ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 813/300/17
адміністративне провадження № К/9901/48433/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 (суддя Грень Н.М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 (колегія у складі суддів Большакової О.О., Довгополова О.М., Макарика В.Я.)
у справі №813/300/17
за позовом Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"
до Головного управління Держпраці у Львівській області
про визнання протиправними і скасування приписів.
І. РУХ СПРАВИ
1. 16.01.2017 Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування припису Головного управління Держпраці у Львівській області №13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016, та пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за інтенсивність; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» відмовлено.
4. До Верховного Суду 20.04.2018 надійшла касаційна скарга позивача на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
5. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 відкрито касаційне провадження.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ГУ Держпраці у Львівській області в період з 04.07.2016 по 15.07.2016 та 22.08.2016 по 31.08.2016 проведено позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ЛКП «Львіввелектротранс».
7. За результатами складено акти перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №13-01-014/1151 та №13-01-138-1538.
8. Перевірками встановлено та зафіксовано в акті, зокрема:
- порушення вимог ч. 4 ст. 97 КзПП України - під час перевірки не представлено жодних документів, відповідно до яких певним категоріям працівників встановлювалась доплата за інтенсивність, а також за керівництво бригадою в розмірі, меншому за передбачений колективним договором та Галузевою угодою, а саме п. 5.11 Колективної угоди Підприємства на 2014-2015 роки та п. 3.1 Галузевої угоди, яким чітко передбачені доплати за інтенсивність праці робітників та за керівництво бригадою;
- порушення вимог ч. 3 ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди» - під час перевірки надано подання Первинної профспілкової організації ЛКП «Львіввелектротранс» до директора ЛКП «Львівелектротранс» щодо відновлення роботи з організації проведення засідань комісії по укладенню нового колективного договору. Подання зареєстроване Підприємством 15.06.2016 за №751, адміністрацією підприємства надано відповідь лише 05.07.2016 №04/-994-а, тобто не в семиденний строк, а пізніше.
9. У зв`язку із виявленими порушеннями, відповідачем винесено приписи №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 та № 13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016.
10. Позивач, вважаючи вказані приписи незаконними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся із даним позовом до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки, фактичним обставинам справи. Позивач зазначав, що розмір доплати «За інтенсивність праці» у фіксованому розмірі у додатках до Генеральної, Галузевої чи Колективних угод, визначено не було, тому підприємство через незадовільний економічний стан було вправі визначати такий розмір самостійно, без погодження з профспілковим органом. Також позивач покликався на те, що не доведено фактів порушення підприємством вимог Колективної чи Галузевої угод стосовно доплат за керівництво бригадою. З огляду на викладене, позивач вважав оскаржувані приписи
12. Відповідач проти позову заперечив та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що у колективних та Галузевих угодах, що діяли як на момент скасування доплати «За інтенсивність праці», так і на момент прийняття оскаржуваного припису №1, визначено не фіксований розмір доплати, а лише діапазон від 0 до 12%. Тому встановлювати розміри позивач мав право одноособово, без погодження із профспілковим органом. Враховуючи викладене, пункт 4 припису від 15.07.2016 №13-01-014/1151-0789 в частині встановлення доплати за інтенсивність належить скасувати.
14. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками в частині задоволення позову та зазначив, що висновок суду першої інcтанції про те, що надбавка за інтенсивність праці є необов`язковою і може дорівнювати нулю, є безпідставним, адже таким чином вона не нараховується і не виплачується.
Працівникам підприємства у періоді, який перевірявся, не встановлювалася надбавка за інтенсивність праці. Отже, відповідач дійшов вірного висновку про порушення чинного законодавства підприємством і пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за інтенсивність є законним.
15. У касаційній скарзі позивач наголошує, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є передчасними, їх зроблено без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
16. Зазначає, що безпідставними є доводи судів про те, що за наявності на підприємстві двох профспілкових організацій, повідомлення про початок переговорів може ініціюватися й однією організацією, позаяк брати участь в колективних переговорах і створювати представницький орган є правом будь-якої профспілкової організації, а не її обов`язком. Скаржник з посиланням на ч. 2 ст. 4 Закону України «Про колективні договори та угоди» зауважив, що повинен бути сформований спільний представницький орган для ведення переговорів і укладання колективного договору. Суди безпідставно не взяли до уваги покликання позивача на те, що було створено спільний орган для ведення переговорів.
17. Також скаржник зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази порушення позивачем виплати доплат «за керівництво бригадою», а суд безпідставно взяв до уваги встановлені відповідачем факти без наявності підтверджуючих документів. Просить скасувати судове рішення та винести нове - про повне задоволення позовних вимог.
18. Також позивач покликається на те, що колективним договором передбачено право, а не обов`язок нараховувати доплати за інтенсивність праці.
19. 18.05.2018 надійшов відзив від відповідача, в якому останній зазначає про правомірність рішення судів першої та апеляційної інстанції та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги залишити оскаржувані рішення без змін.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд оцінив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, та дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
(а) щодо пункту 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016
21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Відповідно до положень статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
23. Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 11.02.2015 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
24. Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 (далі - Положення).
25. Згідно зі ст. 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
26. Статтею 5 Закону України «Про колективні договори та угоди» №3356 від 01.07.1993 передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ним органів.
27. Відповідно до Закону України «Про колективні угоди і договори» колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
28. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні угоди і договори» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді.
Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.
29. Статтею 18 Кодексу законів про працю України також передбачено, що положення колективного договору є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
30. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
31. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про оплату праці» оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.
32. Як зазначено у ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін (а профспілка є однією із сторін колективного договору) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.
33. Отже, саме колективний договір є локальним нормативним актом підприємства (організації, установи) в сфері трудових відносин, який встановлює домовленість сторін щодо умов оплати праці працівників. Колективний договір може передбачати додаткові поряд з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги.
34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 5.11 розділу 5 Колективної угоди Підприємства на 2014-2015 роки ЛКП «Львівелектротранс» взято зобов`язання нараховувати премію та всі доплати та надбавки встановлені Підприємством згідно переліку (додаток 13) до цієї колективної угоди.
35. Вказаний додаток передбачає доплату за інтенсивність праці до 12% тарифної ставки та доплату за керівництво бригадою, яка диференціюється в залежно від чисельності робітників в бригаді від 25% до 50% розміру тарифної ставки, присвоєної бригадиру.
36. Тобто пункт 5.11 розділу 5 Колективної угоди свідчить про обов`язковість доплат і надбавок встановлених згідно переліку, оскільки працедавець взяв на себе зобов`язання здійснювати їх виплату. При цьому Колективна угода не містить застереження, що виплата таких надбавок є необов`язковою, а їх нарахування залежить від фінансових можливостей підприємства.
37. Вказівка, що доплата за інтенсивність встановлюється в розмірі до 12%, свідчить про визначення максимального розміру і відсутність мінімального розміру.
38. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що таке формулювання не свідчить про можливість ненарахування такої надбавки. При цьому працедавець вправі самостійно визначити критерії нарахування та виплати цієї надбавки, її розмір, в тому числі й з урахуванням фінансового стану. Однак, ненарахування такої взагалі прямо суперечить умовам колективного договору і порушує вимоги статті 5 Закону України «Про колективні договори та угоди».
39. Як встановлено судом апеляційної інстанції, працівникам підприємства у періоді, який перевірявся, не встановлювалася надбавка за інтенсивність праці. Отже, Суд погоджується з суду апеляційної інстанції про те, що відповідач дійшов вірного висновку про наявність порушення чинного законодавства підприємством і пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за інтенсивність є законним.
40. Покликання відповідача на рішення Апеляційного суду Львівської області від 22.06.2017 у справі № 465/1395/16-ц є безпідставним, адже цим рішенням вирішено спір виключно щодо оплати праці між позивачем та працівником ОСОБА_1 , і не надано оцінки щодо законності невстановлення на підприємстві надбавки за інтенсивність праці згідно умов Колективної угоди.
41. Щодо встановлення доплати за «керівництво бригадою», то судами попередніх інстанцій встановлено, що у додатку №13 до Колективної угоди на 2014-2015 роки чітко визначено, що доплата за керівництво бригадою диференціюється залежно від чисельності робітників у бригаді. Зокрема, при чисельності бригади до 10 чол. у розмірі 25 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, більше 10 чол. - 35 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, більше 25 чол. - 50 відсотків розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру.
42. Позивач не надав судам жодного доказу на підтвердження здійснення нарахування та виплати доплати у встановлених розмірах.
43. Натомість, згідно з дослідженим Львівським апеляційним адміністративним судом у судовому засіданні наказу №25 від 02.02.2015 на Львівському комунальному підприємстві «Львівелектротранс» вирішено нараховувати з 1 січня 2015 року доплату за керівництво бригадою в розмірі 10 % і тільки працівникам служби квиткових контролерів - 15 % від посадового окладу.
44. Отже, цим наказом на підприємстві було встановлено доплату за керівництво бригадою в розмірі, що суттєво менший ніж встановлено у Колективній угоді.
45. При цьому позивач не надав доказів на підтвердження встановлення вищевказаної доплати у розмірах від 25 до 50 %, як це встановлено Колекивною угодою (т. 3 а.с. 98-99).
(б) щодо припису № 13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016
46. Статтею 10 Закону України «Про колективні договори та угоди» передбачено, що укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори. Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори.
47. Судами першої та апеляційної встановлено, що ППО ЛКП «Львівелектротранс» надано подання до директора ЛКП щодо відновлення роботи з організації проведення засідань комісії по укладенню нового колективного договору.
48. Подання зареєстроване підприємством 15.06.2016, однак відповідь на подання надана лише 05.07.2016.
49. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про колективні договори та угоди», колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони та одним або кількома профспілковими органами, а в разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраних і уповноважених трудовим колективом з іншої сторони.
50. Тобто кожна профспілкова організація при укладенні колективного договору розглядається як самостійний суб`єкт права.
51. Частина 2 статті 10 Закону України «Про колективні договори та угоди» передбачає, що будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів.
52. Оскільки закон вживає поняття «повідомляє інші сторони», а не «іншу сторону», то в розумінні цієї статті кожна профспілкова організація розглядається як окремий суб`єкт правовідносин. Таким чином, за наявності на підприємстві двох профспілкових організацій, повідомлення про початок переговорів може ініціюватися й однією організацією, позаяк брати участь в колективних переговорах і створювати представницький орган є правом будь-якої профспілкової організації, а не її обов`язком.
53. Частина 3 статті 10 цього Закону встановлює, що друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори.
54. Враховуючи вищезазначене, підприємство у встановлений строк повинно було вчинити дії, які б свідчили про початок переговорів.
55. Цього зроблено не було і лише через двадцять днів позивачем було надано відповідь на пропозицію. Отже, має місце порушення позивачем частини 3 статті 10 Закону України «Про колективні договори та угоди».
56. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що покликання апелянта на утворення 12.09.2016 відповідно до угоди між ППО ЛКП «Львівелектротранс» Конференції вільних спілок Львівщини та ППО «Львівелектротранс» спільного представницького органу для ведення колективних переговорів на 2016-2017, є безпідставним, адже такий було утворено вже після вчинення порушення і не впливає на оцінку законності припису .
57. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
58. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись ст. 243 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі №813/300/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб