ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 815/1498/16

адміністративне провадження № К/9901/15784/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Мацедонської В.Е.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року (головуючий суддя - Марина П.П., судді - Вовченко О.А., Іванова Е.А. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (головуючий суддя - Джабурія О.В., судді Вербицька Н.В., Крусян А.В.)

у справі №815/1498/16

за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства рибного господарства України, Західно-Чорноморського басейнового управління охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства

про поновлення на публічній службі

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

31.03.2016 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України (надалі - Держрибагентство), Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства (надалі - Західно-Чорноморська рибохорона), в якому просив:

- скасувати наказ Держрибагентство від 01.03.2016 №18-ТО "Про звільнення ОСОБА_1 " та наказ Західно-Чорноморської рибохорони від 04.03.2016 №38-О "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства";

- зобов`язати Держрибагентство поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Західно-Чорноморської рибохорони;

- стягнути з Західно-Чорноморської рибохорони на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.03.2016.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звільнення позивача із займаної посади відбулося із дотриманням вимог чинного законодавства. Зокрема, суди зазначили, що обов`язок власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові перед звільненням переведення на іншу роботу має місце виключно у разі наявності можливості здійснити таке переведення. Оскільки позивачу пропонувались посади у Відділі охорони водних біоресурсів Управління охорони та регулювання водних біоресурсів, рибальства та іхтіології та у Відділі з питань державної власності, але останній від запропонованих посад відмовився, то суди попередніх інстанцій вважали, що Держрибагентство виконало покладений на нього обов`язок. Крім того, на переконання судів, відповідачами були дотримані приписи трудового законодавства щодо завчасного повідомлення позивача про майбутнє звільнення, а оспорювані накази прийняті уповноваженими на те особами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

13.06.2017 на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, в якій скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень. Зокрема, скаржник наголошує, що на момент його звільнення Західно-Чорноморська рибохорона не була ліквідована, а посада начальника управління залишалась вакантною та не могла бути скорочена з причин віднесення до її компетенції питань з основної діяльності управління. Крім того, в оспорюваному наказі про звільнення не вказано повної дати фактичного припинення з позивачем трудових правовідносин. Скаржник наполягає, що він не отримував будь-яких пропозицій щодо переведення чи переміщення по службі або іншого працевлаштування, що є порушенням вимог частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України). Вважає також, що голова комісії з ліквідації Західно-Чорноморської рибохорони не є уповноваженою особою в частині підписання наказу про звільнення позивача з посади начальника цього управління.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року відкрите касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

До закінчення встановленого судом касаційної інстанції строку від відповідача 1 - Держрибагентства надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року вказану касаційну скаргу призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

30.11.2015 Держрибагентством прийнято наказ №369 "Про ліквідацію територіальних органів Держрибагентства України", яким, окрім іншого, передбачено: ліквідувати до кінця 2015 року як юридичні особи публічного права територіальні органи Держрибагентства згідно з Додатком №1 (пункт 1); утворити комісії з ліквідації територіальних органів Держрибагентства та затвердити голів комісій з ліквідації, в тому числі і Комісію з ліквідації Західно-Чорноморської рибохорони (пункти 2-3); затвердити орієнтовний план заходів, пов`язаних із ліквідацією територіальних органів Держрибагентства та попередити начальників і заступників начальників територіальних органів про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією територіальних органів Держрибагентства (пункти 3-4).

02.12.2015 ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про його подальше звільнення відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), у зв`язку із ліквідацією Західно-Чорноморської рибохорони на підставі наказу Держрибагентством від 30.11.2015 №369 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №894 "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства України".

Головою Держрибагенства Ковалівим Я.Б. складено пропозицію переведення на вакантну посаду начальнику Західно-Чорноморської рибохорони.

Наказом Держрибагенства від 09.12.2015 №379 "Про внесення змін до наказу Держрибагенства від 30.11.2015 року №369" доповнено вказаний наказ пунктом 6 наступного змісту: до Комісій з моменту призначення переходять повноваження з управління справами відповідного територіального органу Держрибагентства, який ліквідується.

Наказом Держрибагенства від 30.12.2015 №400 внесено зміни до складу вказаної комісій, а саме головою комісії з ліквідації Західно-Чорноморської рибохорони визначено Герасименка С.І. , який згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.01.2016 є особою, що має право вчиняти юридичні дії від імені вказаної юридичної особи.

З акту від 01.03.2016, складеного у присутності першого заступника Голови Держрибагенства ОСОБА_4 начальника юридичного відділу Старовойт О.М., головного спеціалісту Відділу роботи з персоналом ОСОБА_5 начальника Відділу з питань державної власності ОСОБА_3 , вбачається, що на підставі наказу Держрибагенства від 30.11.2015 №369 та згідно зі статтею 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 запропоновані наступні посади: головного спеціаліста Відділу охорони водних біоресурсів Управління охорони та регулювання водних біоресурсів, рибальства та іхтіології та головного спеціалісту Відділу з питань державної власності, проте від запропонованих посад позивач відмовився.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 постановлено доручити Окружному адміністративному суду міста Києва допитати свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , які працюють в Держрибагенстві з питань складання та підписання акту від 01.03.2016 щодо пропозиції ОСОБА_1 вакантних посад.

На виконання вимог даної ухвали, до Одеського окружного адміністративного суду надійшла ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2016, згідно якої судом в якості свідків допитано головного спеціалісту Відділу роботи з персоналом ОСОБА_5 та начальника Відділу з питань державної власності ОСОБА_3 , які пояснили, що позивачу дійсно пропонувались посади у Відділі охорони водних біоресурсів Управління охорони та регулювання водних біоресурсів, рибальства та іхтіології та у Відділі з питань державної власності, про що складено відповідний акт від 01.03.2016, свідок ОСОБА_4 у судові засідання не прибув.

01.03.2016 Держрибагентством прийнято наказ №18-ТО "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким позивача звільнено з посади начальника Західно-Чорноморської рибохорони, у зв`язку з ліквідацією останньої як юридичної особи публічного права відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

На підставі цього наказу та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №894 та додатку до неї, наказу Держрибагенства від 30.11.2015 №369, Положення про Західно-Чорноморську рибохорону, затвердженого наказом Держрибагенства від 19.04.2012 №212, а також листка непрацездатності серії АГЕ №176884 від 19.02.2016, Наказом Голови ліквідаційної комісії Західно-Чорноморської рибохорони від 04.03.2016 №38-О ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Західно-Чорноморської рибохорони, у зв`язку з ліквідацією останньої як юридичної особи публічного права відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

04.03.2016 у перший день виходу на роботу після тимчасової непрацездатності позивача ознайомлено з даним наказом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час спірних правовідносин)

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами 2-3 цієї статті, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частин 2-3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII), відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 цієї статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до частин 3-4 статті 105 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно з пунктом 17 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (надалі - Порядок), голова комісії з припинення органу виконавчої влади після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення територіальних органів утворює відповідні комісії, затверджує їх голів та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення територіального органу призначається керівник або заступник керівника такого органу, який затверджує її персональний склад. У разі звільнення керівника територіального органу, що припиняється, та його заступників головою комісії з припинення такого органу затверджується керівник утвореного територіального органу або територіального органу, до якого переходять права та обов`язки територіального органу, що припиняється, або його заступник.

Пунктами 18-19 Порядку передбачено, що до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу. Право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання обґрунтованості поданої касаційної скарги, колегія суддів враховує норми частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що була чинною до 08.02.2020, надалі - КАС України), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи норми статті 5 та частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, за умови, що відсутня можливість пропозиції особі іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, регулюється законодавством про працю, зокрема КЗпП України.

Так, під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач - ОСОБА_1 , обіймав посаду начальника Західно-Чорноморської рибохорони, з якої був звільнений оспорюваним наказом Держрибагентства від 01.03.2016 №18-ТО "Про звільнення ОСОБА_1 ", у зв`язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права Західно-Чорноморської рибохорони, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Передумовою для звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України стала ліквідація Західно-Чорноморської рибохорони на виконання приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №894 "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства України" та наказу Держрибагентства від 30.11.2015 №369 "Про ліквідацію територіальних органів Держрибагентства України".

Зокрема, вказаною Постановою Кабінету Міністрів України вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства рибного господарства за переліком згідно з додатком 1, в тому числі, Західно-Чорноморську рибохорону та погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо утворення територіальних органів Державного агентства рибного господарства як структурних підрозділів апарату цього Агентства за переліком згідно з додатком 2 (пункти 1-2).

Наказом Держрибагентства від 30.11.2015 №369 "Про ліквідацію територіальних органів Держрибагентства України" була передбачена ліквідація до кінця 2015 року як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державного агентства рибного господарства, в тому числі Західно-Чорноморської рибохорони та утворення комісії з ліквідації цих органів і затвердження голів таких комісій з ліквідації.

Тобто, у Західно-Чорноморській рибохороні мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме, ліквідація даного територіального органу Держрибагентства як юридичної особи публічного права, що слугувало підставою для застосування пункту 1 статті 40 КЗпП України та звільнення позивача з займаної посади з дотриманням встановлених законодавством гарантій, навіть попри ту обставину, що на момент звільнення позивача з посади процедура ліквідації Західно-Чорноморської рибохорони як юридичної особи публічного права ще не була завершена.

Зважаючи на приписи статті 105 ЦК України та пунктів 17-19 Порядку, головою комісії з припинення територіального органу виконавчої влади може бути призначений не лише керівник такого органу, але і інші, визначені Порядком, посадові особи, до яких з часу затвердження персонального складу такої комісії переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу, в тому числі щодо підписання відповідних наказів про звільнення.

Тому, не заслуговують на увагу та відхиляються Верховним Судом як безпідставні доводи касаційної скарги з приводу неможливості звільнення позивача з посади керівника управління через віднесення до його компетенції питань з основної діяльності Західно-Чорноморської рибохорони та відсутності у голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморської рибохорони повноважень в частині підписання наказу про звільнення позивача з посади начальника цього управління.

У свою чергу, власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані інші вакантні посади (інша робота).

Судами попередніх інстанцій було з`ясовано на підставі достатніх належних і допустимих доказів ту обставину, що позивачу дійсно пропонувались посади у Відділі охорони водних біоресурсів Управління охорони та регулювання водних біоресурсів, рибальства та іхтіології та у Відділі з питань державної власності Держрибагенства, від яких останній відмовився, про що був складений відповідний акт від 01.03.2016, у зв`язку з чим твердження скаржника про те, що він не отримував будь-яких пропозицій щодо переведення чи переміщення по службі або іншого працевлаштування, що є порушенням вимог частини 2 статті 40 КЗпП України, на увагу не заслуговують.

Також підлягають відхиленню доводи скаржника стосовно незазначення в оспорюваному наказі дати звільнення позивача із займаної посади, що спростовується дослідженою судами копією наказу Голови ліквідаційної комісії Західно-Чорноморської рибохорони від 04.03.2016 №38-О, згідно з яким позивачу визначено дату його звільнення як перший робочий день після закінчення його тимчасової непрацездатності на підставі листка непрацездатності серії АГЕ №176884 від 19.02.2016.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, з огляду на викладене, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341 349 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі № 815/1498/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н. В. Шевцова