ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2022 року
м. Київ
справа № 809/1521/17
адміністративне провадження № К/9901/47711/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №809/1521/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби у Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 (суддя Главач І.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 (головуючий суддя Гудим Л.Я., судді: Пліш М.А., Святецький В. В.)
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби у Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2016 №229536-13.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби у Івано-Франківській області звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2018 відкрито касаційне провадження у справі №809/1521/17 за касаційною скаргою податкового органу.
Ухвалою суду від 20.06.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 21.06.2022.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Податковий орган вказує, що судами не надано належної оцінки доказам контролюючого органу, неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Як зазначає відповідач, позивач є платником транспортного податку у 2016 році, оскільки його автомобіль - об`єкт оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля. Також, у касаційній скарзі відповідач не погоджується з доводами позивача про відсутність у останнього обов`язку сплачувати транспортний податок у зв`язку з недотриманням строку, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, введення в дію нормативно-правового акта. Відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставини неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даної справи, з урахуванням наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 належав на праві власності транспортний засіб "TOYOTA HIGHLANDER ", об`єм двигуна 3456 куб. см., 2013 року випуску (а.с.12).
04.07.2016 Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення за №229536-13, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем: транспортний податок за 2016 рік в розмірі 25000 гривень (а.с.13).
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, суди мотивувавали своє рішення тим, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було визначено середньоринкову вартість транспортного засобу позивача відповідно до Методики визнання середньоринкової вартості легкових автомобілів. Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, визначальною умовою для обчислення транспортного податку з фізичних осіб є одночасна наявність у власності легкового автомобіля з року випуску якого минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість якого становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, то в даних правовідносинах транспортний засіб , що належав позивачу, не є об`єктом оподаткування.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
З 01.01.2016 набрав чинності Закон України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), згідно з яким підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено у такій редакції: ,,Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті".
Пунктом 4 розділу ІІ ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ визначено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України ,,Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Пунктом 7 розділу ІІ ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Необхідно відзначити, що відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Згідно пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 123, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України вимоги щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), не поширюються на прийняті органом місцевого самоврядування на виконання Закону рішення про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Беручи до уваги вищевикладене, Суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов`язання з транспортного податку у 2016 році з урахуванням змін, внесених до об`єкта оподаткування, та про обов`язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1'033' 500грн.
Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1' 033' 500грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
На підставі матеріалів справи судами з`ясовано, що згідно відповіді Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 31.10.2017 №3805-04/38826-07, наданої на адвокатський запит представника позивача, середньоринкова вартість транспортного засобу марки «TOYOTA HIGHLANDER» об`ємом двигуна 3,5 куб. см., пробігом 57646 км., 2013 року випуску, для цілей оподаткування транспортним податком у 2016 році становила 752496,54 гривень (а.с. 37).
Відповідач, визначаючи об`єкт оподаткування послався на включення належного позивачу транспортного засобу до бази даних АІС "Податки" за інформацією поданою Міністерством економічного розвитку та торгівлі України, однак, відомості, на підставі яких належний позивачу транспортний засіб визначений як об`єкт оподаткування на вимогу суду не надав, а обґрунтування визначених критеріїв віднесення зазначеного транспортного засобу до об`єкта оподаткування не підтвердив. Натомість, позивач подав докази, які виключають визначення транспортного засобу як такого об`єкта за критерієм ціни.
Відтак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів того, що відповідач отримав розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку.
Таким чином, суди дійшли правомірного висновку про безпідставність нарахування позивачу зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік, та про наявності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Касаційний суд вважає необхідним зауважити, обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.
Межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.
Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи.
Відповідно до приписів статей 72 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Як визначено частиною четвертою статті 74 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб є протиправним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 343 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі 3809/1521/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду