ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 810/5763/15
адміністративні провадження № К/9901/55231/18, №К/9901/54964/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 (головуючий суддя: Дутчак І.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 (головуючий суддя: Кузьменко В.В., судді: Бабенко К.А., Мельничук В.П.) у справі №810/5763/15 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, відшкодування майнової та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (правонаступник Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області; далі - відповідач-2 або пенсійний орган), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог остаточно просив:
1) визнати протиправними дії (бездіяльність) Пенсійного фонду України щодо відмови забезпечити перерахунок розміру його пенсії:
- з 22.05.2008, 01.10.2011 та 01.01.2014 відповідно до статті 22 Закону України від 09.04.2992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) із розміру 110 % трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) із врахуванням здійснених виплат;
- з 01.01.2001 відповідно до статті 51 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком;
2) зобов`язати Пенсійний фонд України забезпечити перерахунок пенсії позивача з 22.05.2008 та 01.10.2011 відповідно до статті 22 Закону №2262-XII із розміру 110 % трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV, із урахуванням здійснених виплат;
3) зобов`язати Управління ПФУ провести перерахунок розміру пенсії позивача з 22.05.2008 відповідно до статті 22 Закону №2262-XII із розміру 110 % трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, та додаткової пенсії як постраждалому від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3 у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, за виключенням періоду з 11.12.2009 по 30.09.2011, за який згідно з рішенням суду здійснений перерахунок пенсійних виплат;
4) стягнути з Управління ПФУ недоотримані ним з 22.05.2008 пенсійні виплати, після проведення перерахунку пенсії;
5) визнати протиправними дії відповідачів щодо зменшення суми пенсійних виплат позивачу з 22.05.2008, 01.10.2011 та 01.11.2011 та ухвалити окреме рішення суду щодо цих дій відповідачів;
6) зобов`язати відповідачів відшкодувати йому завдані матеріальні збитки в розмірі 300000 грн, пропорційно по 150000 грн із кожного відповідача;
7) зобов`язати відповідачів відшкодувати йому завдану моральну шкоду в розмірі 200000 грн, пропорційно по 100000 грн із кожного відповідача;
8) відшкодувати позивачу судові витрати в розмірі 20000 грн.;
9) визнати протиправними дії Управління ПФУ за відмову перевести позивача згідно із його заявою від 25.01.2016 на пенсію відповідно до статті 22 Закону № 2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою 28 Закону №1058-IV;
10) зобов`язати пенсійний орган перевести позивача з часу подання заяви - 25.01.2016 на пенсію згідно із статтею 22 Закону №2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV;
11) визнати протиправними дії відповідачів щодо незабезпечення перерахунку пенсії позивачу з 01.01.2014 відповідно до статті 22 Закону №2262-XII із розміру 110 % трьох з половиною розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, та відшкодувати завдану матеріальну шкоду нездійснення перерахунку пенсійних виплат з 01.01.2014 з урахуванням індексації даної матеріальної шкоди згідно із законодавством за рахунок коштів виділених відповідачам на здійснення своїх повноважень;
12) зобов`язати відповідачів забезпечити отримання з 01.01.2014 пенсійних виплат позивачем згідно із статтею 22 Закону №2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, та як постраждалому від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3;
13) визнати протиправними дії відповідачів за відмову повідомити позивача, які закони набрали законної сили з 01.11.2011 та які всупереч статті 58 Конституції України застосовані для нарахування йому пенсії;
14) зобов`язати відповідачів повідомити позивача про зміни в пенсійному законодавстві України та Конституції України з 01.11.2011, на підставі яких був зроблений перерахунок пенсії позивача;
15) визнати протиправними дії відповідача-2 за відмову виконувати Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 справа № 3/рп/2012 та заявленими принципами пропорційності і справедливості при нарахуванні пенсії позивачу та за відмову виконувати Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008;
16) зобов`язати відповідача-2 виконувати Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 25.01.2012 справа № 3/рп/2012;
17) зобов`язати відповідачів компенсувати позивачу втрату частини пенсії у зв`язку із порушенням строків її виплати згідно із законом.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018, позов задоволено частково:
закрито провадження у справі в частині позовних вимог про:
- визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідачів щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 22 Закону №2262-XII у розмірі 110% трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, та додаткової пенсії, за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону №796-ХІІ із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, за період з 22.05.2008 по 10.12.2009, за жовтень 2011 року та з 01.11.2011 по 31.12.2016;
- визнання протиправними дій відповідача-2 щодо відмови перевести ОСОБА_1 згідно із його заявою від 25.01.2016 на пенсію по інвалідності відповідно до статті 22 Закону №2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV;
- зобов`язання відповідача-2 перевести з 25.01.2016 ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до статті 22 Закону №2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням проведених виплат.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо непроведення з 01.01.2017 ОСОБА_1 перерахунку розміру пенсії по інвалідності відповідно статті 22 Закону №2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV.
Зобов`язано відповідача-2 провести з 01.01.2017 ОСОБА_1 перерахунок розміру пенсії по інвалідності відповідно статті 22 Закону №2262-XII у розмірі 110 % трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону №1058-IV, та виплатити йому недоплачену суму пенсії з урахуванням проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги позивача та відповідача-2. Позивач (скаржник-1) просить касаційний суд скасувати рішення судів попередній інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Відповідач- 2 (скаржник-2) просить суд касаційної інстанцій скасувати рішення судів попередній інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Ухвалами Верховного Суду від 01.08.2018 та від 02.08.2018 відповідно відкриті касаційні провадження у справі за касаційними скаргами позивача та відповідача-2 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
На адресу Верховного Суду від відповідачів надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018.
Також 03.02.2021 від позивача на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про здійснення процесуального правонаступництва відповідача-2 у справі з Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке судом задоволено.
Крім того, 03.02.2021 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 10.03.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управління ПФУ та отримує пенсію по інвалідності. Також позивач з 07.04.1993 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеною до категорії 3, а з 26.03.2007 інвалідом війни ІІ групи з числа сержантів.
25.01.2016 позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про виплату пенсії в розмірах, встановлених статтею 22 Закону № 2262-XII, проте рішенням від 02.02.2016 йому відмовлено у задоволенні вимоги. Також позивача проінформовано про те, що розмір його пенсії не може бути меншим за 2 738 грн.
Позивач вважає такі дії такими, що суперечать Конституції України, Законам України та порушують його право на отримання належного розміру пенсії по інвалідності відповідно до статті 22 Закону № 2262XII у розмірі 110 % трьох з половиною мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії згідно із статтею 51 Закону № 796-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачі неправильно застосовують щодо нього норми Конституції України та пенсійного законодавства України, невірно нараховують і виплачують йому пенсію, у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством України, судові рішення, якими визначений розмір його пенсії по інвалідності належним чином не виконуються. Позивач стверджує, пенсійний орган, без його згоди, здійснює обчислення пенсії за правилами статті 21 Закону №2262-XII з розрахунку 80 % заробітної плати, яка є значно меншою, ніж мінімальна пенсія по інвалідності, визначена відповідно до статті 22 Закону №2262-XII.
Пенсійний фонд України проти позову заперечує з тих підстав, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є виключними повноваженнями територіальних управлінь Пенсійного фонду України. Відповідач-1 стверджує, що пенсія позивачу обчислена та виплачується згідно із вимогами чинного законодавства. Також відповідач-1 вказав на те, що з приводу частини заявлених ОСОБА_1 позовних вимог вже постановлені судові рішення, які набрали законної сили, що є підставою для закриття провадження у справі в частині цих позовних вимог.
Відповідач-2 також заперечує проти позовних вимог з посиланням на те, що дії Управління ПФУ щодо виплати ОСОБА_1 як інваліду війни ІІ групи пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як постраждалому від Чорнобильської катастрофи ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є правомірними. Також відповідач-2 підтримав позицію Пенсійного фонду України щодо необхідності закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності з боку відповідачів протиправних дій по відношенню до позивача. Вирішуючи питання відшкодування майнової та моральної шкоди, суди виходили з того, що позивачем не доведено та не надано суду відповідних доказів на підтвердження завдання йому шкоди в заявленому до стягнення розмірі. Закриваючи провадження у частині позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що існують такі, що набрали законної сили, рішення суду у справах №2-а-1322/10, №1007/3814/12, №361/807/15-а з того самого спору, та між тими самими сторонами. При цьому, суди визнали право позивача на отримання ним починаючи з січня 2017 року пенсії по інвалідності у розмірах, визначених статтею 22 Закону №2262-XII.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник-1 насамперед стверджує про те, що розгляд справи судом апеляційної інстанції відбувся з численними порушеннями норм процесуального закону, зокрема, цим судом було проігноровано клопотання позивача про перенесення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибути у судове засідання з поважних на те причин (перебування на лікуванні в санаторії), внаслідок чого розгляд справи відбувся без його участі; позивач належним чином не повідомлявся про розгляд справи. Таким чином, на переконання скаржника-1 суд апеляційної інстанцій позбавив його можливості довести суду переконливість своєї позиції на стадії апеляційного розгляду. По суті спірних правовідносин скаржник-1 наполягає на обґрунтованості своєї позиції щодо справедливого пенсійного забезпечення, право на яке встановлено судовим рішенням у справі №2-а-1322/10.
Касаційна скарга відповідача-2 обґрунтована тим, що виплата позивачу пенсії здійснюється пенсійним органом на умовах та у розмірах, встановлених чинним законодавством України.
Відповідачі проти доводів касаційної скарги позивача заперечують, з підстав аналогічним, що і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг, та дійшов висновку за необхідне спочатку розглянути доводи касаційної скарги позивача, що стосуються порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Так, відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
На сьогодні Європейським судом з прав людини сформовані вже сталі підходи до розуміння принципу змагальності як однієї з базових гарантій права особи на справедливий суд, що може та, певною мірою, повинна враховуватися судами України при розгляді справи та винесенні рішень.
У справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).
У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
Так, 07.06.2018 Київським апеляційним адміністративним судом у справі постановлено рішення, яким постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Як свідчать обставини справи, з посиланням на частину другу статті 313 КАС України (у редакції, чинній на момент апеляційного перегляду справи; тут та надалі) розгляд справи здійснений судом апеляційної інстанцій за відсутності представників сторін та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Судом апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначено про те, що апелянт - ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився.
Проте ОСОБА_1 стверджує, що належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи не повідомлявся та ще 24.05.2018 через канцелярію суду подав заяву про перенесення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у період з кінця травня по двадцяті числа червня 2018 року на лікуванні у санаторії. Натомість, суд апеляційної інстанції його клопотання не розглянув та здійснив розгляд справи за його відсутності, зазначивши при цьому про належне повідомлення позивача про дату, час та місце апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини другої статті 307 КАС України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
Частинами першою, другою статті 124 КАС України унормовано, що судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.
Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.
Згідно положень статті 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно частини першої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що розгляд справи судом апеляційної інстанції, якщо справа відповідно до КАС України розглядається з їх повідомленням, здійснюється за обов`язкового повідомленням сторін про дату, час та місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції має переконатися у належному повідомленні учасників справи, та у випадку відсутності відомостей про вручення їм судової повістки відкласти розгляд справи.
У спірному випадку у матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про дату, час і місце апеляційного розгляду, належним чином. Зокрема, матеріали справи містять текст судової повістки від 31.05.2018 про розгляд справи у відкритому судовому засіданні 07.06.2018 о 14:00 із зазначенням одного із адресатів - ОСОБА_1 (а.с.145-146, том 4). Натомість доказів направлення позивачу повістки та/або повідомлення його про дату, час та місце судового розгляду в інший спосіб, передбачений КАС України, матеріали справи не місять. В матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення поштового відправлення адресату з відміткою про отримання рекомендованої кореспонденції, або ж неотримання такої із зазначенням відповідних причин.
Таким чином, у суду апеляційної інстанції не було підстав стверджувати, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а відтак, здійснення розгляду цієї апеляційної скарги у відкритому судовому засіданні без участі позивача відбулось з порушенням норм статті 307 КАС України.
Крім того, суд апеляційної інстанції не розглянув у встановленому КАС України порядку подане позивачем клопотання про перенесення розгляду справи з підстав об`єктивної неможливості прибути у судові засідання у період перебування на лікуванні в санаторії.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки або будь-яких інших доказів на підтвердження обізнаності про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, постановив рішення без повідомлення осіб, чим порушив право скаржника на справедливий апеляційний перегляд справи, а також принципи змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Наведене є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №215/4063/16-а, від 29.04.2020 у справі №200/16635/16-а (2а/200/646/16), від 20.10.2020 у справі №620/142/19 та від 11.11.2020 у справі №682/3398/17.
Верховний Суд зазначає, що за наявності безумовних підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати правову оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень в контексті доводів та вимог касаційних скарг, в т.ч., і наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог. Відповідно, касаційні скарги ОСОБА_1 та ГУПФУ України у Київській області (правонаступник Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області) підлягають частковому задоволенню.
VIІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Згідно частини четвертої цієї статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому воно підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 у справі №810/5763/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа