ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 812/1232/18

адміністративне провадження № К/9901/68628/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року (суддя Свергун І.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Шишов О.О.) у справі №812/1232/18 за позовом Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0000241409, №0000231409, №0000171409, №0000181409 та №00006051314.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки в порушення вимог пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України спірні рішення були прийняті 30 січня 2018 року, тобто лише на 40-й робочий день після вручення акту перевірки. Зазначає, що нежитлова нерухомість є власністю держави та підприємство не є платником податку в розумінні статті 266 Податкового кодексу України. Вважає, що будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового, транспортного забезпечення, виконання інших функцій, необхідних для забезпечення роботи підприємства.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Луганській області від 30 січня 2018 року форми «Р» №0000231409, форми «ПС» №0000241409, форми «ПС» №0000181409. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно, у нього не виникло обов`язку подавати податкові декларації зі вказаного податку та його сплати.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами, що позивач є платником податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно, у нього виникає обов`язок подавати податкові декларації зі вказаного податку та його сплати. Вказує на те, що платником податків не було своєчасно подано податкові декларації з екологічного податку.

Від позивача 1 березня 2019 року надійшов до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову невиїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, а також по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, правильності нарахування, обчислення та сплати військового збору за період з 2 серпня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 1 грудня 2017 року № 406/12-32-14-09-07/20182718 (надалі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0000241409, яким визначено штрафні санкції за порушення строків подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 3060 грн; №0000231409, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 422843,52 грн, з яких за основним платежем в сумі 281895,68 грн та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 140947,84 грн; №0000171409, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення на суму 6056,79 грн. з яких за основним платежем у сумі 4845,43 грн та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1211,36 грн; №0000181409, яким визначено штрафні санкції за порушення строків подання податкових декларацій з екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення на суму 10200,00 грн; №0006051314, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 6820,64 грн, з яких за основним платежем у сумі 3462,31 грн, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2554,93 грн та пеня у сумі 803,40 грн.

Не погодившись зі вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого рішенням ДФС України від 13 квітня 2018 року №12980/6/99-99-11-02-01-15 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу підприємства без задоволення.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 281892,67 грн; пункту 49.2 статті 49, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України в частині неподання до органу ДФС за місцем реєстрації податкових декларацій з податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2016 та 2017 роки; пункту 49.2 статті 49, пункту 250.1, підпункту 250.2.1 пункту 250.2, пункту 250.9 статті 250 Податкового кодексу України в частині неподання податкових декларацій з екологічного податку за І - IV квартали 2014 року, І - IV квартали 2015 року, І - IV квартали 2016 року, І квартал 2017 року; пунктів 249.1, 249.2, 249.3 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з екологічного податку на суму 4845,43 грн; підпункту 164.2.11 пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.9.1. пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3462,31 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об`єкти нерухомого майна: будинок клубу заводу « Електроприлад » літ. « 31, 31а» комплексу виробничих будівель та споруд № 41 загальною площею 447,80 кв. м, будинок кафе « Електроприлад » літ. « 27» комплексу виробничих будівель та споруд № 41 загальною площею 82,80 кв. м, приміщення госпблоку загальною площею 961,20 кв. м, будинок АПБ з їдальнею на 400 посадочних місць літ. « 1» комплексу виробничих будівель та споруд № 41 загальною площею 5 226,40 кв. м.

Підставою для донарахування зазначеного податку слугували технічні паспорти на об`єкти нерухомості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1221 «Про утворення Державного концерну «Укроборонпром», Указів Президента України від 9 грудня 2010 року №1085/2010 та від 28 грудня 2010 року « 1245/2010 створено Державний концерн «Укроборонпром». Статут підприємства затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року №993.

Відповідно до пункту 1 Статуту підприємство є державним господарським об`єднанням, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1221 «Про утворення Державного концерну «Укроборонпром».

Відповідно до пункту 1.1. Статуту підприємства, затвердженого наказом Державного концерну «Укроборонпром» від 6 червня 2016 року № 176, позивач є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності.

Згідно з пунктом 4.1 Статуту підприємства, майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Підприємство засноване на державній власності, а відтак, і майно, яке передано в господарське відання позивача, є державною власністю.

Згідно з актом приймання-передачі підприємства зі сфери управління Міністерства промислової політики України в управління Державного концерну «Укроборонпром» від 17 листопада 2011 року передано в управління Державному концерну «Укроборонпром» майно: а) земельні ділянки; б) нерухоме майно (будівлі, споруди) згідно з формою № 2б(д) реєстру об`єктів державної власності, а саме: споруда госпблоку літ. «А-2Н», розташована за адресою: Луганська область, Лисичанська міська рада, м. Привілля, вул. Ломоносова, 2-б , площею 961,2 кв. м; будівля кафе літ. « 27», розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, Білогорівська селищна рада, комплекс, площею 82,8 кв. м; будинок АПБ з їдальнею на 400 посадочних місць лі. « 1», розташований за адресою: Луганська область, Попаснянський район, Білогорівська селищна рада, комплекс, площею 5226,4 кв. м; клуб заводу «Електроприлад» літ. « 31», « 31-а», розташований за адресою: Луганська область, Попаснянський район, Білогорівська селищна рада, комплекс виробничих будівель, площею 447,8 кв. м.

Пунктом 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За приписами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; ґ) будівлі промислові та склади.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 166 Податкового кодексу України передбачено, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З аналізу наведеної норми вбачається, що не є об`єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості.

Відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507 та який розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1998 року №971 для вирішення таких завдань: а) виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію; б) проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості та стану будівель і споруд; в) проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату); г) проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України; д) розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

За змістом частини другої статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

Отже, поняття «будівлі промисловості» не можна вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

Таким чином, будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні пункту «є» підпункту 166.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Враховуючи, що судами встановлено, що підприємство використовує у своєї діяльності будівлі промисловості, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що перелічене контролюючим органом нерухоме майно не є об`єктом оподаткування.

Враховуючи, що позивач у даних правовідносинах не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно, у нього не виникло обов`язку подавати податкові декларації зі вказаного податку.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 10200 грн за платежем з екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами.

Положеннями статті 250 Податкового кодексу України визначено порядок подання податкової звітності та сплати екологічного податку.

Відповідно до пункту 250.1 цієї статті базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Пунктом 250.2 статті 250 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

За приписами підпункту 250.2.1 пункту 250.2 статті 250 Податкового кодексу України за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об`єктах - за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об`єктів.

За утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк - за місцем перебування платника на податковому обліку у контролюючих органах (підпункт 250.2.3 пункту 250.2 статті 250 Податкового кодексу України).

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди виходили з того, що рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі № 820/5998/17, яке набрало законної сили, податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року №0003041401 та №0003061401, наявність яких була підставою для висновків контролюючого органу про повторність порушення податкової дисципліни щодо подання податкової звітності з екологічного податку, визнано протиправними та скасовано.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відтак, у разі якщо податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про визначення податкового зобов`язання оскаржено в судовому порядку, то таке податкове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі № 820/5998/17 скасовані податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року №0003041401 та № 0003061401. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2018 року у справі № 820/5998/17 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року повернуто скаржнику.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про правомірність скасованих судом податкових повідомлень-рішень.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності об`єкта оподаткування.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №812/1232/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник