ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року

м. Київ

справа №814/2434/16

адміністративне провадження № К/9901/23679/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №814/2434/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Миколаїв» до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи - Державний реєстратор Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Ковальчук Ірина Миколаївна, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Миколаїв» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Джабурія О.В., суддів: Вербицької Н.В., Крусяна А.В.

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ТОВ «Офісний центр «Миколаїв» звернулося до суду з позовом про скасування запису № 7826141 від 14.11.2014 в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ «Офісний центр Миколаїв» права власності на нерухоме майно, зареєстроване за адресою: м. Миколаїв, вул. Лягіна, 4/9 , а саме нежитлове приміщення загальною площею 1714,4 кв.м., реєстраційний номер майна 510947248101.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що оскаржуваний запис є протиправним, оскільки договори купівлі-продажу, на підставі яких внесено запис про право власності позивача на нежитлові приміщення є нікчемними, а власником є ТДВ «Миколаївський Діпроміст».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року позов задоволено.

Скасовано запис № 7826141 від 14.11.2014 в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ «Офісний центр Миколаїв» права власності на нерухоме майно, зареєстрованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Лягіна, 4/9 , а саме нежитлове приміщення, загальною площею 1714,4 кв. м., реєстраційний номер майна 510947248101.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що рішенням Миколаївської міської ради №697 від 25.07.2014 нежитловим приміщенням 3-го та 4 го поверхів нежитлової будівлі літ А-5, а саме на третьому поверсі: прим. №1-46; 1-47; 1- 47а; 1-476; 1-48; 1-50; 1-51; 1-52; 1- 53; 1-54; 1-55; 1-56; 1-56а; 1-57; 1-59; 1-60; 1-60а; 1-61; -61 а; №11 - заг. площ. 566,6 кв.м., на четвертому поверсі: прим, з №1-63 по №1-82; з прим. №1-85-по №1- 90; № ІУа № ІІа - заг. площ. 417,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать гр. ОСОБА_1 , було надано нову адресу - за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому об`єкти нерухомості було внесено до статутних фондів ТОВ «М.А.Б.» - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та ТОВ «Південна країна» - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

ТОВ «Офісний центр Миколаїв» придбало вказану нерухомість у цих товариств.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1032 від 24.10.2014 створено об`єкт (нежитлові приміщення) за адресою: м. Миколаїв, вул. Лягіна, 4/9 , який утворився внаслідок об`єднання нежитлових приміщень, розташованих на першому і другому поверхах громадської будівлі літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_2 (перший поверх прим. №1-1, 1-13, 1-14, 1-15, V, VII, 1 заг. площ. 123,2 кв.м, другий поверх прим. №1-23, 1-24, 1- 24а, 1-25, 1-27, 1-27а, 1-27в, прим, з №1-29 по №1-45, Іа, УІа заг. площ. 606,8 кв.м., на третьому та четвертому поверхах будівлі літ А-5 за адресою: АДРЕСА_1 (третій поверх прим. №№1-46; 1-47; 1-47а; 1-476; 1-48; 1-50; 1-51; 1-52; 1-53; 1-54; 1-55; 1-56; 1-56а; 1-57; 1-59; 1-60; 1-бОа; 1-61; 1-61 а; №11 - заг. площ. 566,6 кв.м., на четвертому поверсі: прим, з №1-63 по №1-82; з прим. №1-85-по №1-90; №ІУа№ІІа - заг. площ. 417,8 кв.м.) заг. площ, першого, другого, третього та четвертого поверхів 1714,4кв.м.

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.05.2015 №37724820 власником майна є ТОВ «Офісний центр Миколаїв».

Разом з цим, 08 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Істок - 2001» було укладено Генеральний кредитний договір №010/01-02/08-018 (далі також ГКД). Згідно з п. 1.1 ГКД, Кредитор, на підставі цього Договору, зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти.

06 листопада 2009 року в рамках Генерального кредитного договору №010/01-02/08-018 від 08.02.2008, укладеного між банком та ТОВ «Істок - 2001», було укладено Кредитний договір №010/01- 02/09-054 «Невідновлювальна Кредитна Лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів». У забезпечення виконання зобов`язань за ГКД між Банком та ТДВ «Миколаївський Діпроміст» (Майновий поручитель) було укладено іпотечний договір, посвідчений 27.06.2012 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Ю.В., зареєстрований в реєстрі за №608.

За умовами іпотечного договору ТДВ «Миколаївський Діпроміст» передало в іпотеку банку нежитлові приміщення загальною площею 730,0 кв.м. на І та II поверхах в літ. А-5, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - предмет іпотеки), який належав майновому поручителю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 13.12.2011 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та зареєстроване 06.02.2012 в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Також, 17.05.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Істок - 2001» було укладено кредитний договір №012/01 -02/07-027 (далі - Кредитний договір). За умовами Кредитного договору (п. 1.1) банк зобов`язався надати позичальнику кредит у виді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5050000,00грн строком до 15.05.2017 під 17% річних.

У забезпечення повернення кредиту ТДВ «Миколаївський Діпроміст» передав банку в іпотеку належне йому майно - нежитлові приміщення 3-го поверху загальною площею 605,5 кв.м.; 4-го поверху, загальною площею 405.3 кв.м., всього загальною площею 1010,8 кв.м. в будівлі, позначеною на плані за літ. А-5, за адресою: АДРЕСА_1 згідно із договором іпотеки, посвідченим 18.05.2007 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Марченко О.М. за №694.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.05.2007 за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 . Державна реєстрація права власності третьої особи проведена 21.05.2014 у зв`язку з тим, що він звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до ТОВ «Грипроград» та ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів у сумі 1 010,0 тис. грн. Під час судового розгляду на підставі мирової угоди, затвердженої 11.05.2007 Заводським районним судом м. Миколаєва, провадження було закрито.

ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» не погодившись із вищезазначеною мировою угодою оскаржило ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06.04.2015 суд скасував вказану ухвалу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2014 у справі 814/1801/14 скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове майно за ОСОБА_1 . Вказана постанова постановою Вищого адміністративного суду України від 17.02.2016 залишена в силі.

Разом із цим, 14.11.2014 в реєстр прав власності на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за ТОВ «Офісний центр Миколаїв» права власності на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 1714,4 кв.м., реєстраційний номер майна 510947248101.

Крім того, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 звернуто стягнення на майно - нежитлове приміщення загальною площею 1714,4 кв.м. в рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором, укладеним між Банком та ТДВ «Миколаївський Діпроміст», та згідно наказу Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 боржником визначено ТОВ «Офісний центр Миколаїв».

Отже, вважаючи себе не належним власником нежитлових приміщень, оскільки, на думку ТОВ «Офісний центр Миколаїв», належним їх власником є ТДВ «Миколаївський Діпроміст», позивач вважає неправомірною реєстрацію за ним права власності на нерухоме майно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внесення майна до статутних фондів ТОВ «М.А.Б.» та ТОВ «Південна країна» є нікчемною операцією, тому подальші договори купівлі - продажу, укладені з ТОВ «Офісний центр Миколаїв» також є такими, а тому у реєстратора були відсутні правові підстави для проведення реєстраційних дій.

Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що під час розгляду заяви № 8954147 державним реєстратором встановлено, що представник позивача діяв на підставі довіреності, виданою ТОВ «Офісний центр Миколаїв», додав до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень перелік документів, з завіреними позивачем копіями, передбачений чинним законодавством, а тому реєстрацію було проведено правомірно.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Офісний центр Миколаїв» оскаржило його у касаційному порядку. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У поданому відзиві Банк просить відмовити у задоволенні скарги.

Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (у вказаній редакції) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у відповідній редакції) правилами, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, сама по собі участь суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Якщо порушення своїх прав позивач, як юридична особа, вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її майнових прав та/або обов`язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами господарського судочинства.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

Отже, спір про скасування реєстраційних дій має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим.

За суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог ГПК, чинного на дату подання позовної заяви.

Керуючись статтями 343 349 354 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Миколаїв» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі №814/2434/16 - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик