ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2020 року
Київ
справа №814/3555/14
адміністративне провадження №К/9901/16523/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» до Державного агентства земельних ресурсів України, третя особа - Державний комітет України із земельних ресурсів про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гордієнко Т.О., Біоносенка В.В., Лебедєвої Г.В. від 2 березня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Вербицької Н.В., Джабурії О.В., Крусяна А.В. від 14 червня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон», позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державного агентства земельних ресурсів України - правонаступник Держгеокадастр (далі - Держземагентство, Держгеокадастр, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати висновок державної експертизи землевпорядної документації Держкомзему від 4 березня 2011 року № 55-11;
- зобов`язати провести повторну державну експертизу землевпорядної документації «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон» для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області» та надати висновок державної експертизи щодо її відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам;
- зобов`язати прийняти рішення щодо погодження землевпорядної документації «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон» для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації від 11 березня 2010 року № 64 ТОВ СП «Нібулон» наданий дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки в оренду, орієнтованою площею 12 га із земель водного фонду Кам`янсько-Дніпровського району за межами населеного пункту для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу. Проект землеустрою розроблений та погоджений з усіма необхідними службами, від яких отримані позитивні висновки. Для отримання вказаної земельної ділянки у користування проект має пройти державну землевпорядну експертизу та отримати позитивний висновок. Проте Держкомзем невмотивовано та безпідставно відмовив в наданні позитивного висновку. Крім того, посилання у висновку на необхідність застосування статей 14 86 Водного кодексу України (далі - ВК України) при проведенні робіт з розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу позивач вважає необґрунтованим, оскільки проект землеустрою передбачає передачу в оренду землі водного фонду - дна Каховського водосховища, що не рівнозначно передачі у користування водного об`єкту.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди погодились з доводами позивача щодо неправильного застосування Держкомземом статті 79, частини третьої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 14, 86 ВК України, статті 55 Закону України «Про землеустрій», частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року касаційну скаргу Держземагентства задоволено частково, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому касаційний суд зазначив, що висновки судів є передчасними, оскільки рішення у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки центрального органу виконавчої влади, який у силу приписів статей 14, 86 ВК України повинен погоджувати відповідні проекти, тому розгляд справи без його участі є порушення процесуальної норми.
За результатом нового розгляду справи постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з наявності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації від 29 жовтня 2013 року № 875-13, який отриманий внаслідок повторного розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон» для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, та недоведеності позивачем порушення його прав та законних інтересів наданням негативного висновку державної експертизи землевпорядної документації Держкомзему від 4 березня 2011 року № 55-11.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року змінено мотивувальну частину постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову є правомірність відмови Держкомзему у погодженні ТОВ СП «Нібулон» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, оскільки проект складений без урахування положень статті 14 ВК України, зокрема, за відсутності погодження з Кабміном Міністрів України та не передбачає порядку проведення робіт, пов`язаних з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, розчисткою русел річок, каналів і дна водойм тощо, як це передбачалось частиною другою статті 86 ВК України. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2016 року у справі № 814/4685/13а.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ СП «Нібулон» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували необхідності розмежування понять «водний об`єкт» та «землі водного фонду», а тому помилково застосовували правові норми, які стосуються відведення водного об`єкта, оскільки предметом державної експертизи у цій справі є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому у справі № 814/4685/13-а, в якій Верховним Судом України висловлена правова позиція та на яку посилається суд апеляційної інстанції, предметом спору було відведення у користування саме водного об`єкта, а не земельної ділянки.
Від представника Держгеокадастру надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ СП «Нібулон», в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано до суду 18 серпня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 814/3555/14, витребувано матеріали адміністративної справи та надано учасникам справи строк для подання заперечення на касаційну скаргу ТОВ СП «Нібулон», однак розгляд справи цим судом не було закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 814/3555/14 за касаційною скаргою ТОВ СП «Нібулон» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
Представником ТОВ СП «Нібулон» подано клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 19 лютого 2010 року ТОВ СП «Нібулон» звернулося до Запорізької обласної державної адміністрації з клопотанням № 1799/01-56 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 12 га за рахунок земель водного фонду для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу з відвантаженням зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон», яка розташована за межами населених пунктів Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області.
Розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації від 11 березня 2010 року № 64 позивачу було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 12 га із земель водного фонду Кам`янсько-Дніпровського району за межами населеного пункту для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу.
4 березня 2011 року Держкомземом за результатами державної експертизи землевпорядної документації було складено висновок за № 55-11, в якому зазначено, що проект землеустрою не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно та не погоджується, зокрема, у висновку зазначено, що відведення земельної ділянки частини дна Каховського водосховища не відповідає положенням статті 79 та частини третьої статті 93 ЗК України. Таке проектне рішення не може бути реалізоване в порядку статті 55 Закону України «Про землеустрій», частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі». Проведення робіт з розташуванням водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу має відбуватись відповідно до статей 14, 86 ВК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, якою змінено постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року, відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження Держземагентства у спірних правовідносинах визначаються, зокрема ЗК України, ВК України, законами України «Про землеустрій», «Про державну експертизу землевпорядної документації» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами першою-третьою статті 85 ВК України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.
У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Відповідно до статті 79 ЗК земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що використання земель водного фонду фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому, у разі перебування земель водного фонду у власності або постійному користуванні відповідних суб`єктів, у тимчасове користування такі об`єкти надаються за погодженням з постійними землекористувачами або за згодою власників.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 806/1350/15.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, ТОВ СП «Нібулон» отримало дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 12 га із земель водного фонду Кам`янсько-Дніпровського району за межами населеного пункту для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу. На підставі цього дозволу розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон» для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, який подано до Держкомзему для проведення державної експертизи.
Статтею 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» визначено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.
Відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» процедура проведення державної експертизи включає:
перевірку наявності та повноти необхідних документів і матеріалів щодо об`єктів державної експертизи та їх реєстрацію (підготовча стадія);
аналітичне опрацювання документів чи матеріалів щодо об`єктів державної експертизи, а в разі необхідності - проведення обстежень у натурі (на місцевості) та проведення на їх основі аналізу їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам (основна стадія);
узагальнення окремих експертних досліджень, одержаної інформації, підготовку висновку державної експертизи та видачу його замовникам об`єктів державної експертизи (заключна стадія).
Згідно з положеннями частин першої-другої статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи.
Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об`єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.
Частиною сьомою цієї ж статті передбачено, що об`єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об`єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 4 березня 2011 року Держкомземом за результатами державної експертизи землевпорядної документації було складено негативний висновок № 55-11, в якому зазначено, що проект землеустрою не відповідає положенням статті 79 та частини третьої статті 93 ЗК України. Таке проектне рішення не може бути реалізоване в порядку статті 55 Закону України «Про землеустрій», частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі». Проведення робіт з розташуванням водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу має відбуватись відповідно до статей 14, 86 ВК України.
Зважаючи на те, що земельна ділянка, щодо якої розроблено проект відведення, належить до акваторії Каховського водосховища, води якого мають загальнодержавне значення, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що негативний висновок державної експертизи є обґрунтованим.
Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним, у зв`язку з наступним.
Статтею 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» встановлено, що замовники або розробники об`єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у місячний термін з дня отримання клопотання (заяви) розглядає його і за наявності підстав призначає проведення повторної державної експертизи.
У разі спростування висновків державної експертизи, яку проводив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до проведення повторної державної експертизи залучаються незалежні експерти.
У разі відмови в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об`єктів державної експертизи мають право звернутися до суду.
Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об`єктивність оцінки висновку.
Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об`єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку.
Системний аналіз наведених правових норма дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що заінтересовані особи, не згодні з висновком експертизи, мають подати обґрунтоване клопотання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який відповідно до Закону уповноважений розглядати такі клопотання.
Право заінтересованих осіб на звернення до суду з позовом про скасування висновків державної експертизи може бути реалізоване лише у разі відмови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи чи окремих їх положень або незгоди з висновками повторної експертизи.
За своєю правовою природою повноваження щодо прийняття рішення про проведення повторної державної експертизи землевпорядної документації є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 8 травня 2018 року у справі № 823/1581/17, від 27 червня 2018 року у справі № 813/2485/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 806/2642/16, від 27 листопада 2018 року у справі № 817/1819/17.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ТОВ «Нібулон» не зверталося з відповідною заявою про скасування висновків державної експертизи до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Тобто позивачем не дотримано встановленого Законом порядку оскарження висновку державної експертизи землевпорядної документації.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судами попередніх інстанцій прийнято правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, однак з помилкових мотивів, що відповідно до статті 351 КАС України є підставою для зміни мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.
Іншим доводам скаржника, зокрема, про те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин правову позицію, що містяться у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2016 року у справі № 814/4685/13-а, колегія суддів оцінки не надає, оскільки такі доводи не впливають на правильність висновків стосовно відмови у задоволенні позову.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) заява № 16034/90, пункт 59).
Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Нібулон» слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції, яким змінено постанову суду першої інстанції, змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін резолютивну частину рішення суду апеляційної інстанції, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, якою змінено постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року, змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, якою змінено постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко