№ 813/2814/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року

Київ

справа №813/2814/17

адміністративне провадження №К/9901/48889/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (суддя Гулкевич І.З.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді: Мікула О.І., Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просив визнати протиправними дії Львівської митниці ДФС щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року про надання публічної інформації з підстав вказаних у листі від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 та зобов`язати Львівську митницю ДФС повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року з урахуванням висновків суду, викладених у постанові за результатами вирішення даного спору; відшкодувати витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 червня 2017 року звернувся до відповідача з інформаційним запитом, в якому ставилось питання про надання: 1) копії листа Львівської митниці ДФС від 12 вересня 2016 року №14401/7/13-70-19/46; 2) копії листа Офісу великих платників податків ДФС, яким на адресу Львівської митниці ДФС було направлено копію акту про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 06 березня 2017 року №н/3/17/28-10-14-09/ 0031902769 ; 3) інформації про заходи, вжиті Львівською митницею ДФС у зв`язку з отриманням акту про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 06 березня 2017 року №н/3/17/28-10-14-09/ 0031902769 , та результати таких заходів. Листом від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 відповідач відмовив у наданні такої інформації, оскільки запитувана інформація може становити комерційну таємницю, тому може розголошуватися лише з дозволу суб`єкта господарювання, якого стосується, а також у запиті відсутні відомості, що запитувана інформація безпосередньо стосується позивача, не наведено аргументованих відомостей, що зазначена інформація становить суспільний інтерес. Позивач вважає, що відповідач листом від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 протиправно відмовив у наданні інформації.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Львівської митниці ДФС щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року про надання публічної інформації з підстав вказаних у листі від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43. Зобов`язано Львівську митницю ДФС повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року та надати достовірну, точну та повну інформацію, яка запитувалась в інформаційному запиті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Присуджено на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640,00 грн згідно квитанції №0.0.817895748.1 від 30 липня 2017 року за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС (вул. Костюшка,1, м. Львів, ЄДРПОУ 39420875).

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що Львівською митницею ДФС при відмові у наданні інформації за запитом позивача не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом у розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та не обґрунтувано підстав обмеження у доступі позивача до запитуваної інформації, натомість, відповідач обмежився лише цитуванням, що надана інформація може бути комерційною таємницею (різновид конфіденційної інформації), тому відмова у наданні інформації, що викладена у листі від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 не відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки є немотивованою, відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Львівської митниці ДФС повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року та надати достовірну, точну та повну інформацію, яка запитувалась в інформаційному запиті.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій проігноровано те, що до матеріалів справи додано копію листа ТзОВ «Акку-енерго» №174/10. В якому зазначено, що. запитувана позивачем інформація належить до комерційної таємниці ТзОВ «Акку-енерго» та не може бути розкрита необмеженому колу осіб у повному обсязі або частково.

Судами не залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ТзОВ «Акку-енерго».

Позиція інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу від позивача до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Шарапа В.М, судді: Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 644/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шапарпи В.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

30 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Львівської митниці ДФС з інформаційним запитом, в якому просив надати : 1) копії листа Львівської митниці ДФС від 12.09.2016 №14401/7/13-70-19/46; 2) копії листа Офісу великих платників податків ДФС, яким на адресу львівської митниці ДФС було направлено копію акту про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 06 березня 2017 року №н/3/17/28-10-14-09/ 0031902769 ; 3) інформації про заходи, вжиті Львівською митницею ДФС у зв`язку з отриманням акту про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 06 березня 2017 року №н/3/17/28-10-14-09/ 0031902769 , та результати таких заходів.

Листом від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 відповідач відмовив у наданні такої інформації, оскільки запитувана інформація позивачем відноситься до інформації, що належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Позивач вважаючи, що відповідач неправомірно відмовив у наданні такої інформації звернувся до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом).

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Закон України від 13 січня 2011року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частини перша та друга статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.

Статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Згідно з пунктом 63.12 статті 63 Податкового кодексу України (далі - ПК України) інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Приписами статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульоване питання щодо доступу до публічної інформації з обмеженим доступом, відповідно до частини 1 якої, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація і службова інформація.

Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, зокрема, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено, що платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

За змістом підпункту 21.1.16 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючого органу зобов`язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.

Статтею 162 Господарського кодексу України суб`єкт визначено, що господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв`язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся із запитом на публічну інформацію до відповідача щодо надання наступних матеріалів: копії листа Львівської митниці ДФС від 12 вересня 2016 року №14401/7/13-70-19/46; копії листа Офісу великих платників податків ДФС, яким на адресу львівської митниці ДФС було направлено копію акту про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 06 березня 2017 року №н/3/17/28-10-14-09/ 0031902769 ; інформації про заходи, вжиті Львівською митницею ДФС у зв`язку з отриманням акту про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 06 березня 2017 року №н/3/17/28-10-14-09/ 0031902769 , та результати таких заходів.

Відповідач направив лист від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 в якому відмовив у наданні такої інформації, посилаючись на те, що запитувана позивачем інформація відноситься до інформації, що належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", вказавши, що запитувана інформація та копії документів стосуються конкретних випадків здійснення зовнішньоекономічної діяльності окремим суб`єктом господарювання, та може становити комерційну таємницю, тому розголошуватися така інформація може лише з дозволу вказаного суб`єкта господарювання. При цьому, до цього інформаційного запиту не долучено рішення суду про можливість ознайомлення з інформацією про даного суб`єкта господарювання. Також у запиті відсутні відомості, що запитувана інформація стосується безпосередньо заявника та становить суспільний інтерес.

Серед іншого, відповідач посилався на частину першу, шосту статті 36 Господарського кодексу України, відповідно до якої відомості, пов`язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб`єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у листі від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 відповідач в порушення вимог частини четвертої статті 22 Закону не навів мотивованої підстави, вичерпний перелік яких міститься в статті 22 цього Закону.

Встановлений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Крім цього, за приписами вказаного Закону, в спірних правовідносинах позивач є запитувачем інформації та наділений правом одержувати публічну інформацію, яка знаходиться у володінні відповідних розпорядників, а відповідач по справі - Львівської митниці Державної фіскальної служби України є розпорядником інформації, відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 13 Закону, а тому остання має обов`язок надавати таку інформацію за відповідними запитами, окрім випадків визначених законом.

В той же час, належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Комерційна таємниця належить до різновидів конфіденційної інформації, що не є власністю держави. У частині першій статті 36 Господарського Кодексу України поняття «комерційна таємниця» визначається як відомості, що не є державною таємницею, пов`язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди інтересам цього підприємства.

Отже, комерційною таємницею можуть бути відомості організаційного, комерційного, технічного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які згідно з чинним законодавством не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Відомості, які за рішенням керівництва можуть належати до комерційної таємниці підприємства, повинні мати такі ознаки:

- не містити державної таємниці;

- не завдавати шкоди інтересам суспільства;

- стосуватися виробничої діяльності підприємства;

- мати дійову або потенційну комерційну цінність і створювати переваги в конкурентній боротьбі;

- мати обмеження в доступі.

Запитувана інформація позивачем стосується ТзОВ «Акку-енерго». В. о. начальника митниці Черкуновим В.І. направлено листа №7595/10/13-70-10/24 від 05 жовтня 2017 року директору ТзОВ «Акку-енерго» Савченку О.В. з проханням повідомити чи належить інформація, яка міститься у копії листа Львівської митниці ДФС від 12 вересня 2016 року №14401/7/13-70-19/46 та копії листа Офісу великих платників податків ДФС від 12 квітня 2017 року №13796/7/28-10-14-09-12 до комерційної таємниці та чи може бути розкрита така інформація у вищезазначених листах необмеженому колу осіб згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» у повному обсязі чи в певній частині.

ТзОВ «Акку-енерго» надало відповідь листом №174/10 від 11 жовтня 2017 року, в якій посилаючись на статтю 162 Господарського кодексу України зазначило, що інформація, яка міститься у вищезазначених листах належить до комерційної таємниці ТзОВ «Акку-енерго» та не може бути розкрита необмеженому колу осіб у повному обсязі або частково.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не перевірили обставини викладені у листі №174/10 від 11 жовтня 2017 року, обмежившись визначенням того, що відмова у доступі до публічної інформації, надана відповідачем не містить: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу; 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Тому, суди на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які вважали встановленими дійшли передчасного висновку про визнання протиправними дій Львівської митниці ДФС щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року про надання публічної інформації з підстав вказаних у листі від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43.

Також колегією суддів встановлено, що запитувана інформація стосується ТзОВ «Акку-енерго».

Таким чином судом першої інстанції, при розгляді справи щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 30 червня 2017 року про надання публічної інформації з підстав вказаних у листі від 07 липня 2017 року №28/ЗПІ/13-70-19/43 до участі в цій справі не залучено ТзОВ «Акку-енерго».

Правовий статус та порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульований КАС України.

При цьому, участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.

Натомість правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.

На порушення наведених вище приписів процесуального закону та принципів адміністративного судочинства, судом першої інстанції не залучено до участі у справі як третьої особи ТзОВ «Акку-енерго», не зважаючи на те, що запитувана інформація стосується господарської діяльності ТзОВ «Акку-енерго» та віднесена товаристовом до комерційної таємниці.

При цьому, результат розгляду даної справи безпосередньо впливає на права та інтереси ТзОВ «Акку-енерго».

Всупереч пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України апеляційний адміністративний суд не скасував рішення суду першої інстанції та не ухвалив нового рішення суду, через незалучення до участі у справі ТзОВ «Акку-енерго», оскільки судове рішення може мати безпосередній вплив на права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не є стороною у справі.

За встановлених обставин справи та з огляду на характер та предмет спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що вирішення цього спору та ухвалення судових рішень може мати безпосередній вплив на права і обов`язки особи, яка не є стороною у справі, а саме ТзОВ «Акку-енерго».

Отже, суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права та інтереси юридичної особи, яка не була залучена до участі в справі.

Усунути такі недоліки під час касаційного перегляду у суду касаційної інстанції процесуальної можливості немає. Вирішення спору по суті заявлених вимог без залучення осіб, рішення яке може мати вплив на їх права та обов`язки, створює порушення процесуальної правоздатності та дієздатності щодо належної реалізації належними особами своїх прав та обов`язків визначених положеннями КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом четвертим частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, із встановленням дійсних обставин при прийнятті спірної постанови, вирішення питання про необхідність залучення ТзОВ «Акку-енерго». до участі в справі в якості третьої особи.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов