ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №809/338/17

адміністративне провадження №К/9901/18217/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної казначейської служби України

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 (постановлену у складі судді - Кафарського В.В.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Богаченка С.І., Рибачука А.І., Старунського Д.М.)

у справі № 809/338/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКС України), в якому просила визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо невиконання постанови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року в справі 2а-13125/11 та зобов`язати відповідача у місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили виплатити їй заборгованість у розмірі 840,72 грн на підставі вказаного рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що всупереч вимогам Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» відповідачем не виплачено їй підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 840,72 грн, нарахованого на підставі рішення суду.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 позов задоволено частково:

- зобов`язано відповідача у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили виплатити позивачеві заборгованість у сумі 840,72 грн за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року у справі № 2-а-13125/11 про нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не допущено бездіяльності щодо виконання рішення, однак з метою захисту прав позивача відповідач зобов`язаний здійснити його виконання, оскільки саме на відповідача покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання. Окрім того, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про те, що ним відповідно до наданих повноважень виконання рішень здійснюється виключно у межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік коштів та у порядку черговості надходження виконавчих документів, оскільки держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейський суд з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 апеляційну скаргу відповідача, залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить визнати рішення судів суду першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу та закрити провадження у справі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

07.02.2018 зазначена касаційна скарга передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Доводи касаційної скарги, ґрунтуються на тому, що відповідач відповідно до наданих повноважень здійснює виконання рішень виключно у межах коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду та в порядку черговості надходження виконавчих документів. Вказує, що виконати рішення раніше, тобто поза чергою, було неможливо, оскільки це призвело б до порушення принципу рівності перед іншими стягувачами, які раніше ніж позивач звернулися до відповідача з виконавчими листами. Окрім того зазначає, що 26.07.2017 на користь позивача перераховано кошти у сумі 840,72 грн на виконання постанови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року у справі № 2а-13125/11. В зв`язку із вказаним, на думку заявника, суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини другої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017 року) повинен визнати судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що втратили законну силу та закрити провадження у справі

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2011 року у справі № 2-а-13125/11, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року, визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

06 червня 2013 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист № 2-а-13125/11, на виконання якого Відділом державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 38443905.

Листом від 26 червня 2013 року № 9494/06 управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі Івано-Франківської області повідомило Відділ державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження № 38443905 позивачу здійснено нарахування до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, однак вказана сума не була виплачена у зв`язку з відсутністю фінансування.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 07 грудня 2015 року щодо виконання рішення суду, листом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області від 09 грудня 2015 року № 12-12/7-40 повідомлено її про те, що виконавчий лист від 06 червня 2013 року № 2-а-13125/11 переданий Управлінням Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області згідно з актом приймання-передачі від 20 січня 2015 року. Зазначено, що погашення заборгованості здійснюється Державною казначейською службою України в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік та в порядку черговості згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, який набрав чинності з 01 січня 2013 року.

Згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Відповідно до частини першої статті 3 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

Пунктом 4 Порядку № 845 встановлено, що на органи Казначейства покладено, зокрема, обов`язок із вжиття заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку та розгляд письмових звернень (вимог) осіб, які беруть участь у справі, щодо виконання виконавчих документів, а також звернення (вимоги) прокурорів.

Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Пунктом 25 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Згідно із пунктом 31 Порядку № 845, у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Якщо у боржника недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою.

Боржник зобов`язаний протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органові Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ним з метою виконання судового рішення.

Пунктом 47 Порядку №845 встановлено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, а також інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до п.48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з п.47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Разом з тим, у разі неможливості виконання боржником судового рішення протягом двох місяців з моменту надходження заяви щодо здійснення безспірного списання, виконавчий документ та інші відомості передаються до Державної казначейської служби України для подальшого виконання. При цьому строк виконання судового рішення Казначейством не може перевищувати трьох місяців з дня надходження виконавчого документу на підставі п.47 Порядку № 845.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на Державну казначейську службу України покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання.

У контексті вищезазначеного колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено п.1 ст.1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 (№ 67534/01).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 (№ 60750/00).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання відповідача виконати виконавчий лист № 2-а13125/11.

Щодо доводів скаржника про наявність підстав для визнання оскаржуваних судових рішень такими, що втратили законну силу, суд не бере до уваги, оскільки на момент розгляду касаційної скарги зазначене судове рішення вже виконано, що не заперечується сторонами по справі.

Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова