ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 815/5775/16

адміністративне провадження № К/9901/39061/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 року (Головуючий суддя - С.О. Стефанов) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року (колегія у складі суддів: Ю.М. Градовського, К.В. Кравченка, О.В. Лук`янчук) у справі № 815/5775/16 за позовом Одеської митниці ДФС до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення суми митних платежів,

ВСТАНОВИВ:

Одеська митниця ДФС (далі - позивач, митний орган) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»» (далі - відповідач, порт) в якому просила стягнути на рахунок Одеської митниці ДФС для перерахування до Державного бюджету України суми митних платежів, які підлягають сплаті під час імпорту легкового автомобілю «Hyndai Santa Fe» VIN: НОМЕР_1 (далі - Автомобіль) у розмірі 149 189,17 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 17.11.2016 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Іллічівську філію Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23.01.2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року, позовні вимоги задовольнив.

Стягнув з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рахунок Одеської митниці ДФС для перерахування до Державного бюджету України суму митних платежів, які підлягають сплаті під час імпорту легкових автомобілів «Hyndai Santa Fe» НОМЕР_1 у розмірі 149 189,17 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за приписами статей 210 293 Митного кодексу України обов`язок по сплаті митних платежів у разі незаконного вилучення (втрати) покладається на особу, відповідальну за збереження таких автомобілів, а саме на порт.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач стверджує, що позивачем пропущені строки звернення до адміністративного суду. Крім того, судами попередніх інстанцій не вірно застосовані положення п. 2 ч. 3 ст. 293 Митного кодексу України, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутній жоден документ, який підтверджує вилучення автомобілю «Hyndai Santa Fe», у тому числі судове рішення, яке б встановлювало незаконне вилучення майна. В той же час, предметом спору у справі є стягнення митних платежів за товар, стосовно якого відбулась втрата. Також функцію адміністрації Іллічівського морського порту виконує Іллічівська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яка несе відповідальність за втрату товарів у зоні митного контролю.

У запереченні на касаційну скаргу позивач наводить доводи, аналогічні викладеним у позові, також вказує, що строк примусового стягнення податкового боргу 1095 днів з дня виникнення податкового боргу, отже, строк для звернення до суду позивачем не пропущений. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

15.03.2018 касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.03.2014 року на теплоході «Сenk Car» згідно коносаменту № 7 на митну територію України на адресу ТОВ «Авгур7» надійшли легкові автомобілі у кількості 35 одиниць, в тому числі «Hyndai Santa Fe» VIN: НОМЕР_1 .

Митний контроль вказаного судна здійснювався посадовою особою відділу митного оформлення №м3 митного поста «Іллічівськ». Після здійснення контролю судна дані товари були вивантажені з борту судна. При цьому дозвіл митного органу на вивантаження товарів надано шляхом поставлення штампу «Під митним контролем» на коносаменті №м7. Товари було розміщено на території 25 складу 5-го терміналу відповідача.

При цьому, митні декларації на вказані транспортні засоби не складались, документи до митного оформлення не подавались. Відмови у митному оформленні не було.

За результатами проведеної 08.04.2014 року інвентаризації, працівниками 5-го терміналу порту було виявлено нестачу 3-х нових легкових автомобілів, які знаходились під митним контролем і митне оформлення яких не було завершено, у тому числі зазначений автомобіль.

За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 2, 3 ст.210 Митного кодексу України товари, вивантажені з судна в зону митного контролю на території морського, річкового порту, для митних цілей вважаються такими, що перебувають на складі тимчасового зберігання. При цьому договір на зберігання товарів не вимагається. У разі втрати товарів, що перебувають у зоні митного контролю на території морського, річкового порту (крім природних втрат за нормальних умов зберігання), або видачі їх без дозволу органу доходів і зборів обов`язок із сплати митних платежів, установлених законом на імпорт цих товарів, покладається на адміністрацію порту.

Як визначено в п. 2 ч. 3 ст. 293 Митного кодексу України особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, крім осіб, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті, є у разі вилучення товарів, що тимчасово зберігаються під митним контролем, з порушенням вимог цього Кодексу та інших нормативно-правових актів - особа, яка незаконно вилучила такі товари, а також особи, які брали участь у незаконному вилученні таких товарів, зберігали та придбали такі товари, або особа, яка відповідає за забезпечення схоронності зазначених товарів.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обов`язок по сплаті митних платежів, у разі незаконного вилучення (втрати) покладається на особу, відповідальну за збереження таких автомобілів, а саме на порт.

В той же час, судами попередніх інстанцій не перевірено в якому статусі знаходились автомобілі на час виявлення нестачі, чи розпочата процедура митного оформлення, на підставі якої митної декларації митним органом нараховані митні платежі.

Крім того, в матеріалах справи відсутні документи, які б надавали змогу встановити наслідки виявлення нестачі, зокрема, наявність кримінального провадження та його результати.

Також, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували прибуття саме автомобіля в порт, його розвантаження та розміщення на території порту. Всі документи, які наявні в справі, стосуються автомобілів Renault.

Лише у розрахунку сум митних платежів, належних до сплати (арк. с. 21) наявний Автомобіль. Але судами не встановлено, що це за розрахунок, додатком до чого він є, чи можливо вважати його належним та допустимим доказом.

При прийнятті рішення суди керувались, зокрема, договором про перевантаження імпортної та транзитної автотехніки № 264/ит від 23.12.2011 року, укладено між портом та ТОВ Компанія «Шаго груп» (арк. с. 103-109). Проте, як судом першої, так і судом апеляційної інстанції не встановлено, яке відношення цей договір має до Автомобілю, який надійшов на адресу ТОВ «Авгур7».

Суд звертає увагу, що судами не викликано представників ТОВ «Авгур7», не з`ясовано, як проходило оформлення інших транспортних засобів, отриманих разом із Автомобілем, які платежі сплачені та чим це підтверджено.

Крім того, неможливо залишити поза увагою, що відповідач неодноразово звертав увагу судів і першої і апеляційної інстанцій на пропущення позивачем строку звернення до суду.

Проте, судами попередніх інстанцій вказані обставини не досліджено, оцінку доводам відповідача не надано.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача, вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості стягнення митних платежів з відповідача передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені судом як першої так і апеляційної інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243 246 250 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року у справі № 815/5775/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник