ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 814/948/17

касаційне провадження № К/9901/38178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року (головуючий суддя - Біоносенко В.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Романішин В.Л.; судді - Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.)

у справі № 814/948/17

за позовом Головного управління ДФС у Миколаївській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Головне управління ДФС у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області; позивач; контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; відповідач; платник) про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 37538,15 грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2017 року позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права. При цьому наголошує на неправомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № 11007-00, згідно з яким визначено суму податкового зобов`язання, що є предметом стягнення в цьому спорі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виник внаслідок несплати ОСОБА_1 податкового зобов`язання, визначеного згідно з податковим повідомленням-рішенням від 08 липня 2016 року № 11007-00, у розмірі 37538,15 грн.

Належних доказів на підтвердження скасування податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № 11007-00 в адміністративному порядку, звернення до суду з позовом про визнання зазначеного акта індивідуальної дії протиправним протягом розгляду справи в попередніх судових інстанціях або сплати спірної суми податкового зобов`язання відповідачем не подано.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 57.2 статті 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування..

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 ПК України).

Судами встановлено, що з метою стягнення податкового боргу позивачем направлено на адресу відповідача податкову вимогу від 05 жовтня 2016 року № 11869-00.

Зазначену податкову вимогу ОСОБА_1 отримано 08 жовтня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За правилами пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Таким чином, враховуючи вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення з відповідача податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову та стягнення з ОСОБА_1 спірної суми податкової заборгованості.

Доводи платника про необхідність перевірки судом правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № 11007-00 колегія суддів відхиляє, адже згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування в даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

При цьому питання правомірності визначення позивачем суми податкового зобов`язання не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області, згідно з яким відповідну суму збільшено, не є предметом позову у справі, а отже, суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати його правовий аналіз.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова