ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 813/4686/16

адміністративне провадження № К/9901/15365/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (суддя Москаль Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (головуючий суддя Сеник Р.П., судді Онишкевич Т.В., Шевчук С.М.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (яку протокольною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2022 року було замінено відповідно на Головне управління ДФС у Львівській області та Головне управління ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень від 27 жовтня 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0011771302 на загальну суму 9 778,58 грн. та №0011781302 на загальну суму 539,89 грн. відповідно.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємець зазначав, що відповідно до оскаржуваних рішень штрафні санкції застосовано до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), проте не наведено будь-якої інформації щодо статусу особи, до якої їх застосовано, як і не вказано обрану систему оподаткування, що унеможливлює здійснення перевірки правильності нарахованих сум; разом з тим, на його думку, штрафні санкції були нараховані за наслідками проведення камеральної перевірки, хоча жодного акту за її результатами він не отримував; крім того, до зміни місця проживання та взяття на облік в Інспекції Підприємець здійснював діяльність в Дніпропетровській області та перебував на обліку в Нікопольській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, з якою періодично здійснював звіряння й не мав даних щодо наявної заборгованості.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано рішення Інспекції №0011771302 та №0011781302 від 27 жовтня 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірах 9 778,58 грн. та 539,89 грн.; стягнуто з Інспекції за рахунок бюджетних асигнувань на користь Підприємця 1 102,40 грн. сплаченого судового збору та 15 000,00 грн. витрат за правову допомогу.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення Інспекції №0011771302 та №0011781302 від 27 жовтня 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірах 9778,58 грн. та 539,89 грн., а також стягнув з Інспекції за рахунок бюджетних асигнувань, передбачених на оплату судового збору, на користь Підприємця 1 102,40 грн. сплаченого судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Верховний Суд постановою від 13 листопада 2018 року постанови Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, суд касаційної інстанції вказав, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення справи, адже не досліджено наявний в матеріалах справи зворотній бік облікової картки платника ЄСВ фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка містить інформацію щодо нарахування та сплати єдиного внеску, у зв`язку із чим фактично можливо встановити дату та суму здійснених (зарахованих) платежів, а також відображає відомості щодо сплаченої позивачем 19 квітня 2016 року (платіжне доручення №41) суми ЄСВ у розмірі 4 893,70 грн. та її зарахування по особовому рахунку позивача.

Також, з приводу висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що первинним для визначення сум несвоєчасної сплати єдиного внеску, нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску є перевірка платника податків, за результатами якої складається акт перевірки, касаційний суд зауважив, що згідно вимог підпункту 2 пункту другого розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), розрахунок фінансової санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Водночас, Верховний Суд визнав безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваних рішень повинен був брати до уваги матеріали облікової справи позивача, а не виключно відомості електронної податкової бази даних, яка лише є відтворенням відомостей облікової справи платника та не може бути єдиним джерелом вихідних даних для винесення рішень про застосування фінансових санкцій, адже жодна правова норма, включаючи і вищевказану Інструкцію, не зобов`язує контролюючий орган брати до уваги матеріали облікової справи позивача і такі не є підставою для прийняття відповідного рішення про нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Разом з тим, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу як в суді першої так і в суді апеляційної інстанцій, з огляду на недоведеність надання правової допомоги згідно договору від 19 грудня 2016 року адвокатом Дідухом А.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції, як не встановлено підстав і для стягнення понесених витрат за актом №2 від 04 квітня 2018 року, що був підписаний особами, які не є адвокатами та з якими не укладався жодний договір про надання правової допомоги та які представляли позивача в суді апеляційної інстанції виключно на підставі довіреності.

За результатами нового розгляду справи рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 листопада 2018 року, а також встановивши фактичні обставини справи зі здійсненням їх перевірки наявними в її матеріалах доказами (зокрема, зворотнього боку облікової картки платника ЄСВ фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ), прийшли до висновку, що у зв`язку із тим, що в базах даних інформаційної системи фіскального органу за Підприємцем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, контролюючим органом у відповідності до приписів статей 7, 13, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) та Інструкції №449, було правомірно прийнято і направлено останньому рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права й порушення процесуальних норм (щодо відмови в задоволенні його клопотань про виклик свідків (в суді першої інстанції) та про відкладення розгляду справи (в апеляційному суді), здійснення заміни Інспекції на Головне управління ДФС у Львівській області, розгляду питання про відвід судді Львівського окружного адміністративного суду Москаля Р.М.), а також наводячи доводи, що вже викладались ним як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі (стосовно незазначення в оскаржуваних рішеннях всієї необхідної, на думку Підприємця, інформації; неотримання ним акту перевірки, за результатами якої, як він вважає, прийнято такі рішення, а також відсутності у нього заборгованості з єдиного внеску як такої), просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, які він вважає обґрунтованими та законними, - без змін.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Судами встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 07 червня 2005 року виконавчим комітетом Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області та перебував на податковому обліку в Нікопольській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

В 2014 - 2016 роках Підприємець подавав звітність форми №Д5 (річну) про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування; нарахування ЄСВ здійснювалося за визначеною законом ставкою (2014 - 2015 роки - 34,7%, 2016 рік - 22%) від розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

Відомості про нарахування та сплату позивачем ЄСВ за 2014 - 2016 роки (як фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування) відображені в хронологічному порядку на зворотному боці інтегрованої картки платника по ККДБ 71040000.

Так згідно відомостей вказаної картки:

- Підприємець в жовтні 2014 року, січні, квітні, липні та жовтні 2015, лютому 2016 року допускав несвоєчасну сплату ЄСВ, нарахованого як ФОП на спрощеній системі оподаткування, внаслідок цього виникала недоїмка;

- в момент погашення Підприємцем недоїмки (її частини) в його інтегрованій картці платника в автоматичному режимі відбувалося нарахування фінансових санкцій з такими формулюваннями: 1) «Нараховано довідково пені ЄВ […] з […] по […]» та вказувалася відповідна сума пені, яку слід застосувати до платника; 2) «Необхідна штрафна санкція за несвоєчасну сплату платежу […]» та вказувалася відповідна сума штрафу, яку слід застосувати до платника.

В період вересень 2014 року - серпень 2016 року Підприємець використовував працю найманих працівників (штатна кількість працівників варіювала від 5 до 11) та щомісяця як страхувальник в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування подавав контролюючому органу звітність про нарахування єдиного соціального внеску у зв`язку із нарахуванням заробітної плати. Відомості про нарахування та сплату Підприємцем ЄСВ (як страхувальником при нарахуванні заробітної плати) відображені в хронологічному порядку на зворотному боці інтегрованої картки платника по ККДБ 71010000:

- Підприємець в жовтні - грудні 2014 року, щомісяця в 2015 році, січні - травні та вересні 2016 року допускав несвоєчасну сплату ЄСВ, нарахованого як страхувальником у зв`язку із нарахуванням заробітної плати найманим працівникам, внаслідок чого в нього виникала недоїмка;

- під час погашення Підприємцем сум недоїмки (її частини) в його інтегрованій картці платника в автоматичному режимі відбувалося нарахування фінансових санкцій з такими формулюваннями: 1) «Нараховано довідково пені ЄВ […] з […] по […]» та вказувалася відповідна сума пені, яку слід застосувати до платника; 2) «Необхідна штрафна санкція за несвоєчасну сплату платежу […]» та вказувалася відповідна сума штрафу, яку слід застосувати до платника.

Нікопольська ОДПІ не приймала рішення про застосування до позивача штрафу та пені за несвоєчасну сплату ЄСВ, тому суми нарахованих в автоматичному режимі фінансових санкцій надалі обліковувалися в інтегрованій картці платника по ККДБ 71040000, 7101000 (пеня як «нарахована довідково», а штраф як «необхідний») та не переносилися в графу «недоїмка». З огляду на це сплачені Підприємцем кошти не зараховувалися в рахунок погашення згаданих сум («необхідних», проте не застосованих фінансових санкцій).

22 серпня 2016 року позивач змінив зареєстроване місце проживання на місто Львів та як платник податків і зборів перейшов на облік до Інспекції, яка, в свою чергу, 21 вересня 2019 року отримала КОР Підприємця як платника єдиного соціального внеску з такими відомостями:

- за ККДБ 71010000 наявна недоїмка по ЄСВ в сумі 1 117,60 грн., незастосовані штрафні санкції (у розмірі 10%) в сумі 354,33 грн., не застосовані штрафні санкції (у розмірі 20%) в сумі 8 097,13 грн. та ненарахована пеня в сумі 1 103,56 грн.;

- за ККДБ 71040000 наявна переплата в сумі 638 грн., незастосовані штрафні санкції (у розмірі 10%) в сумі 42 грн., незастосовані штрафні санкції (у розмірі 20%) в сумі 420,04 грн. та не нараховано пеню в сумі 77,85 грн.

Вже під час перебування на обліку в Інспекції Підприємець порушив строки сплати самостійно визначених сум ЄСВ за серпень 2016 року, сплативши 1 117,60 грн. недоїмки 29 вересня 2016 року (строк сплати - 20 вересня 2016 року), що було підставою для застосування штрафу в розмірі 20% від цієї суми та нарахування пені за ставкою 0,1% за кожен з 9 днів прострочення.

27 жовтня 2016 року Залізнична ОДПІ прийняла рішення:

1) №0011781302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 539,89 грн.: штраф за період з 21 жовтня 2014 року по 18 листопада 2014 року - в сумі 42 грн. (10%); штраф за період з 19 лютого 2015 року по 18 березня 2016 року - в сумі 420,04 грн.(20%); пеня - в розмірі 77,85 грн. (0,1% за кожен день прострочення). До рішення додано розрахунок, що відображав: суму недоїмки, період прострочення, розмір (10 чи 20%) та суму штрафу; суму недоїмки, період прострочення, розмір (0,1%) та суму пені.

Вищевказаним рішенням до позивача застосовано фінансові санкції за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування (ККДБ 71040000);

2) №0011771302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 9778,54 грн.: штраф за період з 21 жовтня 2014 року по 28 січня 2015 року - в сумі 354,33 грн. (10%); штраф за період з 28 січня 2015 року по 29 вересня 2016 року - в сумі 8 320,65 грн. (20%); пеня - в розмірі 1103,56 грн. (0,1 % за кожен день прострочення). До рішення додано розрахунок, що відображав: суму недоїмки, період прострочення, розмір (10 чи 20%) та суму штрафу; суму недоїмки, період прострочення, розмір (0,1%) та суму пені.

Вищезазначеним рішенням до Підприємця застосовано фінансові санкції за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску як страхувальником (фізичною особою-підприємцем, що використовує працю найманих працівників), що нараховує єдиний внесок у зв`язку із нарахуванням заробітної плати (ККДБ 71010000).

За результатами адміністративного оскарження ці рішення залишені без змін.

Не погодившись із прийнятими Інспекцією рішеннями, Підприємець звернувся до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.

Так, за змістом частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, або ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2); сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою (пункт 6).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є:

- роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

Відповідно до приписів частин 11 та 12 статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника; у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

За змістом частини 10 статті 25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини 11 статті 25 Закону №2464).

Ця ж норма в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, визначала, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною 16 статті 25 Закону №2464 визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, встановленими Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція №449.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Фінансові санкції» Інструкції №449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Підпунктом 2 пункту 2 розділу VII Інструкції №449 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1- 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції:

- за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум;

- за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Згідно з пунктом 5 розділу VII Інструкції №449 на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

За змістом пункту 2 розділу VII Інструкції №449 рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 07 квітня 2016 року №422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.

Отже, зміст наведених вище положень законодавства свідчить, що в разі несвоєчасної та/або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, про що органом доходів і зборів приймається відповідне рішення. При цьому, розрахунок цих фінансових санкцій здійснюється на підставі даних інформаційної системи такого органу.

Наведене регулювання спірних правовідносин було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та спростування тверджень Підприємця про те, що штрафні санкції були йому нараховані за наслідками проведення камеральної перевірки.

Дослідивши відомості з інформаційної системи ДФС України, суди попередніх інстанцій встановили, що вони підтверджують обставини несвоєчасної сплати Підприємцем самостійно визначених зобов`язань з єдиного внеску, а також нарахування при погашенні недоїмки в автоматичному режимі сум штрафу та пені.

Проаналізувавши ІКП по ККДБ 71010000 за 2014 - 2016 роки, суди з`ясували, що, починаючи з жовтня 2014 року Підприємець систематично (щомісяця) порушував строки сплати самостійно нарахованих сум ЄСВ, а станом на 19 квітня 2016 року його недоїмка складала 4 330,50 грн.

19 квітня 2016 року позивач доплатив 4 893,70 грн. ЄСВ (платіжне доручення №41 від 19 квітня 2016 року), що відображено в ІКП по ККДБ 71010000.

Судами також здійснено звірку доданих до оскаржених рішень Інспекції розрахунків штрафних санкцій з відомостями ІКП Підприємця за 2014 - 2016 роки щодо нарахованих в автоматичному режимі сум штрафів та пені та встановлено їх повну відповідність.

При цьому, судами не виявлено помилок в розрахунках штрафних санкцій і пені.

Враховуючи наведене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що Інспекцією правомірно прийнято оскаржувані рішення й передбачені законодавством підстави для їх скасування та, як наслідок, для задоволення позовних вимог - відсутні.

Що ж до доводів касаційної скарги Підприємця про порушення норм процесуального права при розгляді питання про відвід судді Москаля Р.М., то слід зазначити наступне.

Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтями 36 37 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини 1 статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно із частиною 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Суд ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати, залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.

За змістом статті 40 КАС України у випадку, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, під час повторного розгляду справи судом першої інстанції представником позивача 20 червня 2019 року було подано заяву про відвід судді Москаля Р.М., який, дійшовши висновку про її необґрунтованість, ухвалою від 21 червня 2019 року передав справу разом із заявою для розгляду питання про відвід іншому судді Львівського окружного адміністративного суду, визначеному у порядку статті 31 КАС України.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Сидор Н.Т. від 24 червня 2019 року у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Москаля Р.М. відмовлено.

В подальшому, 27 липня 2019 року представником позивача вдруге подано заяву про відвід судді Львівського окружного адміністративного суду Москаля Р.М., розглянувши яку, останній дійшов переконання, що вона містить ті ж мотиви, яким вже була надана оцінка в ухвалі від 21 червня 2019 року, а відтак з огляду на приписи частини 3 статті 39 та статті 45 КАС України підлягає залишенню без розгляду, про що 24 липня 2019 року постановив відповідну ухвалу.

Відтак, наведеним спростовуються твердження позивача про те, що порушене ним питання про відвід судді Москаля Р.М. фактично залишилось невирішеним.

З приводу ж посилань Підприємця на недотримання процесуального законодавства при вирішенні порушеного ним під час розгляду даної справи в суді першої інстанції питання про виклик як свідків працівників податкового органу та в апеляційному суді - щодо відкладення судового засідання, то Суд зазначає таке.

Так, питання виклику й допиту свідків врегульовано, зокрема, статтею 65 КАС України й за змістом частини 1 цієї статті виклик та допит будь-якої особи, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі, визначено як право, а не як обов`язок суду.

Львівський окружний адміністративний суд, розглянувши заявлене представником позивача клопотання про виклик як свідків працівників податкового органу та з`ясувавши думку інших учасників процесу з цього приводу, прийшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення, що відображено в протокольній ухвалі від 10 жовтня 2019 року; водночас, при цьому, суд першої інстанції врахував й вказівки Верховного Суду при направленні справи на новий розгляд щодо того, які саме докази й питання підлягають обов`язковому дослідженню для правильного вирішення спору у даній справі.

Разом з тим, Восьмий апеляційний адміністративний суд, надаючи в постанові від 12 травня 2020 року оцінку клопотанню представника позивача про відкладення розгляду справи до закінчення оголошеного на території України карантину, оскільки як позивач, так і його представник входять до групи ризику (яке, до того ж, не підтверджено жодними доказами), виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце її розгляду, не перешкоджає здійсненню останнього; крім того, у даному випадку, присутність в засіданні суду осіб, які беруть участь у справі, не визначалась судом обов`язковою, натомість її відкладення призведе до необґрунтованого затягування апеляційного перегляду, адже її може бути вирішено на підставі наявних доказів і наданих позивачем письмових пояснень, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях та апеляційній скарзі.

Водночас, як вже зазначалось в цій постанові, протокольною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року Інспекцію (відповідача у даній справі) замінено її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Львівській області, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» Залізничну об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС реорганізовано шляхом приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Львівській області.

Отже, за результатами касаційного перегляду справи Верховним Судом не встановлено допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права, які у відповідності до приписів частин 2 та 3 статті 353 КАС України могли б мати наслідком скасування прийнятих ними рішень із направленням справи на новий розгляд.

Решта ж доводів касаційної скарги фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Частинами 1 та 4 статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова