ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 813/2772/16
адміністративне провадження № К/9901/36444/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 813/2772/16
за адміністративним позовом приватного підприємства «Євротерм-Львів» до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за касаційною скаргою Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (суддя: М. В. Кедик) від 19 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. В. Ніколін, О. М. Гінда, В. Я. Качмар) від 24 січня 2017 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Приватне підприємство «Євротерм-Львів» (далі - позивач, ПП «Євротерм-Львів») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Галицької ОДПІ), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2016 року № 0006681200, яким визначено суму штрафу у розмірі 37767,30 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 квітня 2016 року та 11 травня 2016 року - у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, позивач здійснив оплату податкового зобов`язання в сумі 390000,00 грн до Державного бюджету України, проте помилково у платіжних дорученнях зазначив рахунок ГУ Держказначейства, який призначений для сплати до Державного бюджету України збору, який сплачується під час набуття права власності на легкові автомобілі, внаслідок чого на підставі листів позивача від 25 травня 2016 року та 26 травня 2016 року кошти були зараховані на правильний рахунок. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийняте безпідставно, тому просить суд його скасувати.
3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сихівського відділення Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 22 липня 2016 року № 0006681200.
4. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 09 лютого 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, запропоновано у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали подати заперечення на касаційну скаргу.
6. 18 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10. 12 березня 2018 року касаційну скаргу відповідача на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у справі № 813/2772/16 (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.).
11. Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року прийнято до провадження матеріали касаційної скарги відповідача.
12. На підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року № 2318/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
14. Ухвалою Верховного Суду прийнято до провадження адміністративну справу, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Галицькою ОДПІ проведено перевірку своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання, за результатами якої 13 липня 2016 року складено акт № 1524/33532913/12-02, яким встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов`язання з податку на прибуток ПП «Євротерм-Львів» по Декларації з податку на прибуток підприємства від 10 травня 2016 року № 9072892263.
16. За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 22 липня 2016 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0006681200, яким визначено суму штрафу у розмірі 37767,30 грн.
17. Не погодившись із винесеним податковим повідомленнями-рішенням позивач звернувся з цим позовом до суду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що самостійно визначена сума грошового зобов`язання сплачена позивачем у строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а оскільки така сума зараховується на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у встановлений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування наслідків, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. Відповідач, наводить доводи аналогічні доводам заперечення проти адміністративного позову, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребують.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Враховуючи положення пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
22. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
23. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
25. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (тут та надалі у редакції, чинній на час виникнення правовідносин)платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
26. За правилами пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
27. Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
28. Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
29. Пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
30. Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
31. У відповідності до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
32. Таким чином, відповідальність у вигляді штрафу, відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, застосовується у разі якщо платник податків протягом строків, визначених цим Кодексом, не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання або грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, яке є узгодженим та строк сплати якого настав.
33. Судами встановлено, що ПП «Євротерм-Львів» сплатило суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств по податковій декларації від 10 травня 2016 року № 9072892263 за 1 квартал 2016 року, граничний термін сплати 20 травня 2016 року, платіжним дорученням від 26 квітня 2016 року № 96 в розмірі 190000,00 грн та платіжним дорученням № 104 від 11 травня 2016 року в розмірі 20000,00 грн відповідно.
34. Однак, у згаданих платіжних дорученнях помилково зазначено казначейський рахунок, який призначений для сплати до Державного бюджету України збору, який сплачується під час набуття права власності на легкові автомобілі.
35. У подальшому, після виявлення зазначеної помилки, 25 травня 2016 року та 26 травня 2016 року ПП «Євротерм-Львів» звернулось з листами в управління пенсійного фонду у Галицькому районі в. Львова та управління Державної казначейської служби України у Сихівському районі м. Львова з проханням перерахувати помилково сплачені кошти з казначейського рахунку 31110155700008 (збір під час набуття права власності на легкові автомобілі) на казначейський рахунок 33115318700008 (податок на прибуток приватних підприємств).
36. При цьому, згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
37. Відповідно до частини п`ятої вказаної статті податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
38. Таким чином, усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
39. Поняття «єдиний казначейський рахунок» визначене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затвердженому Наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 594/6882 (далі - Положення № 122), як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.
40. У відповідності до пункту 2.1 Положення № 122 єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.
41. Таким чином, всі сплачені податки і збори (обов`язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.
42. Крім цього, згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
43. Тому, здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова.
44. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.
45. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки всі суми грошового зобов`язання з податку зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій.
46. При цьому, як встановлено судами, позивачем фактично здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов`язку, однак помилкове зазначення рахунку, на який вказаний податок сплачується не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений податковим законодавством строк.
47. Така ж сама правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 810/3355/17, від 09 квітня 2021 року у справі № 805/1161/17-а.
48. Зазначені висновки у їх сукупності не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права. Фактично, касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у заперечені проти адміністративного позову, апеляційної скарги та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій надавали оцінку встановленим обставинам справи.
49. При цьому, відповідач же на обґрунтування вимог касаційної скарги не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
50. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
51. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
52. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
53. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
54. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
55. Суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 341 343 345 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у справі № 813/2772/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов