ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 815/776/17

адміністративне провадження К/9901/39558/18,№ К/9901/39559/18,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (Головуючий суддя Бойко А.В., судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В.)

та касаційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 (Головуючий суддя Свида Л.І., судді: Баоан Я.В., Кравченко М.М.)

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (Головуючий суддя Бойко А.В., судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В.)

у справі №815/776/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державної фіскальної служби України

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання незаконним рішення,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 13.02.2017) просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області № 22418-13 від 20.07.2016 року; визнати незаконним рішення ДФС України № 1331/І/99-99-11-02-01-14 від 25.01.2017 про результати розгляду повторної скарги.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 адміністративний позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області №22418-13 від 20.07.2016. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведена неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки транспортний засіб, який йому належить не є об`єктом оподаткування транспортним податком, при цьому ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області не надано доказів, які б спростовували доводи позивача. Щодо іншої частини позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що ДФС України використана під час розгляду скарги позивача інформація Мінекономрозвитку України вих. №3252-08/4797-03 від 22.02.2016 року щодо автомобілів, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, до яких відноситься, в тому числі, Volkswagen Multivan, об`ємом двигуна 2.0, дизель, до 1 року (аркуші справи 94-99), однак зазначена інформація не стосується транспортного засобу, який належить позивачу, оскільки йому більше одного року (2013 року випуску), а тому у ДФС України була відсутня інформація про те, що транспортний засіб позивача є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що внесені зміни в ПК України щодо транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016 року, та, відповідно, внесені зміни щодо вказаного податку у рішення Одеської міської ради, у зв`язку з їх внесенням після 15.07.2015 року, не можуть застосовуватися у 2016 році, а повинні застосовуватися у 2017 році. В частині відмови у задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції зазначено, що оскаржуване рішення ДФС України №1331/І/99-99-11-02-01-14 від 25.01.2017 року про результати розгляду повторної скарги прийнято у межах повноважень ДФС України, та його існування само по собі не порушує прав позивача, а дії ДФС України щодо дотримання порядку розгляду скарги позивача не є предметом даного спору.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДФС України звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що транспортний засіб позивача є об`єктом оподаткування у 2016 році, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню. У 2016 році не встановлювався новий податок, а також не змінювалася його ставка, а відтак в даному випадку підлягають застосуванню положення пункту 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» Податкового кодексу України за яким установлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги встановлені пунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, також звернувся до суду з касаційною скаргою, яку обґрунтовано таким. Позивач не прибув в судове засідання 28.09.2017, тому що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вимогами процесуального закону не встановлено можливості складати акт щодо відмови від отримання повістки. Крім того, на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції такий акт був відсутній в матеріалах справи. Право на оскарження рішення ДФС України встановлено Податковим кодексом України, а суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, не врахувавши, що ДФС України було використано неправдиві дані щодо транспортного засобу належного позивачу.

Сторони процесуальним правом надати письмові заперечення не скористалися, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Volkswagen Multivan, 2013 року випуску, НОМЕР_1 , об`ємом двигуна 1968, тип двигуна - дизель, дата першої реєстрації транспортного засобу - 28.05.2013.

Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області 20.07.2016 року винесено податкове повідомлення-рішення №22418-13, яким позивачу визначена сума грошового зобов`язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 25000 грн (а.с.22 Т.1).

Позивач не погодився із правомірністю винесеного податкового повідомлення-рішення та звернувся зі скаргою до ГУ ДФС в Одеській області про його перегляд (а.с. 18-19 Т.1).

Рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 19.10.2016 строк розгляду скарги позивача продовжений до 29.11.2016 (а.с. 21 Т.1) та враховуючи допущену технічну помилку в податковому періоді визначення податкового зобов`язання ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області 06.10.2016 року позивачу направлене виправлене податкове повідомлення-рішення № 22418-13 від 20.07.2016 року (а. с. 23).

Позивач 13.10.2016 повторно направив до ГУ ДФС в Одеській області скаргу про перегляд податкового повідомлення-рішення №22418-13 від 20.07.2016 року (а.с.24-25 Т.1), однак його скарги 28.11.2016 року залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін (а. с.30-32 Т.1).

Враховуючи зазначені обставини, позивач 12.12.2016 року звернувся із скаргою на рішення ГУ ДФС в Одеській області та податкове повідомлення-рішення до ДФС України (а.с. 35-40 Т.1), однак 25.01.2017 року ДФС України прийнято рішення №1331/І/99-99-11-02-01-14, яким скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а. с.45-48 Т.1).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України було введено новий податок - транспортний податок.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

У відповідності до статті 10 Податкового кодексу України транспортний податок належить до місцевих податків.

Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, були внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Вказаними положеннями спростовуються висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості застосування транспортного податку лише у 2017 році.

Разом з тим, Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної, який станом на 01.01.2016 становив 1378 грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 грн.

Суд же першої інстанції приймаючи рішення встановив, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не визначала середньоринкову вартість автомобіля, що належить позивачу, не отримувала інформацію про те, що зазначений автомобіль є об`єктом оподаткування транспортним податком, зокрема, його середньоринкова вартість перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому без такої інформації не могла виносити податкове повідомлення-рішення. В той час як позивачем було доведено, що вартість належного позивачу транспортного засобу є меншою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати, як наслідок, такий автомобіль не був об`єктом оподаткування транспортним податком в 2016 році у відповідності до положень статті 267 ПК України.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків в частині мотивів задоволення позовних вимог та не перевірив встановлені судом першої інстанції обставини щодо середньоринкової вартості автомобіля, що належить позивачу.

Крім того, позивач в касаційній скарзі просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, касаційну скаргу позивач, крім іншого, обгрунтовує тим, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання.

За правилами пункту четвертого частини першої Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністратвиного судочинства України (в редакції на час розгляду справи) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 3 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, зокрема, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Таким чином, положення вказаної статті визначають обов`язок суду щодо скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд, у випадку встановлення обставин неналежного повідомлення учасника прави про дату, час та місце судового засідання, якщо касаційну скаргу обгрунтовано такою підставою.

Судом встановлено, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.08.2017 об 14:30.

Судову повістку отримано позивачем 18.07.2017 підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 176 Т.1).

Судове засідання, призначене на 03.08.2017 не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, а розгляд справи відкладено на 28.09.2017 об 14:30 год. про що було складено довідку (а.с. 179 Т.1).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази про повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання, відкладеного на 28.09.2017. Текст повістки в матеріалах справи відсутній як і відсутні докази надсилання судової повістки на адресу позивача.

На час розгляду та вирішення даної справу у суді апеляційної інстанції був чинний Кодекс адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03.08.2017 (далі - КАС України).

Так, згідно із приписами статті 196 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та заперечень на неї.

Для надання пояснень, а також у судових дебатах першій надається слово особі, що подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними дають пояснення і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Згідно із пунктами 1 та 2 частини першої статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, зокрема, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Отже визначальною ознакою вирішення та розгляду судом апеляційної інстанції справи у порядку письмового провадження станом на час розгляду справи було, серед іншого, неприбуття жодної особи з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, але за умови їх належного повідомлення.

При цьому, судом апеляційної інстанції в рішенні зазначено, що справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Порядок повідомлення сторін по справі був передбачений Главою 3 розділу ІІ КАС України. Серед основних інструментів повідомлення, статтею 33 процесуального Закону, було визначено такий вид як повістка, яка, зокрема, надсилається особам, які беруть участь у справі рекомендованою кореспонденцією (листом), із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами (стаття 33 КАС України).

За правилами частини першої статті 35 КАС України повістка вручається під розписку. Повістка може бути вручена безпосередньо в суді. Суд може за згодою особи, яка бере участь у справі, видати їй повістку для вручення іншій особі, яка викликається до суду.

У разі відмови адресата від одержання повістки особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, засвідчує її власним підписом і негайно повертає до адміністративного суду. Особа, яка відмовилася одержати повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і місце судового засідання (стаття 37 КАС України).

Наявний в матеріалах справи акт про відмову від отримання тексту судової повістки 28.07.2017 не містить підпису особи, яка відмовилася від отримання, та складений 19.09.2017, тобто понад місяць з дня відмови (а.с. 187, Т.1).

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи доказів надсилання на адресу позивача судової повістки та належних доказів, які б підтверджували відмову позивача від отримання тексту судової повістки в приміщенні суду, враховуючи, що доводи касаційної скарги стосуються неналежного повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання, підлягають застосуванню положення пункту 3 частини 3 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції.

Керуючись статтями 243 246 250 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко