№ 808/685/16 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 808/685/16

адміністративне провадження № К/9901/35181/21, №К/9901/35756/21, №К/9901/38200/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №808/685/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора

про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури, ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду 22 липня 2021 року (головуючий суддя - Ясенова Т.І., судді - Суховаров А.В., Головко О.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Прокуратури Запорізької області у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Прокуратури Запорізької області та скасувати наказ №473к від 14 грудня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на рівнозначній посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 з 15 грудня 2015 року;

- стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2015 року по день винесення постанови суду.

2. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року (том 2, а.с. 11-15), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року (том 2, а.с. 132-135), відмовлено у задоволенні позову.

3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (том 2, а.с. 196-202) касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Скасовуючи попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд указав на те, що перевіряючи законність підстави звільнення позивача з органів прокуратури, суди попередніх інстанцій виходили з положень Закону №1697-VII (статей 7, 12, 28, підпункту «в» підпункту 1 пункту 5-1 Перехідних положень цього Закону) та дійшли висновку, що неуспішне проходження позивачем тестування позбавило його права бути призначеним на посаду прокурора реформованої місцевої прокуратури і стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення. Проте, як убачається з оскаржуваного наказу про звільнення, ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. У спірному наказі звільнення позивача не пов`язано з результатами його тестування, а єдиною підставою для видання цього наказу зазначено наказ Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш. Отже, при розгляді цього спору суди визнали звільнення позивача правильним, виходячи з обставин, з якими відповідач не пов`язував його звільнення. Водночас законність звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП і дотримання порядку звільнення з цієї підстави суди достеменно не перевірили. Зазначено, що суди обох інстанцій не встановили та не перевірили штатні розписи прокуратур Ленінського і Хортицького районів м. Запоріжжя зі штатним розписом Запорізької місцевої прокуратури №3 та не встановили, чи потягла за собою зміна структури і штатного розпису місцевих прокуратур, розташованих в межах територіальної юрисдикції Прокуратури Запорізької області, скорочення займаної позивачем посади. Якщо таке скорочення відбулося, то суди мали встановити, чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі (стаття 42 КЗпП України), а якщо ні, то чи були наявні та запропоновані йому з моменту попередження про наступне вивільнення до дня звільнення інші вакантні посади відповідно до його кваліфікації, передбачені у штатному розписі як Запорізької місцевої прокуратури №3, так і в інших органах Прокуратури Запорізької області, зважаючи на єдиний статус прокурорів (пункт 2 частини п`ятої статті 7, частина друга статті 15 Закону №1697-VII) та звільнення позивача не лише з посади, а і з органів прокуратури області.

4. 27 липня 2020 року, після направлення цієї справи на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду, позивачем подано уточнений позов (том 3, а.с. 72-90), у якому останній просив:

- визнати протиправними дії відповідача 1 та скасувати наказ №473к від 14 грудня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити позивача на рівнозначній посаді прокурора Запорізької прокуратури №3 із 15 грудня 2015 року;

- стягнути солідарно з відповідача-2 та відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 15 грудня 2015 року по день винесення рішення суду за результатами розгляду цього позову в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання з рахунків відповідача-2 та відповідача-1, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

- стягнути солідарно з відповідача-2 та відповідача-1 на користь позивача 511053,00 грн моральної шкоди в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків відповідача-2 та відповідача-1, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (том 3, а.с. 218-224) у задоволенні позову відмовлено.

Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтувались на тому, що аналіз структури та штатного розпису прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя, прокуратури Хортицького району м. Запоріжжя та Запорізької місцевої прокуратури №3, кількість осіб, які займали посади в прокуратурах, що реорганізовувались та кандидатів, які подали заяви і пройшли тестування, свідчить про те, що зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку із скороченням чисельності та штату, дійсно мали місце.

Позивач за наслідками тестування набрав 68 балів та посів 37 місце у рейтинговому списку. Проте, з урахуванням кількості штатних одиниць у штатному розписі Запорізької місцевої прокуратури №3, прокурорами зазначеної місцевої прокуратури були призначені кандидати, які зайняли у рейтинговому списку місця з 2 по 35 включно. При цьому суд зазначив, що обов`язковою умовою для призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, є успішне проходження ними тестування.

Ураховуючи, що з 15 грудня 2015 року районі прокуратури припинили свою діяльність, призначення на посади прокурорів утворених місцевих прокуратур відбувалось виключно на конкурсних засадах, суд дійшов висновку, що з урахуванням 31 посади прокурора у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 та результатів тестування позивача, який посів у рейтинговому списку 37 місце, його переведення на іншу рівнозначну посаду було неможливим.

Суд дійшов висновку, що відповідачем правильно застосована частина 1 статті 42 КЗпП України, а частина 2 цієї статті не могла бути застосована до спірних правовідносин, виходячи з місця позивача у рейтинговому списку кандидатів на посаду прокурора в Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (тобто відсутні рівні умови кваліфікації для застосування частини 2 статті 42 КЗпП України).

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (том 4, а.с. 153-160) рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 14 грудня 2015 року №473к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя з 15 грудня 2015 року;

- стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2015 року по 22 липня 2021 року в сумі 860 857,48 грн (вісімсот шістдесят тисяч вісімсот п`ятдесят сім гривень сорок вісім копійок), що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів;

- стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн (десять тисяч гривень).

7. Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції установив що зміна структури та штатного розпису місцевих прокуратур не призвела до скорочення займаної позивачем посади, оскільки штатна чисельність прокурорів прокуратури не зменшилася.

Зазначив, що призначення на посади за новим або зміненим штатним розписом інших осіб має здійснюватися після забезпечення гарантій на залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі, організації, оскільки інакше роботодавець створює умови, за яких можливість реалізації права на залишення на роботі, фактично, нівелюється внаслідок зменшення вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю.

Водночас, установив, що після попередження позивача про наступне вивільнення до дня його звільнення відповідачем не було запропоновано позивачу жодної посади не тільки в Запорізькій міській прокуратурі №3, а і в структурі прокуратури Запорізької області, що є порушенням трудових гарантій позивача.

Ураховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, оскільки на час звільнення позивача скорочення штату фактично не відбулося, при цьому позивачу не були запропоновані всі наявні вакантні посади в структурі прокуратури області.

З урахуванням викладеного вирішив, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме можливість подальшого звернення до суду за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, є поновлення його на рівнозначній посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї

8. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора та Запорізька обласна прокуратура звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у цій справі.

9. Касаційні скарги відповідачів обґрунтовані тим, що умовою для продовження роботи (для прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах) в реорганізованих органах прокуратури було успішне проходження кваліфікаційного іспиту для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі.

Ураховуючи, що у встановленому штатному розписі кількість посад прокурора у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 становить 31 одиницю, у рейтинговому списку кандидатів на посаду прокурора цієї прокуратури позивач посів 37 місце, що відповідно до положень пункту «в» підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №1697-VII та пунктів 1.2, 9.5 Порядку №98 позбавило його права на призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури та стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення.

Переконують, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з позицією позивача щодо застосування до спірних правовідносин правових положень КЗпП, а не спеціального законодавства.

Зазначають, що оскільки необхідного рейтингового балу, який би дозволяв позивачу претендувати на роботу у місцевій прокуратурі, він не набрав, відповідач не мав законних підстав пропонувати позивачу переведення на іншу посаду в новоутвореній прокуратурі.

Звертають увагу на те, що звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України допускається за умови фактичного скорочення займаної працівником посади, коли неможливим є переведення працівника на іншу роботу, що і відбулося, на думку відповідачів, у зв`язку з ліквідацією органу прокуратури, у якому обіймав посаду позивач.

Указують, що у даному випадку пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також, заперечують проти поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя з 15 грудня 2015 року, оскільки згідно положень статті 235 КЗпП України працівник може бути поновлений саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі.

10. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, також, обґрунтовано посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту «в» пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №1697-VІІ, викладених у постановах у справах №810/150/16 та №825/1823/17.

11. У тексті касаційної скарги Запорізька обласна прокуратура посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі, та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 16, пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №1697-VII, пункту 1 статті 40 КЗпП України, викладених у постановах у справах №803/31/16, №820/1891/16, №826/581/16, №807/68/17.

12. Позивач, у свою чергу, не погодився з постановою суду апеляційної інстанції в частині визначеної ним суми середнього заробітку та розміру моральної шкоди, а тому звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди та справу №808/685/16 в цій частині передати на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

Зазначає, що оскільки рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано неконституційним встановлення посадових окладів на підставі постанови Кабінету Міністрів України, тому з 26 березня 2020 року визначення посадових окладів має відбуватись на підставі частини першої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», в редакції Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, згідно з якою заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Переконує, що суд апеляційної інстанції у зв`язку з незастосуванням статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в розрізі висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 про неконституційність пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, неправильно встановив коефіцієнт підвищення заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 22 липня 2021 року, що призвело до неправильного визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню за вимушений прогул.

Указує, що зменшуючи розмір моральної шкоди апеляційний суд, обмежившись загальними визначеннями, не навів обґрунтування такого зменшення та не зазначив мотивів, з яких він не приймає доводи позивача про розрахунок моральної шкоди. Зазначає, що доводи позивача в частині розрахунку моральної шкоди стосувались безпосередньо предмету позову, а тому суд апеляційної інстанції зобов`язаний був надати їм оцінку, чого зроблено не було.

13. Крім цього касаційна скарга ОСОБА_1 умотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в розрізі висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 про неконституційність пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

14. 08 листопада 2021 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому позивач заперечує проти доводів касаційних скарг відповідачів, та просить:

- залишити без руху касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Запорізької обласної прокуратури з підстав несплати судового збору в належному розмірі;

- закрити касаційне провадження за касаційною скаргою офісу Генерального прокурора у зв`язку з тим, що особа, яка підписала касаційну скаргу не має права її підписувати;

- відхилити доводи касаційних скарг.

15. Зазначає, що встановлені в постановах Верховного Суду, на які відповідачі посилаються як на приклад правозастосування у спірних відносинах відносини, фактичні обставини, не є подібними спірним, тому зазначені висновки не можуть враховуватись судами під час розгляду даної справи.

Переконує, що у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у цій справі чітко зазначено, що між сторонами виникли правовідносини щодо звільнення саме за скороченням штату і суд виклав висновок, що до спірних правовідносин у даній справі застосовується загальне трудове право.

Указує, що звільнення позивача відбулось протиправно, з порушенням вимог, встановлених статтями 40 42 49-2 КЗпП України, позаяк фактично не відбулось змін в організації виробництва і праці у прокуратурі Запорізької області щодо скорочення штату, і позивачу не пропонувались всі наявні вакантні посади за його кваліфікацією та не з`ясовувалось питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі.

Зазначає, що акцентуючи увагу на неуспішному проходженню тестування позивачем, відповідачі не скористались правом довести правомірність рішення про звільнення за процедурою скорочення штату.

Звертає увагу на те, що оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - то поновлення позивача в новоствореній прокуратурі на рівнозначній посаді прокурора відповідає ефективному способу правового захисту.

Щодо незгоди відповідачів з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначає, що право позивача на коригування середнього заробітку на коефіцієнт його підвищення виникло одразу за моментом незаконного звільнення і зберігається протягом всього часу до моменту фактичного поновлення позивача у своїх правах, тобто до моменту виконання рішення суду про поновлення. Переконує, що положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, які були чинними на час початку періоду, у який за позивачем зберігався середній заробіток, тобто на момент звільнення 15 грудня 2015 року. Таким чином, на його думку, положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 підлягають застосуванню до спірних правовідносин без змін, внесених постановою №1213.

Указує, що за звернення з касаційною скаргою Офісом Генерального прокурора сплачено 5044 грн 80 коп. судового збору, а Запорізькою обласною прокуратурою - 2204 грн 80 коп., що є значно меншою сумою від тієї, яка визначена Законом України «Про судовий збір» у відповідних випадках. Вважає, що у цьому випадку необхідно залишити касаційні скарги відповідачів без руху і установити строк для сплати судового збору.

Обґрунтовуючи необхідність закриття касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора зазначає, що його касаційна скарга підписана прокурором відділу представництва інтересів органу прокуратури Департаменту представництва інтересів держави в суді Цимбалістим Т.О. в порядку самопредставництва. На підтвердження своїх повноважень підписантом подано наказ про призначення, довіреність та положення про Департамент.

Разом з тим переконує, що зазначені документи не містять права підпису касаційних скарг, а тому просить закрити касаційне провадження за цієї скаргою.

16. 06 грудня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив Запорізької обласної прокуратури, у якому відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити таку без задоволення.

Зазначає, що дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» поширюється виключно на прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.

Позивач до окружної прокуратури не був призначений і до свого звільнення 14 грудня 2015 року обіймав посаду прокурора прокуратури Ленінського району міста Запоріжжя. Отже, Закон №113, а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка на сьогодні є чинною.

З огляду на викладене, вважає необґрунтованими доводи позивача про необхідність застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» при обрахунку заробітної плати, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.

17. 08 грудня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора.

Суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року, якою відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 у цій справі, надано десятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття касаційного провадження для подання учасниками справи до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі, доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи та заперечень щодо поданих заяв та клопотань.

Належним чином завірену копію ухвали Верховного Суду Офісом Генерального прокурора отримано 18 листопада 2021 року, що підтверджується зворотнім повідомленням, яке надійшло на адресу суду.

Відзив здано до поштового відділення 03 грудня 2021 року, тобто з пропуском 10-денного строку установленого ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року.

Суд відхиляє доводи Офісу Генерального прокурора щодо збільшення навантаження на працівників Департаменту представництва інтересів держави в суді, що мало наслідком збільшення часу підготовки процесуальних документів, оскільки такі стосуються внутрішньої організації діяльності суб`єкта владних повноважень, а тому не надають суб`єкту владних повноважень права у необмежений час після спливу встановленого судом строку реалізовувати право на подання відзиву на касаційну скаргу.

З огляду на викладене, Суд, при вирішенні цієї справи, не бере до уваги доводи, викладені у відзиві Офісу Генерального прокурора.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

18. Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року, 28 вересня 2021 року та 22 жовтня 2021 року для розгляду справи №808/685/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.

19. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16 (провадження №К/9901/35181/21) на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу, установлено десятиденний строк для подання заперечення щодо клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

20. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16 (провадження №К/9901/35756/21) на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу, установлено десятиденний строк для подання заперечення щодо клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

21. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16 (провадження №К/9901/38200/21) на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16.

23. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Запорізької обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16.

24. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги ОСОБА_1 (№К/9901/38200/21), Запорізької обласної прокуратури (№К/9901/35756/21) та Офісу Генерального прокурора (№К/9901/35181/21) в одне касаційне провадження; справу №808/685/16 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

25. У період з 22 грудня 2004 року по 14 грудня 2015 року позивач працював в органах прокуратури Запорізької області на посадах помічника прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя, прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Запорізької області, старшого помічника прокурора Ленінського району м. Запоріжжя, прокурора прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя.

26. Наказом Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш (том 1 а.с.97-102) внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області шляхом виключення штатних розписів усіх міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, зокрема і прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя (пункт 1.1), та включення штатних розписів Бердянської, Енергодарської, Мелітопольської, Токмацької місцевих прокуратур, Запорізьких місцевих прокуратур №1, №2, №3 з відповідною кількістю штатних одиниць для кожної прокуратури (пункт 1.2).

27. У Запорізькій місцевій прокуратурі №3, територіальна юрисдикція якої згідно з Додатком до Закону України «Про прокуратуру» поширюється на Ленінський та Хортицький райони м. Запоріжжя, відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 наказу, встановлений штатний розпис у 41 одиницю, у тому числі керівник - 1, перший заступник - 1, заступник керівника - 2, прокурор - 31, головний спеціаліст з питань захисту державних таємниць - 2, спеціаліст 1 категорії - 2, водій - 1, прибиральник службових приміщень - 1. Зазначений наказ введений в дію з 15 грудня 2015 року.

28. З посиланням на статтю 49-2 КЗпП України і пункт 51 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв`язку з ліквідацією органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») у разі непроходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідні й місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року (том 1, а.с.28).

29. Згідно з рейтинговим списком кандидатів на посади Запорізької місцевої прокуратури №3 (том 1, а.с. 86), який складений за результатами проведеного тестування, підсумковий бал позивача становить 68 балів, його місце у рейтинговому списку - 37.

30. Наказом прокурора Запорізької області від 14 грудня 2015 року №473к (том 1, а.с. 29) молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя та з органів прокуратури Запорізької області у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України). Підставою видання цього наказу зазначено наказ Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш.

31. Предметом судового розгляду є правомірність звільнення позивача з публічної служби у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі указаного наказу.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора Суд зазначає таке.

32. Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

33. Частиною четвертою статті 55 КАС України передбачено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

34. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

35. Водночас, у силу положень частин першої і другої статті 57 КАС України, представником у суді може бути адвокат або законний представник, а у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом - фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

36. Наведені норми узгоджуються зі статтею 131-2 Конституції України, відповідно до якої виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді (частина третя); законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частина четверта).

37. Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, на підтвердження своїх повноважень на підписання касаційної скарги Цимбалістий Т.О. надав копію довіреності від 04 серпня 2020 року №15/1/2-593-20, видану на його ім`я Генеральним прокурором Венедіктовою І.В., копію наказу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №1887-ц про призначення його на посаду прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора та витяг з Положення про Департамент представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №336.

38. Ураховуючи, що цей спір виник з приводу проходження і звільнення з публічної служби прокурора ОСОБА_1, який у значенні Закону України «Про запобігання корупції» віднесений до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, то цю справу не можна віднести до справ незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України).

39. У зв`язку з цим колегія суддів під час відкриття касаційного провадження не брала до уваги довіреність від 04 серпня 2020 року №15/1/2-593-20, яка не підтверджує повноважень прокурора Цимбалістого Т.О. на представництво інтересів Офісу Генерального прокурора.

40. Разом з тим, у пункті 3 Положення визначено, що основним завданням Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора є організація та здійснення представництва в суді органів прокуратури, участі в розгляді судами справ, стороною або третьою особою в яких виступає прокуратура, її посадові та службові особи (самопредставництво).

41. Підпунктом 2.1 Положення встановлено, що до структури Департаменту входить, зокрема, відділ представництва інтересів органів прокуратури.

42. Відповідно до пункту 5.8 Положення прокурори відділів готують і подають до суду відзиви на позовні заяви, відповіді на відзиви, пояснення, заяви, клопотання, заперечення, апеляційні, касаційні скарги, інші процесуальні документи у справах, у яких Офіс Генерального прокурора (Генеральну прокуратуру України), посадових і службових осіб, що діють від його (її) імені, Генерального прокурора залучено як відповідачів або третіх осіб, та у справах за позовами Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) як юридичної особи (самопредставництво), що розглядаються в усіх судах України.

43. Таким чином, приписами Положення передбачено повноваження прокурорів відділу представництва інтересів органів прокуратури здійснювати самопредставництво Офісу Генерального прокурора, в тому числі шляхом підготовки та подання касаційних скарг, що включає право підписання таких скарг.

44. Виходячи з цього, доданими до касаційної скарги наказом Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №1887-ц та Положенням підтверджуються повноваження Цимбалістого Т.О. на здійснення самопредставництва Офісу Генерального прокурора у цій справі без додаткового уповноваження, тому аргументи позивача у цій частині є безпідставними.

45. У зв`язку з цим відсутні підстави для закриття касаційного провадження за клопотанням позивача.

Аналогічну позицію викладено в ухвалах Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі №280/378/20, від 10 листопада 2022 року у справі №640/23627/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі №9901/39/20.

Щодо доводів касаційних скарг по суті спору Суд зазначає таке.

46. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

47. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

48. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

49. Поряд із цим, не виключається можливість звільнення прокурорів за правилами КЗпП України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. У такому разі роботодавцем мають бути дотримані гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

50. Суд установив, що оскаржуваним наказом №473к від 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

51. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

52. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

53. При звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідним є додержання порядку вивільнення працівників, встановлених статтями 40 42 49-2 КЗпП України.

54. За правилами статей 42 і 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, яке при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається, зокрема сімейним - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

55. Виходячи з наведеного, у випадку скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці роботодавець вправі проводити звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, однак таке звільнення повинно проводитись з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главами ІІІ та ІІІ-А КЗпП України, зокрема, статтями 42, 49-2 цього Кодексу.

56. Порівнюючи штатні розписи прокуратур Ленінського та Хортицького районів м. Запоріжжя зі штатним розписом Запорізької місцевої прокуратури апеляційний суд установив, що зміна структури та штатного розпису місцевих прокуратур не призвела до скорочення займаної позивачем посади, оскільки штатна чисельність прокурорів прокуратури не зменшилася.

57. За встановлених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку хоча і відбулися певні зміни в організації праці, однак штатна чисельність посад, одну з яких обіймав позивач до звільнення, залишилася незмінною.

58. Отже, констатував, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України можливе, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. При цьому акцентується увага на необхідності запропонування працівнику всіх наявних вакансій.

59. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

60. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

61. Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, після попередження позивача про наступне вивільнення до дня його звільнення відповідачем не було запропоновано позивачу жодної посади не тільки в Запорізькій міській прокуратурі №3, а і в структурі прокуратури Запорізької області, що є, на думку суду, порушенням трудових гарантій позивача.

62. Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, оскільки на час звільнення позивача скорочення штату фактично не відбулося, при цьому позивачу не були запропоновані всі наявні вакантні посади в структурі прокуратури області.

63. Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

64. Законом України «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що з 15 грудня 2015 року припиняється функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, перелік і територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

65. Таким чином, запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури, основою якого є якісне оновлення керівного та кадрового складу.

66. Також вищевказаним Законом визначено умови призначення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах до запровадження переліку і територіальної юрисдикції місцевих та військових прокуратур.

67. У підпункті «в» підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, за умови успішного проходження ними тестування.

68. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що у зв`язку з припиненням функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та ліквідацією штатних розписів прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур Запорізької області та затвердженням штатних розписів місцевих прокуратур Запорізької області, прокурори місцевих прокуратур, які на день набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах - призначаються на посади лише за умови проходження відповідного тестування.

69. Судом першої інстанції установлено, що після попередження про наступне звільнення із займаної посади у зв`язку з ліквідацією підпорядкованих прокуратурі Запорізької області прокуратур районного рівня позивач претендував на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, яка утворювалась шляхом ліквідації органу прокуратури, в якій він працював, та пройшов тестування для заміщення посади прокурора.

70. Таким чином, позивачу була запропонована інша посада в новоутвореній місцевій прокуратурі, обійняти яку він мав можливість лише за результатами тестування.

71. За результатами тестування на заміщення посад прокурорів у місцевій прокуратурі, правомірність проведення якого ОСОБА_1 не оскаржував, позивач зайняв 37-е місце рейтингового списку, із загальним підсумковим балом 68.

72. На час призначення прокурорів місцевої прокуратури у рейтинговому переліку не враховувались наступні кандидати: два кандидата, яких призначено на посади першого заступника та заступника керівника місцевої прокуратури ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).

73. Наказом Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш у штатному розписі Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області установлено посади прокурорів: керівник - 1, перший заступник керівника - 1, заступник керівника - 2, прокурор - 31, головний спеціаліст з питань захисту державних таємниць - 2, спеціаліст І категорії - 2, водій - 1, прибиральник службових приміщень - 1.

74. Таким чином ОСОБА_1 , фактично, зайняв 35 місце у рейтинговому списку Запорізької місцевої прокуратури №3, що позбавило його права на зайняття посади прокурора у зазначеній місцевій прокуратурі.

75. Так, Законом України «Про прокуратуру» передбачено, що зайняття особою посади в органах прокуратури вимагає, зокрема, успішного проходження кваліфікаційного іспиту.

76. Отже, до особи, яка претендує на зайняття посади в новоутвореному органі - місцевій прокуратурі, Закон України «Про прокуратуру» ставить додаткові вимоги, тобто відбулися зміни в організації виробництва і праці - змінився орган, на який покладені відповідні функції, а також вимоги, яким має відповідати особа, що займає відповідну посаду, - призначення на посаду можливо лише за умови успішного проходження тестування.

77. Ураховуючи те, що необхідний рейтинговий бал, який би дозволяв позивачу претендувати на роботу у місцевій прокуратурі, ним не набрано, суд першої інстанції правильно виходив з відсутності у відповідача законних підстав пропонувати позивачу переведення на іншу посаду в новоутвореній прокуратурі.

78. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі №826/581/16, на яку вказували у своїх касаційних скаргах відповідачі, обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.

79. З огляду на наведене, Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції та погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення позову у цій частині, оскільки оскаржене рішення відповідача прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

80. Водночас, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на таке.

Суд першої інстанції, порівнюючи штатні розписи прокуратури Ленінського району м.Запоріжжя, прокуратури Хортицького району м. Запоріжжя та Запорізької місцевої прокуратури №3, кількість осіб, які займали посади в прокуратурах, що реорганізовувались та кандидатів, які подали заяви і пройшли тестування, дійшов висновків про те, що зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку із скороченням чисельності та штату, дійсно мали місце.

81. Однак, переглядаючи рішення Запорізького окружного адміністративного суду у цій частині суд апеляційної інстанції установив, що зміна структури та штатного розпису місцевих прокуратур не призвела до скорочення займаної позивачем посади, оскільки штатна чисельність прокурорів прокуратури не зменшилася.

82. За встановлених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку хоча і відбулися певні зміни в організації праці, однак штатна чисельність посад, одну з яких обіймав позивач до звільнення, залишилася незмінною.

83. У пункті 18 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорі» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

84. Так, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає більш широке поняття, таке як зміни в організації виробництва і праці, яке поглинає такі підстави звільнення як ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності штату та працівників.

85. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції установлено, що фактичного скорочення посади, на якій перебував позивач не відбулося, однак відбулися зміни в організації виробництва і праці [які полягають у припиненні органу прокуратури, створенні нового органу, на який покладені відповідні функції, а також зміни вимог, що ставляться до працівника, а саме підтвердження своєї кваліфікації через проходження тестування], колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 .

86. Суд констатує, що відповідачем безпідставно внесено запис про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату, яке не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, а тому слід зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру внести зміни в формулювання причини звільнення і вважати позивача звільненим у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі №804/211/16.

87. Стосовно доводів відповідачів про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 235 КЗпП України та висновків Верховного Суду щодо посади, на якій необхідно позивача поновити, слід зазначити, що колегія суддів погоджується із усталеним підходом, що в силу вимог статті 235 КЗпП України працівника необхідно поновлювати на посаді та в органі, з якої особу було звільнено, проте, оскільки в контексті установлених обставин даної справи відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, то подальша оцінка таких доводів не матиме юридичного значення.

88. Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність висновку Верховного Суду щодо обрахунку середнього заробітку, пов`язаного із незаконним звільненням прокурора, то з огляду на результат касаційного перегляду цієї справи Верховний Суд оцінки цим доводам не надає.

89. Відповідно до частин 1-3 статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

90. Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

91. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

92. Суд апеляційної інстанції належним чином установивши фактичні обставини справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

93. На підставі установлених обставин справи Суд вважає за необхідне задовольнити частково касаційні скарги відповідачів, а касаційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Висновки щодо судових витрат

94. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на результат касаційного перегляду судових рішень, розподіл судових витрат не здійснюється.

95. Проте, приймаючи до уваги доводи позивача про те, що відповідачами при звернення до касаційного суду зі скаргами судовий збір сплачено не у повному обсязі, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

96. Підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» установлено, що за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у редакції чинній на момент звернення до суду із касаційною скаргою).

97. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати (у редакції чинній на момент звернення до суду із позовною заявою).

98. Згідно підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (у редакції чинній на момент звернення до суду із позовною заявою).

99. Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Так, судовий збір підлягає сплаті за ті вимоги, які задоволені судом.

100. Оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції задоволено 1 (одну) вимогу немайнового характеру та похідну від неї та 2 (дві) вимоги майнового характеру (стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 860 857,48 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн).

101. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» (чинною на час звернення позивача до суду із позовною заявою) станом на 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1 378 грн 00 коп.

102. Так, сума судового збору за подання касаційної скарги на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року становить 15 984 грн 80 коп., з якої 1102 грн 40 коп. за позовну вимогу немайнового характеру та похідну від неї (1378 х 0,4 х 200%), 13 780 грн 00 коп. за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (860857,48 х 1% = 8608,57, що є більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, тому 1378 х 5 х 200%) та 1102 грн 40 коп. за вимогу майнового характеру про стягнення відшкодування моральної шкоди (10 000 х 1% = 100, що є менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тому 1378 х 0,4 х 200%).

103. З урахуванням вже сплаченого судового збору у розмірі 5044 грн 80 коп. сума, що підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора становить 10 940 грн 00 коп. (15984,8 - 5044,8).

104. З урахуванням вже сплаченого судового збору у розмірі 2204 грн 80 коп. сума, що підлягає стягненню з Запорізької обласної прокуратури становить 13780 грн 00 коп. (15984,8 - 2204,8).

Керуючись статтями 339 341 345 349 351 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження - відмовити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

3. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Запорізької обласної прокуратури - задовольнити частково.

4. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року - скасувати.

5. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Запорізької області від 14 грудня 2015 року №473к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

6. У цій частині ухвалити нове рішення.

7. Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області від 14 грудня 2015 року №473к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 «у зв`язку зі скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України)» та зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру внести зміни до цього наказу, зазначивши підставою звільнення ОСОБА_1 «зміни в організації виробництва і праці відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України».

8. У решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

9. Стягнути з Офісу Генерального прокурора за рахунок бюджетних асигнувань до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102; код ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 10 940 (десять тисяч дев`ятсот сорок) гривень 00 копійок.

10. Стягнути з Запорізької обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102; код ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 13 780 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили моменту її підписання суддями є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду