ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 808/8770/14
адміністративне провадження № К/9901/10838/20
адміністративне провадження №К/9901/12104/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційними скаргами Офісу Генеральної прокуратури України, Прокуратури Запорізької області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (головуючий суддя - Татаринов Д.В., судді: Калашник Ю.В., Новікова І.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (головуючий суддя - Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.)
у справі №808/8770/14
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Запорізької області
про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1449к від 23 жовтня 2014 року про його звільнення з посади заступника прокурора Запорізької області;
- поновити його на посаді заступника прокурора Запорізької області;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року і до дня поновлення на роботі.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №1449к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по 13 листопада 2019 року у сумі 977 628,16 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
3. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідачі звернулися з касаційними скаргами в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. У відзиві на касаційні скарги позивач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами встановлено, що відповідно до наказу Генерального прокурора України №630к від 8 червня 2011 року ОСОБА_1 з 8 червня 2011 року по 24 жовтня 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Запорізької області.
6. Довідкою про результати вивчення особової справи щодо застосування заборони, визначених Законом України «Про очищення влади» від 20 жовтня 2014 року встановлено, що у період з 08 червня 2011 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (2 роки 8 місяців) посаду, віднесену до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
7. За результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
8. На підставі довідки про результати вивчення особової справи та подання прокурора Запорізької області, наказом Генерального прокурора України №1449к від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади заступника прокурора Запорізької області, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
9. Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.
11. Однак, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують, що позивачем вчинені дії та заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відсутні. Натомість, застосування до особи (позивача) певних заборон (зокрема, звільнення посади) без надання підтверджень вчинення позивачем зазначених дій, є дискримінацією особи та порушенням європейських демократичних принципів, зокрема принципу верховенства права.
12. З урахуванням тлумачення, наведеного Європейським судом з прав людини, суд дійшов висновку, що звільнення з займаної посади, засноване на колективній відповідальності, без з`ясування конкретних виконуваних функцій та особистої участі особи в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , яке мало місце і у випадку позивача, не може бути визнано прийнятним в демократичному суспільстві.
13. Водночас, суд першої інстанції вказав на невідповідність посади заступника прокурора Запорізької області вимогам Закону України «Про очищення влади», оскільки регіональний поділ органів прокуратури визначено саме Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», який набув чинності після звільнення позивача з посади. При цьому, положеннями Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», який діяв на час звільнення позивача з посади, не визначалось віднесення прокуратур області до територіальних або регіональних органів прокуратури.
14. Також суд першої інстанції, здійснивши обрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, дійшов висновку, що вказану суму слід стягнути з Прокуратури Запорізької області, в якій позивач безпосередньо працював та отримував заробітну плату.
15. Апеляційний суд повністю погодився із наведеними висновками суду першої інстанції.
16. Касаційна скарга, за якою відкрито касаційне провадження, подана з підстави, передбаченої пунктом третім частини четвертої статті 328 КАС України.
17. У касаційній скарзі Офіс Генеральної прокуратури України вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
18. Скаржник зазначає, що визнання протиправним спірного наказу виходячи з того, що до позивача було застосовано міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, без з`ясування конкретних виконуваних функцій та особистої участі в його узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 не відповідають вимогам законодавства. Підстави, передбачені пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, за своєю суттю не є видом будь-якого стягнення. У даному випадку не перевірялися факти здійснення позивачем правопорушень, а єдиною підставою для його звільнення із займаної посади слугував пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, який не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності.
19. Таким чином, оскільки юридична відповідальність стосовно позивача не наступала, а люстрація була підставою для припинення з ним трудового договору, суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, статті 62 Конституції України та статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року щодо презумпції невинуватості.
20. Також скаржник не погодився з висновками судів про невідповідність посади заступника прокурора Запорізької області вимогам Закону України «Про очищення влади», оскільки аналіз норм законодавства України прокуратури областей належали до територіальних органів прокуратури. Їх повноваження поширювалися на відповідний регіон - область, а отже вони були регіональними органами прокуратури у розумінні пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», який лише вказує на місце органу в ієрархічній структурі прокуратури України й не повинен дослівно дублювати назви цих органів. Керівниками територіальних (регіональних) органів прокуратури виступали прокурори областей, а заступниками таких керівників - заступники прокурорів областей.
21. Наголошує, що Генеральний прокурор України при прийнятті спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
22. Прокуратура Запорізької області в обґрунтування касаційної скарги посилалася фактично на ті самі аргументи, на які посилався Офіс Генеральної прокуратури України.
23. Серед іншого, указує на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи принципів справедливості та співмірності при обчисленні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №716/9584/15-ц; неврахування правового висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15 та від 30 жовтня 2019 року у справі №478/751/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/4518/16 при визначенні правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
24. Також скаржник вказує, що судом першої інстанції проігноровано його доводи щодо наявності підстав для застосування у даній справі положень частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки трудовий спір розглядається більше одного року з вини позивача.
25. Зазначає, що п`ятирічний термін розгляду цієї справи спричинений недобросовісним діями позивача, що виключає покладання відповідальності на роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період розгляду цієї справи в суді.
26. У даному випадку, відповідна сума, в силу положень статті 235 КЗпП України та принципам справедливості й співмірності, має бути обмежена розрахунком за один рік.
27. Такі доводи відповідача також обумовлено визначенням правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу як відповідальності роботодавця за незаконне звільнення, а не як виплату належної йому заробітної плати за виконану роботу.
28. Серед іншого, скаржник указує, що оскільки звільнення позивача відбулось на підставі наказу Генеральної прокуратури України, яка у свою чергу у цих правовідносинах в силу частини третьої статті 24 КЗпП України є роботодавцем, а середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, то настання саме для прокуратури Запорізької області відповідальності за статтею 235 КЗпП України є безпідставними.
29. Однак, на вказані норми чинного законодавства суди увагу не звернули, стягнувши з неналежного відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
30. Позивач подав відзиви на вказані касаційні скарги, за змістом яких висловив незгоду з викладеними в скаргах доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення цього позову частково, просив судові рішення залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
32. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
34. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
35. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
36. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
37. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
38. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).
39. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
40. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
41. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
42. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
43. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
44. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
45. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
46. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
47. Як встановлено судами, підставою для видання спірного наказу №1449к від 23 жовтня 2014 року вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII у якій зазначено, що позивач в період з 08 червня 2011 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону №1682-VII.
48. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.
49. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
50. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
51. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
52. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
53. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
54. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
55. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
56. Водночас судами попередніх інстанцій враховано, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
57. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
58. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
59. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
60. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
61. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
62. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №1449к від 23 жовтня 2014 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області.
63. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
64. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
65. Що стосується доводів касаційних скарг про помилковий висновок судів попередніх інстанцій, що посада позивача не належала до посад, перелік яких визначено пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури, Верховний Суд зазначає таке.
66. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо «посадових та службових осіб органів прокуратури України».
67. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
68. Отже, стаття 2 Закону №1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
69. Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових осіб органів прокуратури України за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.
70. Термін «посади», який використовується у Законі №1682, у тому числі і в пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, необхідно розуміти у значенні, наведеному у частині першій статті 1 Закону №1682-VII, відповідно до якої цей термін використовується як скорочення від термінів «певні посади (перебування на службі)».
71. З огляду на наведене, на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки пункт 8 частини першої статті 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв`язку із положеннями частини першої статті 1 та пункту 7 частини першої статті 2 цього Закону. Такий самий підхід застосування норм матеріального права також міститься у постанові Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14.
72. У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про невідповідність посади заступника прокурора Запорізької області вимогам Закону №1682-VІІ.
73. При цьому, слід зазначити, що посилання Прокуратури Запорізької області у касаційній скарзі, серед іншого, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15 та від 30 жовтня 2019 року у справі №478/751/17 є безпідставними, оскільки фактичні обставини в зазначеній справі та в справі, що розглядається, є різними, оскільки у спірних правовідносинах предметом є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в той час як предметом спору у справах на які посилається скаржник є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідача при звільненні, тому висновки, зроблені Верховним Судом у наведених скаржником справах не є застосовними до розглядуваного спору.
74. Як встановлено судами попередніх інстанцій заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу Прокуратурою Запорізької області, що підтверджується довідкою Прокуратури Запорізької області від 25 липня 2019 року № 18-217вих-19. У зв`язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в даному випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме Прокуратурою Запорізької області. Тому, твердження Прокуратури Запорізької області в касаційній скарзі про те, що суди безпідставно поклали на неї відповідальність по стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими.
75. Що стосується доводів Прокуратури Запорізької області про те, що заява про поновлення на роботі понад один рік розглядалась з вини позивача, а тому відповідна сума, в силу положень статті 235 КЗпП України та принципам справедливості й співмірності, має бути обмежена розрахунком за один рік, то такі є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи відсутні підстави зазначати, що заява про поновлення на роботі понад один рік розглядалась з вини позивача.
76. Крім того, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за певних обставин. Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року (справа №826/808/16).
77. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
78. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
79. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, однак оскільки оскаржувані судові рішення містять помилкові мотиви, що не вплинуло на результат розгляду цієї справи, то в частині цих мотивів судові рішення підлягають зміні, виклавши їх у редакції цієї постанови.
80. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 351 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора України, Прокуратури Запорізької області задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №808/8770/14 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі №808/8770/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова