ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2025 року

м. Київ

справа №813/702/18

адміністративне провадження № К/9901/65120/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 (судді: Матковська З.М., Затолочний В.С., Костін М.В.)

у справі № 813/702/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР АВТО ТРЕЙД»

до Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІР АВТО ТРЕЙД» (далі - позивач, ТОВ «ТІР АВТО ТРЕЙД») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Львівській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.02.2018 № 0002121401.

В обґрунтуванням заявлених позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при перевірці позивача правомірно встановлено нереальність виконання позивачем операцій з ТОВ «Еколайн-СТ» за лютий-квітень 2014 року, ПП «Діслав» за липень-грудень 2014 року, ТОВ «Антека» за серпень-вересень, ТОВ «Сантехресурс» за травень-липень 2014 року, ТОВ «Альянс Трейд Компані» за грудень 2014 року, ТОВ «Компані Лакшері Кепітал» за вересень-листопад 2014 року, ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» за квітень 2014 року, оскільки вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою формування податкового кредиту та витрат.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 апеляційну скаргу «ТІР АВТО ТРЕЙД» задоволено, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі № 813/702/18, прийнято нове рішення про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2018 № 0002121401.

Задовольняючи апеляційну скаргу та скасовуючи рішення суду першої інстанції та податкове повідомлення-рішення, апеляційний суд виходив з того, що порушення зі сторони позивача, на які податковий орган вказує як на доведені, не знайшли свого належного підтвердження, а досліджені в процесі розгляду даної справи первинні документи свідчать про реальне здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами.

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Посилаючись на обставини викладені в акті перевірки, скаржник наголосив на нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки до перевірки не було надано довіреностей, свідоцтв, якісні посвідчення, сертифікати відповідності, які підтверджують виробника та походження ТМЦ.

Додає, що в ході аналізу податкової звітності контрагентів, які подавались до податкових органів, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного та іншого транспорту, а також устаткування, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності. В наданих позивачем в ході перевірки ТТН пункт навантаження не відповідає задекларованій юридичній адреси.

Скаржник також зауважив, що в ході опрацювання зібраної податкової інформації щодо фінансово-господарських відносин контрагентів з іншими платниками податків, встановлено відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

Крім іншого, скаржник звертає увагу на неможливість проведення зустрічних звірок, оскільки контрагенти позивача не заходяться за юридичною адресою.

Також додає, що податковим органом від НАБУ отримано протокол допиту свідка ОСОБА_1 , який значився керівником ТОВ «Діслав» та був допитаний в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за № 42015000000001259 від 23.06.2015, який в ході допиту заперечував свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Діслав», зокрема, і у підписанні будь-яких первинних документів.

Більш того, податковий орган зауважує, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04.10.2016 у справі № 362/1101/16-к встановлено вину директора контрагента позивача ОСОБА_2 у створенні та фіктивності ТОВ «Г.Н.Т Нова груп» та за нереабілітуючими обставинами (у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, що, на думку, скаржника, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані платником податків, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не може вважатися належно оформленими документами та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 2а-7075/12/2676, а також у постанові Верховного суду України від 26.01.2016 у справі № 21-4881а15.

Також посилаючись на ухвалу ВАСУ від 22.10.2014 у справі № К/800/34514/14 скаржник зауважив, що наявність вироку чи постанови суду, якими були б встановлені обставини фіктивності підприємницької діяльності контрагентів, товарність господарських операцій позивача з цими товариствами нівелюється, а отже і правомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями з ними.

Додає, що у постанові від 23.01.2018 у справі № 2а-1870/5800/12 Верховний Суд зазначив, що обвинувачення особи, що підписує первинні документи від імені підприємства контрагента, у вчиненні злочинів, пов`язаних з фіктивністю підприємства, навіть за умови застосування до такої особи амністії (звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав) виключає належність таких документів встановленим вимогам законодавства та унеможливлює прийняття їх до податкового обліку.

Підсумовуючи викладене податковий орган просить задовольнити касаційну скаргу.

Позивач надіслав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. Зауважує, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та пояснення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань проведення взаємовідносин з: ТОВ «Еколайн-СТ» за лютий-квітень 2014 року, ПП «Діслав» за липень-грудень 2014 року, ТОВ «Антека» за серпень-вересень, ТОВ «Сантехресурс» за травень-липень 2014 року, ТОВ «Альянс Трейд Компані» за грудень 2014 року, ТОВ «Компані Лакшері Кепітал» за вересень-листопад 2014 року, ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 18.01.2018 № 88/13-01-14-01/38943686, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. 44.1. п. 44.3. ст. 44, п/п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134, п. 138.1., п. 138.2., п. 138.8 ст. 138, п. 152.1 ст. 152 Податкового кодексу України (т. 1 а.с. 15-105).

На підставі акту перевірки відповідачем 07.02.2018 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002121401, яким позивачу збільшено суду грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств: в сумі 1582708,75 грн. за податковими зобов`язаннями 1266167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 316541,75 грн. (т. 1 а.с. 106)

Позивач вважаючи спірне рішення протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п/п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено ,що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

В контексті з наведеним судом апеляційної інстанції встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій надано договори поставки, копії товарно-транспортних накладних; копії податкових та видаткових накладних за лютий - грудень 2014 року; специфікації на товар згідно замовлень з контрагентами: ПП «Діслав» (т. 1 а.с. 249-250, т. 2 а.с. 1-250, т. 3 а.с. 1-38), ТОВ «Еколайн-СТ» (т. 3 а.с. 40-155), ТОВ «Антека» (т. 5 а.с. 24-144), ТОВ «Сантехресурс» (т. 3 а.с. 206-243, т. 4 а.с. 1-235), ТОВ «Альянс Трейд Компані» (т. 4 а.с. 237-246, т. 5 а.с. 1-22), ТОВ «Компані Лакшері Кепітал» (т. 1 а.с. 145-247), ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» (т. 3 а.с. 157-204) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014; банківські виписки за 2014 рік (т. 5 а.с. 145-250, т. 6 а.с. 1-248, т. 7 а.с. 1-176); накази про прийняття на роботу в ТОВ «ТІР АВТО ТРЕЙД» директора та водія (т. 7 а.с. 189-190); акти прийому-передачі вантажного автомобіля від 31.03.2014 (т. 7 а.с. 188); договір найму (оренди) транспортного засобу від 31.03.2014 (т. 7 а.с. 184-187); наказ №1-а про введення в експлуатацію автомобіля 31.03.2014 (т. 7 а.с. 183); договір оренди офісного приміщення № 1410 від 15.10.2013 (т. 7 а.с. 177-178); договір оренди офісно-складського приміщення № 0511 від 05.11.2013 (т. 7 а.с. 181-188); договір оренди офісно-складського приміщення № 0108Т від 01.08.2014 (т. 7 а.с. 179-180); аналіз по бухгалтерському рахунку 281 «Товари» помісячно за лютий-грудень 2014 року (т. 8 а.с. 37-243, т. 9 а.с. 1-238, т. 10 а.с. 1-248, т. 11 а.с. 1-177); аналіз по бухгалтерському рахунку 90 «Собівартість реалізації» помісячно за лютий-грудень 2014 року (т. 7 а.с. 191-226, т. 8 а.с. 1-36).

При цьому, апеляційний суд зазначив, що також вбачається і з акту перевірки, що в останньому податковий орган вказує на такі порушення як: ненадання сертифікатів якості чи сертифікатів відповідності; довіреностей, договорів чи інших документів якими б підтверджувалося повноваження конкретної особи на отримання товару; недоліки контрагентів з якими ТОВ «ТІР АВТО ТРЕЙД» мало співпрацю в період, що перевірявся, серед них: відсутність матеріальної бази для здійснення господарських операцій; підозра на здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

В той же час, суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що сертифікати якості, у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є первинними документами, а відтак жодним чином не впливають на реальність господарських операцій та вочевидь не можуть свідчити про не встановлення реального джерела походження товару.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки та касаційній скарзі на неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, то Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 73.5 ст. 73 ПК України контролюючі органи з метою отримання податкової інформації мають право проводити зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відтак, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання, який є відображенням дій працівників податкових органів, не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 810/4489/13-а та від 21.03.2018 у справі № 826/1106/14.

Відносно доводів відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв`язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, то суд апеляційної інстанції правильно наголосив на необґрунтованості таких доводів, оскільки реальність договорів та правомірність виписаних за ними видаткових та податкових накладних не обумовлено наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а.

Суд також зазначає, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань по взаємовідносинам з наступними контрагентами покупцями та постачальниками товарів, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 у справі № 816/1959/17 вказав на те, що доводи податкового органу щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

У постанові від 04.12.2018 у справі №802/851/18-а Верховний Суд висловився про те, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Відтак, Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на принцип індивідуальної відповідальності платника, дійшов правильних висновків, що недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни тягне за собою відповідальність саме для таких контрагентів.

Аналогічна правова позиція у викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.03.2018 у справі № 805/92/16-а та від 26.10.2023 у справі № 805/4817/15-а.

Відносно доводів відповідача про наявність ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2016 у справі № 362/1101/16-к, якою звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності ОСОБА_2 у створенні та фіктивності ТОВ «Г.Н.Т Нова груп» за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 25 ч. 1 ст. 205-1 КК України та закрито кримінальне провадження, то Суд звертає увагу на те, що, по-перше, така ухвала не згадується в акті перевірки, а відтак не була підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, по-друге, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Більш того, Суд звертає увагу на те, що ст. 205-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність саме за підроблення документів, що не свідчить про фіктивність підприємства та нереальність господарської операції.

Суд звертає увагу на те, що посилаючись на вказані кримінальні провадження, скаржник не доводить, що останні стосуються господарських операцій саме позивача з його контрагентами, які є спірними в даній справі, а матеріали справи не містять жодних відомостей про рух наведених ним кримінальних справ, з яких можливо було встановити які саме правовідносини, з якими контрагентами та за який період є предметом розслідування в кримінальних провадженнях.

Більш того, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень судами попередніх інстанцій. Наведення таких доводів також входить до предмету доказування у справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21).

Щодо посилання відповідача на те, що податковим органом від НАБУ отримано протокол допиту свідка ОСОБА_1 , який значився керівником ТОВ «Діслав» та був допитаний в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за № 42015000000001259 від 23.06.2015, який в ході допиту заперечував свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Діслав», зокрема і у підписанні будь-яких первинних документів від ТОВ «Діслав», то колегія суддів звертає увагу на те, що, по-перше, такий протокол не згадується податковим органом в акті перевірки, а відтак не був підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. По-друге, такий протокол, у розумінні вимог ч. 4 ст. 72 КАС України (у редакції, до 15.12.2017), ч. 6 ст. 78 КАС України (у редакції, після 1512.2017) не є вироком суду у кримінальному провадженні, а відтак не може свідчити про безтоварність господарських операцій.

Відносно посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 2а-7075/12/2676, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 2а-1870/5800/12, у постанові Верховного суду України від 26.01.2016 у справі № 21-4881а15, а також в ухвалі ВАСУ від 22.10.2014 у справі № К/800/34514/14, то вказані висновки спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21), які зазначено вище.

Отже, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 у справі № 813/702/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк