСОБА_4 на ім`я прокурора Запорізької області ОСОБА_5 написано заяву з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов`язків з 3 січня 2017 року.
10. Внаслідок такої заяви, 3 січня 2017 року на адресу позивача відповідачем направлено лист з повідомленням про необхідність отримати трудову книжку, здати службове посвідчення та подати електронну декларацію у строк протягом двадцяти робочих днів, які обраховуються з 3 січня 2017 року, після чого прийнято накази від 3 січня 2017 року: №1ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України; № 2ц, яким юриста 1 класу ОСОБА_4 , яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, наказано вважати такою, що приступила на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області з 3 січня 2017 року.
11. Крім того встановлено, що в період з 15 грудня 2016 року по 4 січня 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, відповідно до листка непрацездатності серії АГШ №803609.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору допускається як у період тимчасової непрацездатності особи, так і у період перебування його у відпустці, оскільки заборона щодо звільнення працівників у вказаних вище випадках існує виключно щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених у статтях 40 41 КЗпП України, а не статті 39 вказаного нормативно-правового акту і припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника зазначена норма не передбачає і обов`язку щодо пошуку та пропозиції працівнику вакантних посад на момент звільнення.
13. Таким чином, позивач, перебуваючи на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки для догляду за дитиною іншого працівника, достовірно знав та усвідомлював про те, що в разі виходу іншого працівника з відпустки по догляду за дитиною, тобто закінчення строкового договору, буде звільнений з посади відповідно до чинного законодавства.
14. Доводи касаційної скарги позивача є аналогічним обґрунтуванням позовної заяви та апеляційної скарги, зокрема, наголошує на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального та матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що призвело до необ`єктивного та упередженого її розгляду, а тому судові рішення є незаконними та необґрунтованими.
15. Скаржник у доводах касаційної скарги зокрема зазначає, що 3 січня 2017 року за усною вказівкою представника відділу кадрів прокуратури області ним написано заяву про прийняття на роботу на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області (новостворений відділ) на період відпустки по догляду за дитиною іншого працівника.
16. Вважає, що 5 січня 2017 року він фактично приступив до виконання обов`язків у новоствореному відділі, оскільки до цього часу він перебував на лікарняному (даний факт не заперечує відповідач) та після визначення йому робочого місця, а також забезпечення усім необхідним для роботи засобами почав виконувати доручену йому керівництвом відділу роботу.
17. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.
18. Стверджує, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Однак, при цьому повинні бути виконані додатково хоча б декілька вищезазначених дій, що передують допуску до роботи, а не сам лише допуск сам по собі.
19. Вважає, що сам по собі факт закінчення строку автоматично не припиняє трудових відносин. Договір вважається продовженим на тих самих умовах, але вже на невизначений строк. У випадку виходу іншого працівника, пропуск строку на звільнення працівника, прийнятого на роботу за строковим трудовим договором, надалі означає необхідність його звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (через скорочення чисельності працівників).
20. Звертає увагу, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано факт виконання ним обов`язків прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях до 12 січня 2017 року включно, зокрема, виконання вказівок та окремих доручень начальника відділу, підготовка письмових документів, надання йому доступу до внутрішніх програм та спеціальних інформаційних баз даних органів прокуратури (Єдиного реєстру досудових розслідувань та ІАС «ОСОП»), що здійснювались ним до моменту запропонування йому відділом кадрів здати службове посвідчення, картку-перепустку, подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як це передбачено при звільненні, а також ознайомлення з наказом про звільнення від 3 січня 2017 року №1ц.
21. Проте, як зазначає скаржник, за доводами відповідача з 3 січня 2017 року він нібито не мав статусу працівника прокуратури, а отже міг виконувати службові обов`язки прокурора відділу. Однак, жодного належного обґрунтування з цього приводу представниками прокуратури Запорізької області не надано.
22. Вважає, що судами попередніх інстанцій письмові докази, подані ним в процесі розгляду справи, трактовані лише на користь відповідача, чим порушено принципи статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статей 77 99 КАС України.
23. Також зазначає, що показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначено, що він дійсно писав зазначений рапорт, перебував у вказаний вище термін на робочому місці та виконував розпорядження, накази, начальника відділу, реєстрував заяви, готував проекти документів, які у подальшому надано на підпис начальнику відділу. Також, свідками зазначено, що затримка підписання (та ознайомлення) наказу про призначення на посаду в органах прокуратури є звичайною річчю. Начальник новоствореного відділу ОСОБА_7 зазначив, що навіть зі своїм наказом про призначення на посаду начальника відділу його ознайомлено через декілька тижнів, хоча фактично до роботи він приступив вже 5 січня 2017 року. Натомість, в рішенні суду першої інстанції безпідставно не відображено дійсні покази вказаних свідків.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
25. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
26. Положенням статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
27. Згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є зокрема закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
28. Отже, приписи пункту 2 статті 36 КЗпП України передбачають можливість припинення трудового договору у зв`язку із закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Приписи частини другої статті 23 КЗпП визначають, що строковий договір, укладений на певний строк, визначається погодженням сторін (їхнею волею), хоча цей строк може бути і неповним. Тобто строк договору залежить від наперед визначеної обставини, що визначає кінець певної роботи.
29. Як встановлено судами, 13 грудня 2016 року наказом відповідача №371ц у зв`язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області позивача призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки для догляду за дитиною іншого працівника.
30. У зв`язку з поданням заяви від 12 грудня 2016 року юристом 1 класу ОСОБА_4 на ім`я прокурора Запорізької області ОСОБА_5. з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов`язків з 3 січня 2017 року, позивача в той самий день звільнено наказом від 3 січня 2017 року №1ц із займаної посади та з органів прокуратури Запорізької області у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. При цьому таке звільнення відбулося в період з 15 грудня 2016 року по 4 січня 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, згідно з листком непрацездатності серія АГШ №803609.
31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки для догляду за дитиною іншого працівника, достовірно знав та усвідомлював про те, що в разі виходу іншого працівника з відпустки по догляду за дитиною, тобто закінчення строкового договору, буде звільнений з посади відповідно до чинного законодавства.
32. Тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення працівника у зв`язку з закінченням строку трудового договору допускається як у період тимчасової непрацездатності особи, так і у період перебування його у відпустці, є правильними, оскільки заборона щодо звільнення працівників у вказаних вище випадках існує виключно щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених у статтями 40 41 КЗпП України, а не статтею 39 КЗпП України.
33. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, зазначена норма не передбачає і обов`язку щодо пошуку та пропозиції працівнику вакантних посад на момент звільнення.
34. Отже, посилання скаржника на докази фактичного виконання ним функцій прокурора відділу прокуратури Запорізької області після звільнення з попередньої посади, які він розцінює як підтвердження факту подальшого перебування його у трудових відносинах з роботодавцем, є безпідставними.
35. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність видання відповідачем спірного наказу від 3 січня 2017 року №1ц про звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
36. Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків, а лише зводяться до суб`єктивної переоцінки позивачем встановлених судами фактичних обставин справи та його власного бачення застосування норм чинного законодавства України.
37. Також Верховний Суд зазначає про необґрунтованість клопотання позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою для необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з аналогічних спорів.
38. Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
39. З наведеної норми вбачається, що передача справи на розгляд Великої Палати із наведених підстав є правом суду, а не обов`язком.
40. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 343 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №808/488/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
А.Г. Загороднюк