ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 813/1731/16

адміністративне провадження № К/9901/16251/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 813/1731/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: О. П. Хома) від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Р. М. Гулид, С. М. Кузьмич, В. З. Улицький) від 21 лютого 2017 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області, відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 999/К від 29 квітня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що при звільненні позивача з роботи наказом ГТУЮ у Львівській області № 999/К від 29 квітня 2016 року за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), роботодавцем не було вжито всіх необхідних заходів щодо дотримання вимог законодавства, передбачених при звільненні. Всупереч вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України її не було попереджено про звільнення за два місяці та не запропоновано іншої рівнозначної посади.

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (з урахуванням ухвали від 28 лютого 2017 року про виправлення описки), позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29 квітня 2016 року № 999/К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міського районного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року в сумі 16679,04 грн.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць в розмірі 2636,79 грн. звернуто до негайного виконання.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 20 березня 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання заперечення на касаційну скаргу.

6. 29 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України найшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10. 05 лютого 2018 року касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року у справі № 813/1731/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Шарапа В. М. - головуючий суддя, Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.).

11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 533/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

13. Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04 березня 2016 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, отримала письмове попередження про наступне вивільнення із вказаної у зв`язку із ліквідацією Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

15. На вказаному попередженні ОСОБА_1 власноручно написала вимогу про надання їй переліку вакантних посад по ГТУЮ у Львівській області, відділах ДРАЦС, ДВС Львівської області, вказавши при цьому про те, що на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, чоловік не працює та надавши згоду на переведення, переміщення у межах Львівської області.

16. Наказом ГТУЮ у Львівській області від 10 березня 2016 року № 477/К ОСОБА_1 цього числа призначено на посаду провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

17. Наказом ГТУЮ у Львівській області від 29 квітня 2016 року № 999/К «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача 04 травня 2016 року звільнено з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

18. Вважаючи наказ від 29 квітня 2016 року № 999/К «Про звільнення ОСОБА_1 », незаконним та необґрунтованим, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що звільнивши позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача, що свідчить про порушення встановленого порядку її звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховним Судом України висловленою у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15. Крім того, відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

За приписами законодавства, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі вирішили питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку, встановивши, що довідкою № 442, виданої ГТУЮ у Львівській області 20 липня 2016 року, підтверджено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 яка складає 2636,79 грн., а середньоденна заробітна плата - 122,64 грн. Тривалість вимушеного прогулу з 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року складав 135 робочих днів, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 16679,04 грн (135 робочих днів х 122,64 грн = 16679,04 грн).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

21. Скаржник наводить доводи аналогічні доводам письмових заперечень на позовну заяву та апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

22. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки факту повної та фактичної ліквідації Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області. Також, зауважує, що законодавством передбачене персональне попередження працівника про наступне звільнення, без прив`язки до займаної посади, тому твердження судів про те, що позивач попереджена про вивільнення як особу, яка перебувала на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, проте не попереджено про вивільнення з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, з якої її було звільнено наказом від 29 квітня 2016 року № 999/к є помилковим та таким, що не підтверджується нормою права. При цьому, скаржник стверджує, що судами помилково проведено розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки 135 робочих днів * 122,64 грн. середньоденна заробітна плата становить не 16679,04 грн., а 16556,40 грн.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

27. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

28. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

29. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

30. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

31. Отже, як правильно зазначено судами, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

32. Суд касаційної інстанції також бере до уваги пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до якого, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

33. У зв`язку з викладеним, аналіз пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України привів суди до обґрунтованих висновків, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

34. Так, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, що підставою для прийняття наказу від 29 квітня 2016 року № 999/К «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено позивача із займаної посади, став Штатний розпис районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції у Львівській області станом на 10 березня 2016 року, згідно якого ліквідовано Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області.

35. Як вже зазначалось, 04 березня 2016 року ОСОБА_1 попереджено про вивільнення як особу, яка перебувала на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, а 10 березня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, з якої її було звільнено наказом від 29 квітня 2016 року № 999/К на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

36. Також судами встановлено, що відповідач не попереджав ОСОБА_1 про вивільнення з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, на яку її було призначено у день затвердження штатного розпису та через декілька днів після попередження про вивільнення з попередньої посади.

37. Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 99 від 11 лютого 2016 року «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, в тому числі і Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області.

38. Цією ж постановою включено відділи державної виконавчої служби та відділи державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції та утворення бюро правової допомоги в структурі місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та покладено виконання функцій з державної реєстрації громадських об`єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, місцевих та первинних професійних спілок, їх організацій та об`єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих організацій роботодавців та їх об`єднань, з підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання на відповідні головні територіальні управління юстиції.

39. На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 99 від 11 лютого 2016 року в структуру ГТУЮ у Львівській області включено Самбірський міськрайонний відділ державної виконавчої служби з чисельністю працівників - 10 та Самбірський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану з чисельністю працівників - 3, а саме Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області ліквідовано.

40. Відповідно до Положення «Про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 760/19498 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції (далі - управління юстиції) є територіальними органами Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст).

41. Управління юстиції підпорядковуються Мін`юсту та безпосередньо ГТУЮ Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні територіальні управління юстиції).

42. З наведеного вбачається, що фактично мала місце реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції, складовою частиною якої було ліквідація Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області. При цьому, згідно зазначеного Положення саме на ГТУЮ у Львівській області покладено обов`язок при змінах в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, за наявності згоди працівника перевести на його іншу роботу.

43. З урахуванням зазначеного, доводи скаржника про повну ліквідацію Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області є безпідставними, оскільки така ліквідація відбувалася у межах реорганізації територіальних органів Міністерства юстиції. Згоду на переведення на іншу роботу в зв`язку з такими обставинами позивач надавав.

44. Так, відповідач при звільненні позивача із займаної посади, як нормативно-правову підставу для звільнення зазначив пункт 1 статті 40 КЗпП України.

45. Проте, скаржником залишено поза увагою, приписи частини 2 статті 40 КЗпП України, якими передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

46. За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов`язки).

47. Крім того, згідно з статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

48. Проте, відповідач попереджаючи позивача про вивільнення 04 березня 2016 року та до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, не запропонував жодної посади та залишив поза увагою вимогу ОСОБА_1 надати їй перелік наявних вакантних посад та її згоду на переведення, переміщення у межах Львівської області. Відтак, ГТУЮ у Львівській області при звільненні ОСОБА_1 порушено вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції позивачу іншої роботи одночасно із попередженням про її звільнення.

49. Як наслідок, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку, що звільнивши позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача, що свідчить про порушення встановленого порядку його звільнення.

50. Також, колегія судів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано звернуто увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 в період з 27 квітня 2016 року по 06 травня 2016 року перебувала на денному стаціонарі Самбірської міської дитячої лікарні Львівської області, що підтверджується листком непрацездатності серія АГС № 41842, копія якого долучена до матеріалів справи, а тому відповідно до вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Вказане свідчить про відсутність правових підстав у скаржника для звільнення ОСОБА_1 в період її тимчасової непрацездатності.

51. Враховуючи встановленні обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суддів приходить до переконання, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки проведене роботодавцем, як без визначених законом підстав так і в порушення встановленої процедури, а відтак наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29 квітня 2016 року № 999/К «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

52. Визнаючи незаконним наказ про звільнення позивача з посади, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності поновлення позивача на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міського районного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року.

52. Окрім вищевикладеного, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що виходячи з визначених процесуальним законом меж предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права. Натомість, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності в судах першої та апеляційної інстанції, які вирішують питання факту.

53. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи в частині, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

54. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

55. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

56. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про виплату на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд зазначає таке.

57. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

58. Визначаючи розмір середнього заробітку втраченого позивачем у зв`язку із вимушеним прогулом, суди виходили із того, що період вимушеного прогулу становить 135 робочих днів - із 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року.

59. Згідно наявної у матеріалах справи довідки № 442, виданої Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області 20 липня 2016 року, середній місячний заробіток позивача складає 2636,79 грн., а середньоденна заробітна плата - 122,64 грн. Отже, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути (135*122,64 грн.) 16556,40 грн.

60. За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з твердженням скаржника про помилковість розрахунку суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки 135 робочих днів * 122,64 грн. середньоденна заробітна плата становить 16556,40 грн., а не 16679,04 грн., як було вказано судами попередніх інстанції.

61. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

62. Згідно частини 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

63. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, підлягає зміні в частині зазначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, шляхом викладення четвертого абзацу його резолютивної частини у новій редакції. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, в цій справі змінити, виклавши четвертий абзац її резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року в сумі 16556 (шістнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн. 04 коп.»

В іншій частині постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов