ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2023 року

м. Київ

справа №814/1865/17

адміністративне провадження № К/9901/56541/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у складі судді Гордієнко Т.О. від 13 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кравця О.О., суддів Домусчі С.Д., Коваля М.П. від 12 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, заступника начальника Головного управління ДФС у Миколаївській області Ангелова Олега Леонідовича про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Миколаївській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач 1, Управління), заступника начальника Головного управління ДФС у Миколаївській області Ангелова Олега Леонідовича (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2017 року №5615-00.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що відповідачем безпідставно застосовано ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі, визначеному рішенням Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2, оскільки у відповідності до положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) таке рішення не було офіційно оприлюднено органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (2016 рік); крім того стверджувала, що належна їй житлова нерухомість непридатна для проживання й визнана такою згідно з рішенням селищної ради, а тому згідно підпункту «ґ» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України входить до переліку об`єктів, які не підлягають оподаткуванню. Відтак, вважає, що збільшення їй оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням грошових зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік є протиправним.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 травня 2017 року №5615-00.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні податкового зобов`язання відповідач безпідставно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлену рішенням Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2, адже всупереч вимогам статті 57 Конституції України, частини 5 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» таке рішення селищної ради не було оприлюднено у офіційних друкованих засобах масової інформації, тому воно не є чинним й не може використовуватись для нарахування податку.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 червня 2018 року змінив рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання на порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», як на підставу для задоволення позову; в іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року залишив без змін.

Апеляційний суд, застосувавши норми пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, вказав, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, установлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а тому визнав безпідставним посилання суду першої інстанції на вказані положення законодавства. Водночас виходив з того, що доказів на підтвердження офіційного оприлюднення як проекту рішення Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2, так і його самого в офіційних друкованих засобах масової інформації в судовому процесі надано не було, а розміщення рішення на веб-сайті селищної ради не є його офіційним оприлюдненням. Такий висновок зроблений із посиланням на норму статті 57 Конституції України, частини 5 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Управління посилалося на помилковість позиції судів попередніх інстанцій та неправильне застосування ними пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, адже згідно останнього в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовувалися вимоги, установлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; стверджує, що позивач є власником житлового будинку згідно відомостей, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому у відповідності до вимог статті 266 ПК України контролюючим органом цілком законно сформовано та направлено ОСОБА_1 оскаржуване податкове повідомлення-рішення про збільшення суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.

Позивач подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 1752,9 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 травня 2017 року Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення №5615-00, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 49154,96 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд вказує на таке.

Статтею 57 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

У розвиток цих конституційних положень частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) (в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин, далі - так само) визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки (абзац перший частини одинадцятої зазначеної статті).

Відповідно до положень пунктів 24, 28 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України, прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку є компетенцією сільської, селищної, міської ради з вирішенням цих питань виключно на пленерному засіданні ради.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування, є ПК України.

Відповідно до підпунктів 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно з підпунктами 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Отже, прийняті на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради) рішення про встановлення місцевих податків та зборів набувають статусу нормативно-правового акта (набирають чинності) після їх офіційного оприлюднення в установленому законом порядку з дня офіційного оприлюднення, якщо таке мало місце до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), і якщо орган місцевого самоврядування, який прийняв таке рішення, не встановив пізнішу, ніж дата офіційного оприлюднення, дату набрання чинності рішенням. Якщо рішення про встановлення місцевих податків та зборів було офіційно оприлюднено після 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), то його норми застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо рішення про встановлення податків та зборів не було офіційно оприлюднено в установленому законом порядку, то воно не набрало чинності (є нечинним) відповідно до норми частини третьої статті 57 Конституції України і не підлягає застосуванню, зокрема судом при вирішенні адміністративної справи. Враховуючи установлення конституційною нормою, як нормою прямої дій, нечинності нормативно-правового акта, яким встановлені права та обов`язки громадян (рішення про встановлення місцевих податків та зборів є таким нормативно-правовим актом), в разі коли він не був оприлюднений в установленому законом порядку, визнання такого акта нечинним судом не потребується.

Разом з тим, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

До того ж, питання оприлюднення рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків (зборів) вже вирішувалося Верховним Судом.

У постанові від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду зробив висновок, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення. У цій постанові також зазначено, що як у ПК України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Підстави для відступу від такого висновку відсутні.

Відтак, указані рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що рішенням Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2 затверджено ставки податку для об`єктів нерухомості, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб на території Врадіївської селищної ради, на 2016 рік а саме: для власників нерухомості-житлових приміщень у розмірі 1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2015 року за 1 кв. м.

Також, як зазначено судом апеляційної інстанції, прийняте рішення Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2 було оприлюднено на офіційному веб-сайті селищної ради 14 липня 2015 року, про що свідчить також долучений до матеріалів справи лист виконавчого комітету Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 11 квітня 2018 року №180/2-13, інформація з якого не визнана судами такою, що не відповідає дійсності.

Водночас суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та зробив безпідставний висновок, що рішення Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2 не набрало чинності як таке, що не було оприлюднено в офіційному друкованому засобі масової інформації, як й апеляційний суд, який хоча й вказав на помилку суду першої інстанцій, однак також помилково набрання чинності зазначеним рішенням пов`язував з оприлюдненням в офіційних друкованих засобах масової інформації.

Як вже було зазначено вище, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не встановлено, у який спосіб підлягає оприлюдненню рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

Тому, обраний селищною радою порядок офіційного оприлюднення цього рішення та набрання ним чинності узгоджується з правовим регулюванням спірних правовідносин, чинним станом на час їх виникнення, у зв`язку із чим Верховний Суд вважає, що рішення Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2 підлягало виконанню як нормативно-правовий акт, зокрема і Управлінням при визначенні позивачу сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.

При цьому позивач не наводить доводів, що доступ до рішення Врадіївської селищної ради Миколаївської області від 14 липня 2015 року №2 було ускладнено або ж вона з інших причин взагалі не мала можливості ознайомитись з цим рішенням і не була обізнана щодо нього. Це дає підстави вважати, що ОСОБА_1 не мала перешкод у тому, щоб дізнатись про наявність такого рішення, про його зміст, сутність урегульованих ним питань і сферу дії та врахувати встановлені ним норми при виконанні податкового обов`язку.

За наведеного, відсутності у даній справі спору щодо правильності здійсненого відповідачем розрахунку податкового зобов`язання, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав його неопублікування в офіційних друкованих засобах масової інформації ґрунтується на неправильному застосуванні вказаних вище норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог.

При цьому суд касаційної інстанції враховує, що у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій надано оцінку іншим доводам позивача про непридатність для проживання належної їй житлової нерухомості та поширення на неї положень підпункту «ґ» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України й визнано їх безпідставними в силу відсутності відповідних доказів підтвердження стану житлового будинку на 2016 рік. Причин вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи в цьому аспекті, відсутні і позивачем таких не наведено у відзиві на касаційну скаргу, як і не вказано про незгоду із мотивами судів попередніх інстанцій, за яких останні вважали за можливе задовольнити позовні вимоги.

Суд же касаційної інстанції в силу положень частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У даному ж випадку за результатами розгляду касаційної скарги Управління, враховуючи її доводи та вимоги, Верховним Судом встановлено неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду