ПОСТАНОВА
Іменем України
14 квітня 2020 року
Київ
справа №813/2917/17
адміністративне провадження №К/9901/54519/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №813/2917/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного адміністративного суду про визнання протиправними дій, стягнення недоплаченої суддівської винагороди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Залімського І.Г., суддів: Смілянця Е.С., Сушка О.О. )
у с т а н о в и в :
І. Суть спору:
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України в якому просила суд :
1.1. - визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 суддівської винагороди судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 виходячи, розмір якої визначається, виходячи із базового посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат помноженої на коефіцієнт 1,1, із застосуванням розрахункової величини мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»;
1.2. - стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України недоплачену суддівську винагороду за січень, лютий, березень 2017 року в сумі 61200,00 грн за вирахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів;
1.3. - відповідно до вимог частини 1 статті 267 КАС України допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
2. Обґрунтовуючи вимоги позивачка зазначає, що відповідно до частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а посадовий оклад судді апеляційного суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,1. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді апеляційного суду має становити 32000 грн. з коефіцієнтом 1,1. Однак, відповідачем за січень, лютий, березень 2017 року, в порушення зазначених норм, нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу в розмірі 16000 грн. За таких обставин, дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за січень, лютий, березень 2017 року у меншому розмірі, ніж встановлено Законом, позивач вважає протиправними, що зумовило звернення до суду.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позов задоволено частково.
3.1. Визнано протиправними дії Львівського апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 суддівської винагороди судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 виходячи із посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
3.2. Зобов`язано Львівський апеляційний адміністративний суд перерахувати з 01.01.2017 року судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000 грн з коефіцієнтом 1,1 та провести виплату суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
3.3. У решті позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов до висновку, що законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453-VI в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини з огляду на яку здійснюється її нарахування, та зважаючи на гарантію передбачену частину другу статті 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій, суд дійшов до висновку, що застосування відповідачем при виплаті позивачу суддівської винагороди пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
5. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн з урахуванням коефіцієнту, не передбачені, відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить суд скасувати Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року.
7.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивачка зазначає, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має становити 10 мінімальних заробітних плат, тобто 32000 грн. Позивачка зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 не внесено зміни до Закону України « Про судоустрій і статус суддів» №1402 чи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402, відсутні законодавчі підстави враховувати пункт третій розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 при нарахуванні суддівської винагороди.
8. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
9. Указом Президента України №1205/2001 від 10.12.2001 року ОСОБА_1 призначена суддею господарського суду Львівської області строком на п`ять років.
10. Постановою Верховної Ради України від 15.03.2007 року №750-V позивача обрано на посаду судді місцевого господарського суду Львівської області безстроково.
11. Постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 року №49210-VІ позивача обрано на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду безстроково.
12. ОСОБА_1 не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці посадовий оклад позивача становив 17600,00 грн.
13. Уважаючи, що посадовий оклад судді апеляційного суду має становити 32000 грн. з коефіцієнтом 1,1, позивач звернулась до суду з цим позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
14. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
16. Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
17. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.
18. За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
19. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
20. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
21. За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
VІ. Позиція Верховного Суду
22. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка є суддею, яку на цю посаду призначено до набрання чинності Законом №1402-VIII, і яка (на дату звернення з цим позовом до суду) не проходила кваліфікаційного оцінювання.
23. Також судами встановлено, що відповідач, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, суддівську винагороду позивачці нараховував відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн (отже, у сумі 16000,00 грн).
24. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, убачається, що позивач наголошує на безпідставному незастосуванні відповідачем приписів частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.
25. З цього приводу необхідно зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
26. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі приписи, зокрема пункт 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
27. Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн».
28. Аналіз указаного правового регулювання дає підстави зробити висновок, що законодавець установив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн.
29. При цьому, таким регулюванням не порушено гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого регулювання.
30. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 25 липня 2019 року в справі №823/1695/17, від 26 червня 2019 року в справі №804/3789/17, від 21 лютого 2020 року в справі №819/622/17, від 27 лютого 2020 року в справі №815/3907/17, від 05 березня 2020 року в справі №820/2567/17 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.
31. Таким чином, з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його визначається відповідачем із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн.
32. Розмір доплати за вислугу років також визначається відповідачем, виходячи з указаного розміру посадового окладу (16000,00 грн).
33. Стосовно посилань скаржниці на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005 в справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), Суд зазначає таке.
34. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
35. Як зазначив ЄСПЛ у вказаному рішенні, у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове регулювання передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
36. Отже, як указав ЄСПЛ, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їхнього отримання.
37. У випадку спірних правовідносин держава не відмовляла позивачці у виплаті їй суддівській винагороди в розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи щодо застосування мінімальної заробітної плати як нижньої межі оплати праці, яка гарантується державою, для усіх без виключення працівників.
38. За таких обставин і правового врегулювання Суд уважає, що рішення суду апеляційної інстанцій, яке є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків суду та обставин справи не спростовують.
39. Водночас Суд звертає увагу на те, що Рішенням від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), зокрема положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII).
40. Це положення, за висновком Конституційного Суду України, підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
41. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
42. Зважаючи на особливості касаційного розгляду та ураховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають лише дію «на майбутнє», за винятком питань щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, його Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не може бути ураховано Судом при розгляді цієї касаційної скарги.
43. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
44. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
46. За таких обставин, Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
48. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у цій справі залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
Н.М. Мартинюк