ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року

м. Київ

справа №812/988/16

адміністративне провадження № К/9901/26452/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 (суддя Смішлива Т.В.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 (головуючий суддя - Блохін А.А., судді Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (далі - Товариство) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС у Луганській області (далі - Інспекція), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - Казначейство, третя особа), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Товариство звернулось до суду з позовом до Інспекції та Казначейства, у якому просило суд визнати протиправною бездіяльність Інспекції щодо неподання органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2013 року, а також зобов`язати Інспекцію подати до Казначейства висновок про відшкодування Товариству податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за липень 2013 року у сумі 1051487,00 грн та пені у сумі 572392,49 грн за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування, за серпень 2013 року у сумі 3100301,00 грн та пені у сумі 1667818,80 грн за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування, за вересень 2013 року у сумі 1805482,00 грн та пені у сумі 958147,76 грн за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування, за жовтень 2013 року у сумі 2918419,00 грн та пені у сумі 1531931,29 грн за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування, за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені у сумі 6246396,44 грн за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування.

Ухвалою суду від 22.08.2016 при відкритті провадження у даній справі роз`єднано позовні вимоги шляхом виділення в самостійне провадження вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неподання висновку для відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року та зобов`язання відповідача подати до Казначейства висновок про відшкодування Товариству податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені у сумі 6246396,44 грн за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування.

Зазначені вимоги є предметом розгляду у даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що невиконання відповідачами своїх обов`язків, встановлених пунктами 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) порушило право Товариства на своєчасне отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року, яке підлягало стягненню як заборгованість бюджету, з нарахуванням на неї пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України. Судом підтверджено право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року на суму 12194451,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2016, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Інспекції щодо неподання органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування Товариству податку на додану вартість за грудень 2013 року, зобов`язано Інспекцію подати до Казначейства висновок про відшкодування Товариству податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені за період з 28.04.2015 по 15.06.2016 у розмірі 4029767,79 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.04.2017 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 19-1.1.6 пункту 19.1 статті 19, пунктів 200.1, 200.4, 200.15 ПК України, статей 7 11 86 159 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідач зазначає, що Інспекція діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки процедура судового оскарження рішень, якими підтверджено право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року на суму 12194451,00 грн закінчилось на стадії розгляду судом касаційної інстанції, а не апеляційної, як визначено судами попередніх інстанцій. Зауважує, що сума бюджетного відшкодування набуває статусу заборгованості після того, як органами казначейства не буде перераховано кошти на рахунок платника податку, після отримання від органу державної податкової служби висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Вважає, що на теперішній час бюджетна заборгованість відсутня, що свідчить про безпідставне нарахування пені.

У запереченнях до касаційної скарги Товариство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 22.11.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди установили, що Товариством 20.01.2014 подано до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2013 року, у якій розраховано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 11523654,00 грн, а також подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

У подальшому, 18.02.2014 Товариством подано до Інспекції уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість до декларації за грудень 2013 року, у якому збільшено суму бюджетного відшкодування на 670797,00 грн, та остаточно визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню по декларації за грудень 2013 року у розмірі 12194451,00 грн.

З метою перевірки достовірності нарахування бюджетного відшкодування у вказаній декларації Інспекцією проведено документальну позапланову перевірку правомірності нарахування від`ємного значення податку на додану вартість за грудень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2013 року, результати якої викладено в акті від 09.04.2014 № 36/28-05-41/32292929.

За висновками акту перевірки Товариством порушено вимоги статей 198, 200 ПК України, в результаті чого у декларації за грудень 2013 року завищено податковий кредит на 19133852,00 грн, завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на 18482020,00 грн, занижено суму позитивного значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на 651832,00 грн, а також завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 12194451,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.04.2014 № 0000134110 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 651832,00 грн основного зобов`язання та нараховано штраф у розмірі 325916,00 грн, № 0000174110 про зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість на 18482020,00 грн та №0000154110 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року на 12194451,00 грн, які були оскаржені Товариством у судовому порядку.

За наслідками судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі №820/17416/14 залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.04.2016, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 11.04.2014 №0000134110 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 651832,00 грн та штрафними санкціями у розмірі 325916,00 грн, №0000174110 про зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість на 18482020,00 грн та № 0000154110 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2013 року на 12194451,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності діям податкового органу, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України визначено, що заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до відповідного Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до кожного відповідного Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування (підпункт 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 ПК України).

Згідно з пунктом 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Пунктом 200.11 цієї статті передбачено, що за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями пункту 200.15 цієї статті визначено, що у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

На підставі підпунктів 200.12, 200.13 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи бюджету, до якого сплачується податок. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України (пункт 200.17 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Отже, передбачене у законі право платника податку на додану вартість отримати бюджетне відшкодування на поточний банківський рахунок в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання контролюючим органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку контролюючого органу, є безумовним та його реалізації не може бути на заваді не надсилання чи надсилання після закінчення передбаченого законом строку на відшкодування податку на додану вартість Державною фіскальною службою України відповідно до вимог пункту 8 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 №39, до Державної казначейської служби України узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених у висновках.

Закон визнає заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість не відшкодовані платнику протягом передбаченого законом строку суми податку на додану вартість і передбачає нарахування на таку заборгованість пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Ураховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішення у справі №820/17416/14, яким підтверджено право позивача на бюджетне відшкодування, набрало законної сили 14.04.2015, колегія суддів погоджується, що та починаючи з 15.04.2015, наступного дня після набрання чинності вказаним судовим рішенням, на протязі 5-ти робочих днів контролюючий орган мав скласти та подати до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок, а саме в строк до 21.04.2015. В свою чергу, Казначейство мало виплатити Товариству суму бюджетної заборгованості на протязі 5-ти операційних днів, а саме в строк до 28.04.2015. Однак, цього Інспекцією зроблено не було.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що закінченням процедури судового оскарження відповідно до положень пункту 200.15 статті 200 ПК України є дата прийняття судового рішення Верховним Судом України, оскільки сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість перед Товариством підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили 14.04.2015.

Верховний Суд враховує, що позивачем самостійно визначено кінцеву дату розрахунку пені на заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість 15.06.2016, що є правом позивача, оскільки у подальшому він має право після фактичного отримання бюджетного відшкодування вимагати нарахування пені з 15.06.2016 по день отримання коштів.

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Станом на час розгляду справи у суді касаційної інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.

За таких обставин, із врахуванням встановленого судами першої та апеляційної інстанцій права Товариства на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Оскільки податкове законодавство передбачає право Товариства на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, Товариство у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені у сумі 6246396,44 грн, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 12.02.2019, дійшла висновку про те, що такі способи захисту як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, з огляду на що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-881а15, від 17.11.2015 у справі № 21-4371а15, від 02.12.2015 у справі № 21-2650а15, від 20.04.2016 у справі № 21-452а16, від 07.03.2017 у справі № 820/19449/14, про те, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 №39, оскільки на дату розгляду справи № 826/7380/15 Великою Палатою Верховного Суду вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків, тоді як ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника податків, є стягнення з Державного бюджету України на користь суб`єкта господарювання заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість.

Положеннями частини другої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Інспекції подати до Казначейства висновок про відшкодування Товариству податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені за період з 28.04.2015 по 15.06.2016 у розмірі 4029767,79 грн, із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені за період з 28.04.2015 по 15.06.2016 у розмірі 4029767,79 грн. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції задоволенню не підлягає, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 підлягають частковому скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідній частині.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 349, статті 351, частин 1, 5 статті 355, статей 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС у Луганській області подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області висновок про відшкодування Приватному акціонерному товариству "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені за період з 28.04.2015 по 15.06.2016 у розмірі 4029767,79 грн, із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 12194451,00 грн та пені за період з 28.04.2015 по 15.06.2016 у розмірі 4029767,79 грн.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова