ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 814/3226/15

адміністративне провадження № К/9901/28020/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Чумаченко Т.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 року (Судді: Яковлєв О.В., Бойко А.В., Танасогло Т.М.),

у справі № 814/3226/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

до Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області,

Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі - позивач, ПАТ «Миколаївобленерго») звернулося до суду з позовом до Баштанської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач 1, Баштанська ОДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (далі - відповідач, 2, ГУ ДКСУ у Миколаївській області) про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо неповернення надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток, у розмірі 191 058,00 грн, та надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі 365002,63 грн; стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток, у розмірі 191 058,00 грн.; стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі 365002,63 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року, позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Баштанської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області щодо неповернення надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 191 058,00 грн та надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі 365 002,63 грн; стягнуто з Державного бюджету на користь ПАТ «Миколаївобленерго» надмірно сплачені авансові внески з податку на прибуток у розмірі 191 058,00 грн та надмірно сплачений податок на прибуток, у розмірі 365 002,63 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 року скасовано вищенаведену постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області щодо непідготовки висновку про повернення надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток (код платежу 11023100), у розмірі 191058,00 грн., та надмірно сплаченого податку на прибуток (код платежу 11020100), у розмірі 365002,63 грн. Зобов`язано Баштанську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству "Миколаївобленерго" сум надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток (код платежу 11023100), у розмірі 191058,00 грн., надмірно сплаченого податку на прибуток (код платежу 11020100), у розмірі 365002,63 грн., та подати його для виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, яку просив задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами скаржника, судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції вірно вирішено спір з посиланням на те, що стягнення з Державного бюджету на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов`язань є правильним способом захисту його прав внаслідок не повернення цих сум з бюджету за заявою позивача, що виразилось в бездіяльності контролюючого органу, та позбавляє позивача права користування та розпорядження своїми коштами.

В надісланих на адресу суду запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначив на необґрунтованості касаційної скарги. Зазначає, що суди не врахували, що з 01.01.2015 філії не є платниками податку на прибуток (статті 133 Податкового кодексу України). Облік розрахунків юридичної особи, яка має філії, з бюджетом має бути об`єднаний з філіями і здійснюватися контролюючим органом, на обліку в якому як платник податків перебуває юридична особа.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ПАТ «Миколаївобленерго» має переплату по авансовим внескам з податку на прибуток у сумі 191 058,00 грн, та з податку на прибуток у сумі 365 002,63 грн, яка виникла у його філії в Новобузькому районі Миколаївської області.

Факт наявної переплати з авансових внесків податку на прибуток на суму 191 058,00 грн та з податку на прибуток у сумі 365 002,65 грн підтверджується актами звірення розрахунків № 408-14 від 18 березня 2015 року та № 406-14 від 18 березня 2015 року (а. с. 37-38) та не заперечується контролюючим органом.

27 березня 2015 року звернувся до відповідача з заявою про повернення надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 191058,00 грн та з податку на прибуток, у розмірі 365 002,63 грн.

Надмірно сплачені суми грошових зобов`язань позивачу не були повернуті, та, як зазначив позивач, відповіді контролюючого органу на заяву не отримано.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції посилався на те, що факт переплати коштів з авансових внесків з податку на прибуток та податку на прибуток підтверджено актом звірки між позивачем та відповідачем. Позивач відповідно до вимог статті 43 Податкового кодексу України звернувся до податкового органу із заявою про повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток, проте контролюючий орган не подав до органу державного казначейства висновок про повернення коштів, унаслідок чого допустив протиправну бездіяльність щодо неповернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань. Надміру сплачені кошти підлягають стягненню з держбюджету на користь позивача.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вищенаведену постанову суду апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення з Державного бюджету на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов`язань є помилковим, з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту його прав. Правильним способом захисту прав позивача є вимога про зобов`язання відповідача виконати покладений на нього законом і підзаконними актами обов`язок щодо надання органу держказначейства висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 14.1.115 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) надміру сплачені грошові зобов`язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 43.1 статті 43 ПК помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до пункту 43.3 статті 43 ПК обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Відповідно до пункту 3.5 статті 43 ПК контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Порядком про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) (далі - Порядок № 787), визначено алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватися шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв`язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою із найменуванням та ідентифікаційним кодом установи, з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у встановлений законодавством строк контролюючий орган не підготував висновок про повернення відповідних сум з відповідного бюджету та не подав його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, чим допустив протиправну бездіяльність, унаслідок якої було порушено право позивача на отримання ним надміру сплачених до бюджету сум грошових зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100).

За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж наявність рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму надмірно сплачених авансових внесків у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення належного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов`язань.

Така позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 03.03.2020 у справі № 814/3691/15 (провадження № К/9901/28157/18, № К/9901/28158/18) та від 14 квітня 2020 року по справі № 814/3227/15 (провадження К/9901/19462/18).

Отже висновки суду апеляційної, на відміну від висновків суду першої інстанції в частині зобов`язання Баштанську ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України позивачу сум надмірно сплачених грошових зобов`язань та подати його для виконання ГУ Державної казначейської служби України у Миколаївській області, не відповідають правильному змісту правового регулювання вищенаведених норм. Враховуючи викладене, слід залишити в силі постанову суду першої інстанції, якою стягнуто з Державного бюджету на користь ПАТ «Миколаївобленерго» надмірно сплачені авансові внески з податку на прибуток у розмірі 191 058,00 грн та надмірно сплачений податок на прибуток, у розмірі 365 002,63 грн та визнано протиправною бездіяльність Баштанської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області щодо неповернення надмірно сплачених авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 191 058,00 грн та надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі 365 002,63 грн.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

До того ж, доводи відповідача в запереченнях на касаційну скаргу судом не приймаються, оскільки ПАТ «Миколаївобленерго» - юридична особа, платник податку на прибуток, мав право звернутися із заявою саме до контролюючого органу, на обліку в якому знаходиться його філія, та на рахунки якого у відповідності чинного на той час законодавства було здійснено надмірну сплату за платежем авансові внески з податку на прибуток та податок на прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року по справі № 814/3227/15 (провадження К/9901/19462/18).

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасувати. Залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: Т.А. Чумаченко В.П. Юрченко