ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 810/2202/16

адміністративне провадження № К/9901/40426/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 року (суддя Горобцова Я.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 року (головуючий суддя Глущенко Я.Б., судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі №810/2202/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимог,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2016 року №Ф-0003861702, №Ф-0003881702, податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року №0003831702, №0003841702, №0003821702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.07.2016 року №0004681702, №0004691702.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом, на думку позивача, зроблено неправильний висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів з підстав відсутності товарно-транспортних накладних. Посилається на своєчасність подання декларацій за 2014-2015 року та прийняття їх податковим органом без зауважень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 року, адміністративний позов задоволений. Визнані протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2016 року №Ф-0003861702, №Ф-0003881702, податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року №0003831702, №0003841702, №0003821702, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.07.2016 року №0004681702 та №0004691702.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом, що витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів не підтверджуються первинними документами. Зазначає, що судами не враховано, що найманий працівник ОСОБА_2 , розірвавши трудову угоду з позивачем, продовжував працювати водієм з 01.01.2015 року по 30.04.2015 року та позивач повинен був утримувати та перераховувати за нього податок з доходів фізичних осіб. Посилається на заниження платником податків бази для нарахування єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування.

Позивачем 20.07.2017 року до Верховного Суду надані заперечення на касаційну скаргу, в яких платник податків просить залишити без задоволення касаційну скаргу податкового органу та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 21.04.2016 року №119/10/10-17-17-03/254100103 (надалі - акт перевірки), яким встановлено порушення пунктів 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в наслідок чого платником податків завищено валові витрати за перевіряємий період в сумі 994 195,95 грн., статті 168 Податкового кодексу України, та не сплачено податок з доходів фізичних осіб у сумі 704,49 грн.; підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», та не сплачено єдиний соціальний внесок в сумі 124257,84 грн.; підпункту 1 пункту 2 статті 6, підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування». Податковим органом донараховано єдиний соціальний внесок утриманий із заробітної плати (3,6%) в сумі 175,39 грн. та нарахованого єдиного внеску на заробітну плату (36,8%) в сумі 1 792,90 грн.; військовий збір в сумі 5 253,25 грн. та в сумі 73,08 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, платник податків подав до податкового органу заперечення, за результатами розгляду яких до акту перевірки внесено зміни до пунктів 1, 3 та 5 висновку акту перевірки та зазначено, що платником податків на порушення пунктів 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України завищено валові витрати за перевіряємий період на суму 610045,31 грн., донараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 98319,84 грн.; за порушення підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» донараховано єдиний соціальний внесок в сумі 124 257,84 грн.; за порушення підпунктів 1.1 -1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 Перехідних положень Податкового кодексу України, донараховано військовий збір в сумі 4517,40 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2016 року №0003881702 на суму 124 257,84 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2015 року №0003861702 на суму 1968,29 грн.; прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року №0003821702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що справляються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 122 899,80 грн., у тому числі 98 319,84 грн. за податковим зобов`язанням та 24 579,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003841702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на суму 5 738,10 грн., у тому числі 4590,48 грн. за податковим зобов`язанням та 1147,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003831702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 1 396,61 грн., у тому числі 704,49 грн. за податковим зобов`язанням та 686,12 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також, контролюючим органом прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, від 18.05.2016 року №0003871702 яким застосовано штрафні санкції в сумі 20 540,58 грн., №0003891702, яким застосовано штрафні санкції в сумі 787,32 грн., рішення №0004681702 від 11.07.2016, яким застосовано штрафні санкції в сумі 787,32 грн. та рішення №0004691702 від 11.07.2016, яким застосовано штрафні санкції в сумі 20 540,58 грн.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, платник податків звернувся до контролюючого органу зі скаргою, за результатами розгляду якої скаргу задоволено частково, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2016 року №Ф-0003881702, №Ф-0003861702 та податкові повідомлення-рішення від 16.05.2016 року №0003841702, №0003831702, №0003821702 залишено без змін, а рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідними фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16.05.2016 року №0003891702, №0003871702 скасовано.

Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Пунктами 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За приписами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Право платника податку на формування валових витрат виникає лише у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, повинно підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Тобто, до витрат, які вливають на розрахунок чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, з якого сплачується податок на доходи фізичних осіб, відносяться лише документально підтвердженні витрати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, водночас під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликала зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Скаржник в касаційній скарзі посилається на встановлення ним завищення платником податків валових витрат з підстав відсутності товаро - транспортних накладних та подорожніх листів, на підставі яких досліджувалося використання підприємцем дизпалива при здійсненні вантажних перевезень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.03.2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю КСЛ укладено договір поставки №170314-1, відповідно до якого останній зобов`язується поставити та передати у власність підприємця щебеневу продукцію в асортименті.

01.01.2015 року між підприємцем та Товариством з обмеженою відповідальністю КСЛ укладено договір поставки №5, відповідно до якого останній зобов`язується поставити та передати у власність підприємця щебеневу продукцію в асортименті.

Виконання умов наведених договорів підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та фіскальними чеками, рахунками на оплату, актами надання послуг, рахунками-фактури, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Судами також встановлено, що господарські операції між підприємцем та Товариствами з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл», «Бел Оіл», «Прем`єр-Ліга», «Агрошляхбуд» та Приватним підприємством «Автопетроліум» підтверджуються податковими накладними, фіскальними чеками, рахунками на оплату, актами надання послуг та товарно-транспортними накладними.

Взаємовідносини позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Техно-Сервіс», Дочірнім підприємством «Автомаз-Україна» та Товариствами з обмеженою відповідальністю «Винт», «СТРІМ» та «Фара-1» підтверджуються видатковими накладними, рахунками на оплату, рахунками-фактури та товарно-транспортними накладними.

Здійснення господарських операцій позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна», «Вольво Україна», «Укравтозапчастина» та «Шинна Компанія» підтверджуються рахунками-фактурами, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними та документами про оплату.

Господарські операції позивача з Публічним акціонерним товариством «Богуслав кар`єр» та Товариствами з обмеженою відповідальністю «Ойл Груп ЛТД» та «Альянс Ойл Україна» підтверджуються видатковими накладними, рахунками-фактурами, видатковими накладними, рахунками на оплату та актами надання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наведені господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються товарно-транспортними накладними.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами позивача. Також встановлено, що зміст господарських зобов`язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані та відповідають вимогам статті 9 Закону №996-XIV.

Стосовно посилань скаржника на відсутність товарно-транспортних накладних у правовідносинах з певними контрагентами, Верховний Суд зазначає, що таке посилання не може бути єдиним та безумовним доводом, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Стосовно порушень позивача щодо не відображення ним виплати заробітної плати за січень-квітень 2015 року в Книзі нарахування заробітної плати, не утримання із нарахованої зарплати податку з доходів фізичних осіб та не перерахування податку до бюджету в порушення вимог статті 168 Податкового кодексу України, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між підприємцем та водієм ОСОБА_2 укладений трудовий договір від 27.10.2009 року, який діяв з 01.11.2009 року та розірваний між сторонами 15.12.2014 року за згодою сторін, а також трудовий договір від 06.04.2015 року.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Судами встановлено, що відповідно до трудового договору від 27.10.2009 року ОСОБА_2 працював водієм у позивача. Однак, вказаний договір розірвано між сторонами 15.12.2014 року, а інший трудовий договір укладено між ними 06.04.2015 року, що підтверджується Звітом про суми нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за квітень 2015 року, який містить відомості про трудові відносини позивача з водієм та дату створення нового робочого місця - 06.04.2015 року і відомості останнього про нарахування йому заробітної плати (доходу) застрахованим особам.

Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що товарно - транспортними накладними підтверджується, що водій працював у позивача у період з 15.12.2014 року по 06.04.2015 року, оскільки судами попередніх інстанцій досліджені товарно - транспортні накладні та встановлено, що ОСОБА_2 працював водієм/експедитором, починаючи з 16.04.2016 року.

Таким чином, Касаційний Суд погоджується з висновками попередніх судів, що податковим органом безпідставно донараховано податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати в сумі 704,49 грн.

Стосовно встановлених порушень пункту 177.4 статті 177 розділу IV Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено чистий дохід за 2014 рік на суму 308 885,56 грн. та як наслідок порушення підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», внаслідок чого податковим органом донараховано єдиний соціальний внесок в сумі 124 257,84 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом другим пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Ураховуючи, що матеріалами справи спростовується порушення позивачем вимог пункту 177.4 статті 177 розділу IV Податкового Кодексу, висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 2 пункту 1 статті 7 наведеного Закону є безпідставним, оскільки він є похідним від наведеного порушення.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставного донарахування позивачу військового збору, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового Кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Проте, враховуючи, що порушення стосовно заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік не підтверджено Судом, донарахування позивачу військового збору, є також безпідставним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість спірних рішень податкового органу та наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційних скарг позивача та відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Всупереч вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено у встановленому чинним законодавством порядку, що позивач використовував працю найманих осіб у період, що перевірявся.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 року у справі №810/2202/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник