ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 816/1919/17
адміністративне провадження № К/9901/25350/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 816/1919/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Селянське (фермерське) господарство "Хлібороб", про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (суддя Сич С.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (головуючий суддя Бондар В.О., судді: Кононенко З.О., Калиновський В.А.),
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі також - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач), третя особа - Селянське (фермерське) господарство "Хлібороб" (далі - С(Ф)Г "Хлібороб", третя особа), в якому просив:
- визнати протиправною відмови у затвердженні проекту щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) земель сільськогосподарського призначення державної власності для передачі у власність ОСОБА_1 - члену С(Ф)Г "Хлібороб" для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 4,9357 га, кадастровий номер 5320281800:00:006:0106, викладеної у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 30 серпня 2017 року № 12511/6-17;
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання, яким затвердити проект щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) земель сільськогосподарського призначення державної власності для передачі ОСОБА_1 - члену С(Ф)Г "Хлібороб" для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 4,9357 га, кадастровий номер 5320281800:00:006:0106 та передати вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", оскільки така прийнята пізніше виникнення правовідносин між сторонами щодо спірної земельної ділянки (2016) та не містить правових норм для врегулювання даних правовідносин. Вказує також, що проект землеустрою містить всі необхідні документи, перелік яких зазначено у статті 50 Закону України "Про землеустрій", а відтак підстави для відмови у його затвердженні відсутні.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Судами встановлено, що наказом ГУ Держземагенства у Полтавській області від 15 травня 2014 року № 557-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано гр. ОСОБА_1 - члену С(Ф)Г "Хлібороб" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 4,228 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для передачі у власність гр. ОСОБА_1 - члену С(Ф)Г "Хлібороб" для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області, загальною площею 4,9357 га, кадастровий номер 5320281800:00:006:0106, однак йому було відмовлено з різних підстав.
18 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (вхідний номер Є-19560/0/5 від 18 серпня 2017 року) про повторний розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для передачі у власність.
Листом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 30 серпня 2017 року № 12511/6-17 позивача повідомлено, що відведення земельної ділянки передбачено за рахунок земель, наданих у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_3 (державний акт на право постійного користування землею серія І-ПЛ № 014242 зареєстрований за № 100 від 29 грудня 2001 року). Частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" передбачено, що у разі добровільної відмови юридичної або фізичної особи від земельної ділянки (у тому числі земельної частки (паю), яка перебуває у власності або користуванні такої особи, передавати таку земельну ділянку в користування за результатами земельних торгів, не допускаючи передачі таких земельних ділянок у приватну власність. Враховуючи вищевикладене, у Головного управління відсутні правові підстави у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яку позивач просить передати йому у власність як члену С(Ф)Г "Хлібороб", входить до складу земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ПЛ №014242, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 100 від 29 грудня 2001 року, та станом на час розгляду даної справи право користування ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку не припинено у порядку, визначеному законом, а відтак відмова відповідача ґрунтується на вимогах законодавства України.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В касаційній скарзі позивач вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що передача земельної ділянки у власність можлива лише після припинення права постійного користування такою ОСОБА_3 , оскільки позивач, як член С(Ф)Г "Хлібороб", має право на отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із раніше наданих господарству у користування земель у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог такої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Частиною першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
Слід зазначити також положення щодо можливості передачі земельних ділянок у власність чи користування, закріплене частиною п`ятою статті 116 ЗК України, згідно з яким земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.
У постанові від 1 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)
Згодом цей підхід було використано також у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).
Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належить йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.
Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.
Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви "Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств".
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду 03.11.2021 розглянула справу № 817/1911/17 за тотожними правовідносинами.
Судова палата дійшла висновку, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
За наслідками розгляду справи № 817/1911/17 Верховний Суд сформував такі правові висновки.
У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.
Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.
Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальна громада. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.
За таких обставин, на думку колегії суддів, затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відтак, вказані обставини є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
У справі, яка розглядається судами встановлено, що право постійного користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою не було припинено в порядку, визначеному законом.
Відтак, у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачу проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає слушним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права й необґрунтованість вимог касаційної скарги.
Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі №816/1919/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик