ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 813/3055/17
адміністративне провадження № К/9901/53186/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 (головуючий суддя Коморний О.І.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 (головуючий суддя Глушко І.В., судді Большакова О.О., Макарик В.Я.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби у розмірі 92 470,20 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 897,48 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невчасною виплатою відповідачем сум грошового забезпечення та компенсацій за невикористану відпустку та за неотримане речове майно. Вказував, що розрахунок проведено не в день виключення його зі списків особового складу (день звільнення з військової служби) 03.07.2014, а лише 22.08.2014, а тому відповідач має понести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Позивач зазначав, що мав право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки сплата військового збору стала обов`язковою з моменту набрання чинності Законом країни «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України» від 31.07.2014, а саме з 03.08.2014.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація за неотримане речове майно до грошового забезпечення військовослужбовця не входить. Суд дійшов висновку про те, що після звільнення в запас або відставку фізична особа - платник податку не виконує обов`язків несення служби, та дохід у вигляді грошової компенсації за неотримане речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України як інші доходи, й оподатковується на загальних підставах. Крім того, суд першої інстанції вказав, що передумови для настання відповідальності військової частини відповідно до ст. ст. 116-117 КЗпП України відсутні, оскільки військова частина не могла знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом через значний час після звільнення військовослужбовця.
5. Суд апеляційної інстанції підтримав зазначені висновки та також вказав, що відповідальності за затримку розрахунку при звільненні в силу приписів ст.117 КЗпП України передує встановлення вини роботодавця щодо невиплати працівнику належних на час звільнення сум у встановлені законом строки. Оскільки визначене судовим рішенням зобов`язання відповідача щодо виплати позивачу податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна в сумі 944,72 грн, виникло із спливом значного строку після звільнення з військової служби та на виконання рішення суду зазначені суми виплачені позивачу в повному обсязі, суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з відсутністю вини роботодавця.
6. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що виплата позивачу на виконання рішення суду податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за неотримання речового майна, які станом на час його звільнення нараховані не були, не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
7. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018. У касаційний скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що днем остаточного розрахунку за всіма видами матеріального і грошового забезпечення при звільненні особи із військової служби в Державній прикордонній службі України має бути день її виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України, що встановлено п. 293 Положення №1115/2009, і відповідальність за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця настає відповідно до ст. ст. 116 117 КЗпП України. При цьому скаржник вважає, що вина відповідача щодо невиплати оспорюваних сум позивачу доведена у мотивувальній частині постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 у справі №460/4794/16-а.
8. Позивач зазначає, що речове майно за своєю природою відноситься до матеріального забезпечення, а тому компенсація за недоотримане речове майно мала бути виплачена йому ще 03.07.2014. Також вказує, що поза увагою судів попередніх інстанції залишилося питання щодо незаконності стягнення відповідачем військового збору, який був виплачений у відповідності до вказаного рішення суду 22.08.2017.
9. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає доводи позивача безпідставними, та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Відповідач зазначає, що посилання позивача на несвоєчасний розрахунок з виплати грошового забезпечення та компенсації за недоотримане речове майно було предметом іншого спору, по якому є рішення суду, яке набрало законної сили. Також вказує, що компенсація за недоотримане речове майно до грошового забезпечення військовослужбовця не входить, та оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби через службову невідповідність, розрахунок належної до виплати суми компенсації за неотримане речове майно можливо було провести лише після підписання наказу про виключення зі списків прикордонного загону.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
10. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2018 для розгляду справи №813/3055/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоус О. В., судді Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
11. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №639/0/78-19 від 06.06.2019 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В.
13. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 для розгляду справи №813/3055/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
14. Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2021 адміністративну справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
15. Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №101-ос від 01.07.2014 позивача достроково звільнено з військової служби в запас Збройних сил України на підставі пункту «є» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через службову невідповідність).
16. Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №103-ос-1 від 03.07.2014 позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 03.07.2014 у зв`язку з звільненням позивача з військової служби.
17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що при звільнені позивачу належало до виплати із врахуванням компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) 1 738,68 грн грошового забезпечення, та 4 293,68 грн компенсації за недоотримане речове майно.
18. 07 липня 2014 року відповідач телеграмою №Т/723-3210 звернувся до головного розпорядника коштів для проведення розрахунку, після надходження яких була проведена виплата, оскільки Військова частина НОМЕР_1 не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.
19. Остаточний розрахунок по грошовому забезпеченню відповідач з позивачем провів 15.07.2014, а виплату компенсації за неотримане майно здійснено 28.08.2014.
20. Наведені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому позивач просив стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні його зі служби за період за 04.07.2014 по 28.08.2014 у розмірі 4 814,60 грн.
21. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 у справі №813/1001/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в сумі 3 123,20 грн. Вказану постанову ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 скасовано та адміністративний позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без розгляду.
22. Крім того, у 2016 році ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 944,72 грн компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих при звільненні з військової служби із сум нарахованої компенсації за недоотримане речове майно.
23. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 у справі 460/4794/16-а, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017, позов задоволено повністю та стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 944,72 грн податку з доходів фізичних осіб та військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна.
24. На виконання судового рішення Мостиським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 22.08.2017 здійснено виплату ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб та військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, в сумі 944,72 грн.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
25.1. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Кодекс законів про працю України
26.1. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
27. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992
27.1. Згідно з ч. 2 статті 24 Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
27.2. Частиною 3 статті 24 Закону визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
27.3. У відповідності до п. е) ч. 6 ст. 26 Закону Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
28. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991
28.1. За приписами статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
28.2. Абзацом 4 пункту 1 статті 9-1 Закону визначено, що порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
29. Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України №1115/2009 від 29.12.2009
29.1. Згідно з п. 293 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
30. Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 №727 «Про речове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби у мирний час»
30.1. Відповідно до п. п. 26, 27 Постанови військовослужбовцям, що звільняються в запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за недотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, який минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту. У разі звільнення військовослужбовця за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, утримується з нього з урахуванням зносу.
31. Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008
31.1. Згідно з п. 1.2. Інструкції грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія).
IV. Позиція Верховного Суду
32. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
34. У касаційній скарзі позивач стверджує, що відповідачем був порушений порядок розрахунку при звільненні позивача, оскільки такий розрахунок, включаючи компенсацію за неотримане речове майно, мав бути проведений з ним у день виключення його зі списків особового складу Держприкордонслужби, про що зазначено у п. 293 Положення №1115/2009.
35. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач у спірних правовідносинах не несе відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, оскільки вина відповідача за затримку виплати розрахунку при звільненні відсутня. Верховний Суд погоджується з такими висновками з огляду на наступне.
36. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
37. При цьому ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України (у зазначеній редакції) встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
38. Як було вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, Військова частина НОМЕР_1 не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати за наявності відповідних кошторисних асигнувань. Відповідач, враховуючи положення ст. 22 Бюджетного кодексу України, телеграмою №Т-723-3210 від 07.07.2014 звернувся до головного розпорядника коштів для проведення розрахунку, і після надходження коштів була проведена виплата. Тобто, відповідач діяв в порядку та межах, передбачених Бюджетним кодексом України, та здійснив необхідні дії для належного здійснення виплати компенсації за неотримане речове майно позивачу.
39. Також Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 звертався з адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, предметом якого було стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні його зі служби за період за 04.07.2014 по 28.08.2014 у розмірі 4 814,60 грн, який ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 залишено без розгляду. На переконання колегії суддів, зазначені обставини свідчать про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.
40. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, колегія суддів зазначає таке.
41. Як встановлено судами попередніх інстанцій, при розрахунку стягнення суми податку, утриманого з суми компенсації замість неотриманого речового майна, відповідач керувався роз`ясненнями Державної податкової адміністрації України (лист №10980/5/17-1116 від 02.08.2012) та Державної фіскальної служби України (лист №7058/5/99-99-17-03-03-16 від 17.11.2014) щодо оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі військовослужбовців.
42. Зі змісту наданих роз`яснень слідує, що статтею 165 Податкового кодексу України не передбачено звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб грошової компенсації, яка виплачується військовослужбовцям, що звільняються у запас або відставку за не отримане майно.
43. Відповідно до п.164.1ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку згідно з пп.164.2.20п.164.2ст.164 ПК Українивключаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
44. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену вст. 167 ПК України (пп.168.1.1п. 168.1 ст. 168 ПК України).
45. Водночас, згідно з п. 168.5 ст.168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
46. Оскільки після звільнення в запас або відставку фізична особа - платник податку не виконує обов`язків несення служби, дохід у вигляді грошової компенсації за не отримане речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з пп.164.2.20 п. 164.2 ст.164 ПК України як інші доходи та оподатковується на загальних підставах.
47. За таких обставин, колегія суддів вважає, що обов`язок відповідача сплатити на користь позивача 944,72 грн компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих при звільненні з військової служби із сум нарахованої компенсації за недоотримане речове майно, був встановлений саме постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 у справі 460/4794/16-а.
48. Таким чином, Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанції про те, що лише на виконання судового рішення у справі 460/4794/16-а, Мостиським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 22.08.2017 мало бути здійснено виплату ОСОБА_1 утримані при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна податок з доходів фізичних осіб та військовий збір в сумі 944,72 грн.
49. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що до відповідача в цій частині також не може застосовуватися відповідальність, встановлена ст. 117 КЗпП України з огляду на відсутність його вини.
50. Верховним Судом не беруться до уваги доводи позивача про те, що вина відповідача у невиплаті 944,72 грн компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих при звільненні з військової служби із сум нарахованої компенсації за недоотримане речове майно була встановлена в мотивувальній частині постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 у справі №460/4794/16-а, оскільки в силу ч. 4 ст. 78 КАС України доказуванню не підлягають фактичні обставини, встановленні рішенням суду, а не оцінка таких обставин судом та не здійснена судом правова кваліфікація спірних правовідносин.
51. Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про те, що відповідач має обов`язок виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною їх виплатою, оскільки, як було вірно зауважено судами попередніх інстанцій, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати №159 від 21.02.2001, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
52. Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
53. У відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.
54. Оскільки виплата позивачу на виконання рішення суду податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, які станом на час його звільнення нараховані не були, зазначене не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовано залишено судами попередніх інстанцій без задоволення.
55. У касаційній скарзі позивач стверджує, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання щодо законності стягнення відповідачем військового збору, однак Верховний Суд зауважує, що вимога про відшкодування цих стягнень не заявлялась позивачем та, відповідно, не є предметом доказування у спірних правовідносинах.
56. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
57. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 відсутні.
58. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
59. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у справі № 813/3055/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко