ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 808/867/16

адміністративне провадження № К/9901/35083/21, К/9901/33910/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №808/867/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (головуючий суддя Бойченко Ю.П.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів - Чабаненко С.В., Юрко І.В.) та касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів - Чабаненко С.В., Юрко І.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому просив:

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8146 грн 14 коп.;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, який станом на 29 лютого 2016 року складав 41475 грн 20 коп.;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України подати суду звіт про виконання постанови суду по цій справі у строк, визначений судом.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України.

3. При цьому, в день звільнення позивачу не виплачено компенсацію за 23 дні невикористаної відпустки у розмірі 8146 грн 14 коп.

4. Окрім того переконував, що відповідно до статті 117 КЗпП України, у зв`язку з невиплатою позивачу в день звільнення всіх належних сум, роботодавець повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

5. З урахуванням викладеного уважав, що має право на виплату компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово.

7. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у справі №808/867/16 адміністративний позов задоволено частково:

- стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5666 грн 83 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у справі №808/867/16 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

9. Постановою Верховного Суду від 26 червня 2020 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі №808/867/16 скасовано. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку - скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5666 грн 83 коп. залишено в силі.

10. 21 вересня 2020 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (том 2, а.с.60), у якій позовні вимоги викладено у такій редакції:

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, який станом на 01.09.2020 складає 624201,76 грн;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України подати суду звіт про виконання постанови суду по цій справі, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, у строк, визначений судом.

11. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року позов задоволено частково:

- стягнуто з МВС України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 листопада 2015 року по 01 вересня 2020 року у розмірі 453 604 (чотириста п`ятдесят три тисячі шістсот чотири) гривні 87 копійок за рахунок бюджетних асигнувань МВС України.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку у розмірі 170 596 грн 89 коп. - відмовлено.

12. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, що положення статей 116 та 117 КЗпП України є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з органів внутрішніх справ.

13. Суд установив, що на момент звільнення з органів внутрішніх справ із позивачем не проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачено йому компенсацію за 23 невикористані дні відпустки у розмірі 5666 грн 83 коп.

14. Урахувавши висновки Верховного Суду, застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та вирішив, що сума, яка підлягає стягненню становить 453 604 грн 87 коп. (обчисленого як 72,73% від 623 683,32 грн).

15. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено:

- в абзаці другому резолютивної частини слова та цифри 453604 (чотириста п`ятдесят три тисячі шістсот чотири) гривні 87 копійок замінено словами та цифрами 5666 грн (п`ять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 83 копійки.

- абзац третій резолютивної частини викладено в іншій редакції такого змісту: «У задоволенні іншої частини позову відмовити.»

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №808/867/16 залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

17. Водночас, колегія суддів уважала проведений судом першої інстанції розрахунок суми, що підлягала стягненню з відповідача, помилковим.

18. Зазначила, що сума 453 604 гривні при наявній заборгованості у 5666 грн 83 коп., є у 80 разів більшою ніж сума, яка не була виплачена при звільненні позивачу, що, на переконання суду апеляційної інстанції, не є ні розумним, ні справедливим, ні пропорційним.

19. Апеляційний суд констатував, що період затримки виплати заборгованості пов`язаний із тривалим розглядом судами спору між позивачем та відповідачем, зокрема і щодо наявності взагалі такої заборгованості, розміру такої заборгованості та права позивача на її отримання. Рішення суду про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку набрало законної сили лише 26 червня 2020 року після скасування Верховним Судом за касаційною скаргою позивача постанови апеляційного суду, якою в позові було відмовлено. Жодної вини відповідача у тривалому перегляді справи немає.

20. Колегія суддів вирішила, що достатньою компенсацією позивачу є сума, яка не була йому своєчасно виплачена відповідачем, а саме 5666 гривень 83 копійки.

Короткий зміст касаційних скарг

21. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції, у вересні 2021 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

22. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

23. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

24. Указує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано поставив у вину позивачу тривалий розгляд справи із захисту порушеного права, а також безпідставно зменшив у зв`язку із цим розмір середнього заробітку.

25. Звертає увагу на умисне невиконання відповідачем рішення суду про стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку.

26. Зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму матеріального права, оскільки статтею 117 КЗпП України не передбачено обов`язку колишнього працівника доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

27. Зауважує, що суд апеляційної інстанції не зазначив у чому полягає помилка у розрахунку суми, що підлягає стягненню, та не навів формули, згідно якої він обчислив суму середнього заробітку, що підлягає стягненню.

28. Переконує, що апеляційний суд не урахував критерії оцінки пропорційності, справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, про які зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

29. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у цій справі.

30. Міністерство внутрішніх справ України також не погодилось із судовими рішеннями у цій справі та у вересні 2021 року звернулось до Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

31. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

32. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15, від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14 (в частині стягнення середнього заробітку з неналежної особи, а саме частин першої та другої статті 104, частин третьої та четвертої статті 105 ЦК України), від 06 березня 2019 року у справі №805/2063/16-а, від 16 жовтня 2019 року у справі №500/5724/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі №569/14363/17 (в частині помилкового висновку про наявність підстав стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме статей 116 та 117 КЗпП України, частини першої статті 19 Закону України «Про міліцію», пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів від 07 листопада 2007 року №1294).

33. Переконує, що оскільки позивач проходив службу та отримував грошове забезпечення в Головному управлінні МВС України в Запорізькій області, то саме ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Запорізькій області уповноважена на здійснення фінансових виплат у разі виникнення заборгованості.

34. Уважає, що спеціальним законодавством не передбачено право працівника міліції на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплат, а статті 116-117 КЗпП України не розповсюджуються на працівників міліції.

35. З урахуванням викладеного вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволених позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

36. 05 листопада 2021 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу відповідача.

37. Так, позивач звертає увагу на те, що питання, поставлені відповідачем у його касаційній скарзі, зокрема щодо належного відповідача та наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, вже вирішені Верховним Судом у постанові від 26 червня 2020 року у цій справі. З огляду на викладене вважає таку касаційну скаргу необґрунтованою та просить відмовити у її задоволенні.

38. Від Міністерства внутрішніх справ України відзиву на касаційну скаргу позивача не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

39. 10 вересня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга Міністерства внутрішніх справ України.

40. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2021 року для розгляду справи №808/867/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів -Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

41. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №808/867/16 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

42. 21 вересня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

43. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №808/867/16 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

44. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

45. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року об`єднано касаційні скарги Міністерства внутрішніх справ (К/9901/33910/21) та ОСОБА_1 (К/9901/35083/21) в одне провадження, закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №808/867/16 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

46. Позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

47. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справи України від 06 листопада 2015 року №2370 о/с «По особовому складу» полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції). Наказ підписаний міністром внутрішніх справ України. (т.1, а.с.10)

48. Уважаючи протиправним дії відповідача щодо невиплати при звільненні компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

49. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

50. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених КАС України, зазначає таке.

Щодо належного відповідача

51. У тексті касаційної скарги Міністерство внутрішніх справ, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15, від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14, переконує, що належним відповідачем у цій справі є Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Запорізькій області, оскільки позивач проходив службу та отримував грошове забезпечення в Головному управлінні МВС України в Запорізькій області.

52. Указане питання не досліджувалось Верховним Судом при попередньому перегляді цієї справи, тож колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

53. Судами установлено, що ОСОБА_1 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №2370о/с звільнений з органів внутрішніх справ з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України (том 1, а.с.10).

54. Відповідно до пунктів 1.3, 1.6 Положення про підрозділи внутрішньої безпеки МВС України, затвердженого наказом МВС України від 08 червня 2011 року №310дск (далі - Положення, том 3, а.с.12-16) ДВБ є окремим структурним підрозділом апарату МВС України, який підпорядковується безпосередньо Міністрові внутрішніх справ. До складу ДВБ входять, зокрема управління, які підпорядковані безпосередньо начальнику ДВБ.

55. Згідно з пунктом 1.9 Положення начальники управлінь внутрішньої безпеки призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром внутрішніх справ за поданням начальника ДВБ.

56. За приписами пункту 1.13 Положення ДВБ самостійно здійснює заходи з кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності підрозділів ВБ.

57. Відповідно до пункту 1.16 Положення фінансове і матеріально-технічне забезпечення підрозділів ВБ здійснюється в межах видатків Державного бюджету України, передбачених на утримання Міністерства внутрішніх справ України на відповідний рік.

58. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31 грудня 2007 року №499 (далі - Інструкція), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

59. За приписами пункту 1.6 Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

60. Отже, позивач проходив службу в Департаменті внутрішньої безпеки МВС України, який є окремим структурним підрозділом апарату МВС України, а не в Головному управлінні МВС України в Запорізькій області, а грошове забезпечення йому виплачувалось у Головному управлінні МВС України в Запорізькій області відповідно до пункту 1.6 Інструкції за місцем служби, оскільки він займав посаду начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України, у межах асигнувань, передбачених на утримання Міністерства внутрішніх справ України, а не Головного управління МВС України в Запорізькій області.

61. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність стягнення спірних сум саме з Міністерства внутрішніх справ України.

62. Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15, від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14, оскільки правовідносини у зазначених справах не подібні до тих, що розглядаються у межах цієї справи.

63. Так, у справі №826/26589/15 позовні вимоги стосувались поновлення позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління карного розшуку Головного управління МВС України в м. Києві. Указана посада належала до штатного розпису Головного управління МВС України в м.Києві. У справі №809/3968/14 позовні вимоги стосувались поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справи України в Івано-Франківській області - начальника слідчого управління. Указана посада належала до штатного розпису Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області.

64. Водночас у справі, що розглядається, позивач перебував на посаді у Департаменті внутрішньої безпеки МВС України, який є окремим структурним підрозділом апарату МВС України та фінансується у межах видатків Державного бюджету України, передбачених на утримання Міністерства внутрішніх справ України.

65. З урахуванням викладеного, наведені відповідачем висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

66. Перш за все Суд зазначає, що доводи Міністерства внутрішніх справ України про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 116-117 КЗпП України не беруться Судом до уваги, оскільки питання про право ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вирішено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2020 року, якою справу №808/867/16 направлено у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з метою визначення суми, що підлягає стягненню.

67. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми, що підлягає стягненню, Третій апеляційний адміністративний суд виходив з того, що сума 453 604 гривні при наявній заборгованості у 5666 грн 83 коп., є у 80 разів більшою ніж сума, яка не була виплачена при звільненні позивачу, що, на переконання суду апеляційної інстанції, не є ні розумним, ні справедливим, ні пропорційним.

68. Апеляційний суд констатував, що період затримки виплати заборгованості пов`язаний із тривалим розглядом судами спору між позивачем та відповідачем, зокрема і щодо наявності взагалі такої заборгованості, розміру такої заборгованості та права позивача на її отримання. Рішення суду про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку набрало законної сили лише 26 червня 2020 року після скасування Верховним Судом за касаційною скаргою позивача постанови апеляційного суду, якою в позові було відмовлено. Жодної вини відповідача у тривалому перегляді справи немає.

69. Колегія суддів вирішила, що достатньою компенсацією позивачу є сума, яка не була йому своєчасно виплачена відповідачем, а саме 5666 гривень 83 копійки.

70. Верховний Суд не погоджується із указаними висновками суду апеляційної інстанції та зазначає таке.

71. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, посилання на яку було підставою для відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 , указано, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

72. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

73. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

74. З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

75. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

76. Так, суд апеляційної інстанції зазначивши про відсутність вини відповідача у тривалому розгляді справи у судовому порядку, не урахував відсутність у цьому вини позивача. Судами не установлено фактів зловживання процесуальними правами спрямованими на умисне затягування позивачем строків розгляду цієї справи у суді.

77. Апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що виплата компенсації за невикористану відпустку, питання про стягнення якої на користь позивача остаточно вирішено постановою Верховного Суду від 26 червня 2020 року у цій справі, виконано відповідачем лише у червні 2021 року.

78. Колегія суддів уважає помилковими аргументи суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не зазначалось у позові та заяві про збільшення позовних вимог, що ним понесені якісь майнові витрати, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки згідно викладених вище висновків Великої Палати Верховного Суду позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

79. Окрім викладеного Суд зауважує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить формули, згідно якої ним визначено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача.

80. Так, суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц фактично їх не урахував, оскільки залишив поза увагою критерії оцінки пропорційності, справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця та необхідність урахування інших обставин справи.

81. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період по 01 вересня 2020 року, згідно заяви про збільшення позовних вимог) складає 623 683 грн 32 коп. (518,44 грн Х 1203 дні).

82. Установив, що під час звільнення позивачу належала виплата у загальній сумі 7 791 грн 89 грн. (2 125,06 грн [сума остаточного розрахунку, проведеного з позивачем при звільненні]+ 5666,83 грн [розмір компенсації за невикористану відпустку]).

83. З`ясував, що розмір недоотриманих позивачем при звільненні сум складає 72,73% від суми, що підлягала виплаті.

84. Виходячи з принципу пропорційності уважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 453 604 грн 87 коп. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (обчисленого як 72,73% від 623 683,32 грн.).

85. Колегія суддів зазначає, що указаний розрахунок відповідає висновкам Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, які у подальшому підтримані Верховним Судом у справах №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719/21 та інших.

86. З огляду на викладене Суд констатує, що апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та помилково змінив правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

87. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

88. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

89. Зважаючи на наведені вище мотиви і керуючись положеннями статті 352 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково змінив рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено відповідно до закону і висновки цього суду узгоджуються з правозастосовною практикою Верховного Суду у такій категорії спорів.

90. Отже, в силу статті 352 КАС України, постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

IV. Висновки щодо судових витрат

91. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

3. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №808/867/16 - скасувати.

4. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №808/867/16 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду