ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 815/149/18
адміністративне провадження № К/9901/57683/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у адміністративній справі матеріалами справу №815/149/18
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Бітова А.І., суддів Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), звернулися до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі -ДМС України) з вимогами: визнати неправомірним і скасувати рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17, №417-17; зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. На обґрунтування вимог зазначено, що рішення від 10 листопада 2017 року №416-17 та №417-17 прийняті із порушенням порядку розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому є такими, що підлягають скасуванню як незаконні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. У липні 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявами про надання захисту в Україні.
4. Рішенням ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17 ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з нею відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, її неповнолітній дитині ОСОБА_3 .
5. Рішенням ДМС України від 10 листопада 2017 року №417-17 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6. Не погоджуючись з указаними рішеннями, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , звернулись з цим позовом до суду.
7. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами Російської Федерації.
8. 02 липня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхній неповнолітній син ОСОБА_3 виїхали з Російської Федерації. Державний кордон перетнули легально на підставі внутрішніх паспортів громадян Російської Федерації на контрольно-пропускному пункті «Плетенівка» та одразу ж звернулись на прикордонному пункті за захистом в Україні.
9. Зі слів ОСОБА_1 причиною звернення за міжнародним захистом слугувало переслідування правоохоронними структурами Російської Федерації за свою політичну діяльність і підтримку української влади.
10. З матеріалів особової справи вбачається, що з 2013 року ОСОБА_1 є співзасновником організації «Правий Курган» (група у соціальній мережі «Вконтакті») та висвітлювала неправомірну діяльність російської влади в мережі Інтернет. До вказаної організації, зі слів особи, входили невстановлені патріоти, націоналісти, футбольні фанати тощо. У 2014 році зазначену групу було заблоковано, а заявника було обвинувачено за частиною першою статті 282, частиною першою статті 280 Кримінального кодексу Російської Федерації (публічні заклики до екстремістської діяльності, збудження ненависті або ворожнечі та приниження людської гідності). Вироком Курганського міського суду Курганської області від 21 липня 2014 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні зазначених злочинів та призначено покарання у вигляді штрафу (30000 російських рублів) та 180 годин обов`язкових робіт. ОСОБА_1 розповів, що після відбуття покарання він продовжив критикувати чинну владу у соціальних мережах, брав участь у мітингах та одиночних пікетах у м. Курган, розповсюджував інформацію про конфлікт на Сході України в мережі Інтернет. Додатково, зі слів ОСОБА_1 убачається, що у 2016 році на нього були сфабриковані кримінальні справи за злочини, пов`язані із незаконним обігом наркотичних речовин, а саме: за частиною першою статі 228, частиною другою статті 228 Кримінального кодексу Російської Федерації (незаконне збереження наркотичних речовин у значних та великих розмірах), у результаті чого заявник до виїзду з Російської Федерації був обмежений у виїзді через розписку про невиїзд.
11. ОСОБА_1 уважає, що у разі повернення до Російської Федерації на нього очікуватиме довготривале позбавлення волі за сфабриковані кримінальні справи в країні громадянської належності.
12. Зі слів ОСОБА_2 причиною звернення за міжнародним захистом є переслідування її чоловіка ОСОБА_1 правоохоронними структурами Російської Федерації через здійснення ним пропаганди проти чинної російської влади.
13. ОСОБА_2 повідомила, що у 2014 році на її чоловіка було сфабриковано кримінальну справу за ознаками екстремізму, а у 2016 році заведено кримінальну справу через зберігання наркотичних речовин, зазначені обставини стали вирішальними для прийняття рішення щодо виїзду з Російської Федерації. Додатково встановлено, що особисто заявниця не зазнавала жодних переслідувань під час проживання у Російській Федерації за ознаками громадянства, національності (етнічної належності), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
14. ОСОБА_2 уважає, що у разі повернення до Російської Федерації в неї можуть виникнути певні проблеми із російськими правоохоронними структурами саме через діяльність її чоловіка.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
15. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17 і №417-17. Зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В іншій частині позову відмовлено.
16. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що при прийняті оскаржуваних рішень, відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Отож рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17 і №417-17є передчасними.
17. Поставною Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
18. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що причиною звернення за міжнародним захистом ОСОБА_2 є переслідування її чоловіка ОСОБА_1 правоохоронними структурами Російської Федерації через здійснення ним пропаганди проти чинної російської влади, однак особисто заявниця не зазнавала жодних переслідувань під час проживання у Російській Федерації за ознаками громадянства, національності (етнічної належності), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
19. ОСОБА_1 як доказ елементу переслідування за політичними поглядами надано копію вироку Курганського міського суду Курганської області від 21 липня 2014 року, яким його визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 282, частиною першою статті 280 Кримінального кодексу Російської Федерації, та призначено покарання у вигляді штрафу (30000 російських рублів) і 180 годин обов`язкових робіт. Проте, згідно з матеріалами обвинувачення, ОСОБА_1 повністю визнав свою провину у скоєнні вказаних злочинів, сплатив штраф і відпрацював обов`язкові роботи, у зв`язку з чим його було знято з обліку Федеральної служби виконання покарань відповідно до довідки від 16 лютого 2015 року.
20. Останнє кримінальне переслідування позивача на території Російської Федерації пов`язане із зберіганням та вживанням наркотичних речовин, що не має відношення до конвенційних ознак визначення статусу біженця.
21. Твердження ОСОБА_1 про «сфабрикованість» справ, пов`язаних із зберіганням та вживанням наркотичних речовин, є необґрунтованим та не підтверджено жодним доказом.
22. Указане свідчить про відсутність будь-яких переслідувань ОСОБА_1 у зв`язку з політичними поглядами з боку державних органів Російської Федерації. Ним також не підтверджено, що на цей момент він є членом зазначених ним політичних організацій.
23. Суд апеляційної інстанції також наголосив на тому, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають наміру залишатися в Україні, а хочуть переселитися до Фінляндії, про що вони зазначили під час співбесіди, що дає підстави вважати, що останні шукають кращих умов у більш економічно розвиненій країні.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
24. 27 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року в справі №815/149/18.
25. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, просить його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
26. Скаржники вказують, що ОСОБА_1 розповсюдив звернення українського політичного діяча ОСОБА_4 , яке не містило расистських та ксенофобських висловлювань. Водночас така дія була розцінена владними органами як злочин. За такий епізод ОСОБА_1 був підданий кримінальному переслідуванню.
27. Після виконання покарання, згідно з вироком Курганського міського суду Курганської області від 21 липня 2014 року та зняття з обліку Федеральної служби виконання покарань, ОСОБА_1 продовжив активну громадську діяльність та розповсюдження інформації щодо неправомірних дій зі сторони Російської Федерації стосовно України та проведення бойових дій щодо захоплення її території, що й стало підставою для його подальшого кримінального переслідування через сфабриковані справи, пов`язані із зберіганням та вживанням наркотичних речовин.
28. Скаржники зазначають, що 03 серпня 2017 року компетентним українським органом було проведено медичне обстеження ОСОБА_1 , під час якого не було встановлено факту або наявності наслідків вживання ним наркотичних речовин. ОСОБА_1 неодноразово заявляв, що він є противником вживання наркотичних речовин.
29. Стосовно висновку суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають наміру залишатися в України, скаржники зазначають, що ОСОБА_1 у своїй відповіді на питання під час співбесіди пояснив, що буде переселятися до інших країн лише у разі винесення відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ОСОБА_1 не вказував, що не вважає Україну останньою країною для постійного проживання.
30. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Стрелець Т.Г., суддям Білоусу О.В., Желтобрюх І.Л.
31. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
32. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 07 червня 2019 року №653/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
33. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
34. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судом апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
V. Позиція Верховного Суду
35. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
36. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
37. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
38. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
39. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
40. Отже, позивачем може бути лише та особа, яка звернулася до адміністративного суду за захистом порушених саме своїх прав, свобод та/або інтересів.
41. Водночас згідно з частиною третьою статті 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
42. Згідно з частиною другої статті 56 КАС України права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.
43. Судом встановлено, що у цій справі позивачами зазначені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 . Наведені правові норми вказують на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як батьки ОСОБА_3 , є законними представниками та мають право звернутися як законні представники до суду за захистом прав свого неповнолітнього сина.
44. Проте позовні вимоги у прохальній частині позовної заяви та викладені у ній обставини стосуються не лише неповнолітнього ОСОБА_3 , а й самих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
45. Так, зі змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №417-17 убачається, що ним було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 .
46. Зі змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17 убачається, що ним було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_2 . Разом з нею відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, її неповнолітній дитині - ОСОБА_3 .
47. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, скасував зазначені рішення повністю, однак зобов`язав ДМС України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
48. Спеціальним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 08.07.2011 №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI).
49. Частиною першої статті 10 вказаного Закону встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
50. Згідно з абзацом 2 пункту 6.5. «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 №649, неповнолітні члени сім`ї, внесені в заяву-анкету особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (щодо визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, висловлена письмова згода заявника в анкеті чи в заяві), зазначаються у рішенні про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як такі, що отримали захист в Україні.
51. Таким чином, якщо неповнолітня особа супроводжується одним з батьків (або двома) або іншим членом сім`ї, які відповідають за неї, і якщо ця особа просить про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, то цей статус для неповнолітньої особи буде визначатися, виходячи з принципу єдності сім`ї.
52. Усупереч викладеному, суди попередніх інстанцій не дослідили чи подано позовну заяву особисто від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , чи тільки в інтересах останнього.
53. Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
54. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
55. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
56. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
57. З огляду на викладене Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
58. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VI. Судові витрати
59. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
60. Оскільки Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
61. Керуючись статтями 3 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
62. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , задовольнити частково.
63. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року скасувати.
64. Адміністративну справу №815/149/18 направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
65. Судові витрати не розподіляються.
66. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко