ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 816/2140/16

адміністративне провадження № К/9901/38340/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 (суддя Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 (головуючий суддя Яковенко М.М., судді Лях О.П., Старосуд М.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - позивач, ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2016 №0002581401, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 725 554,70 грн., в тому числі 30 041,00 грн. за основним платежем, 695 513,70 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків акта перевірки щодо допущення позивачем порушень вимог законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Генерал-Транс». На переконання позивача акт перевірки не містить жодних належних доказів нереальності господарських операцій позивача з названим контрагентом, натомість наявні первинні документи свідчать про те, що господарські операції дійсно мали місце та спричинили реальні зміни у майновому стані сторін. Стосовно висновків контролюючого органу про нецільове використання податку на додану вартість, акумульованого на підставі пільги, наданої позивачу як сільськогосподарському підприємству, Товариством зазначено, що такі кошти сплачено контрагентам ТОВ «Фієста», ТОВ «Сіка Україна» за придбані будівельні матеріали, які використано для ремонту основних фондів для можливості їх подальшого використання при виготовленні сільськогосподарської продукції, та контрагенту ФОП ОСОБА_1 за продукти харчування, призначені для харчування працівників, задіяних на польових роботах у виробничих підрозділах Товариства, а тому оплата за надані товари здійснена зі спецрахунку та фінансовий результат їх придбання правомірно відображений у податковій декларації з податку на додану вартість спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства (скороченій).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.11.2016 №0002581401.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм податкового законодавства, що регулюють використання сільськогосподарським підприємством коштів зі спеціального рахунку, на якому акумулюється податок на додану вартість. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про цільове використання позивачем коштів зі спеціального рахунку. Крім того, посилався на непідтвердження первинними документами реальності господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Генерал-Транс».

Товариством подано заперечення на касаційну скаргу, у яких він посилається на те, що судами правильно встановлено обставини справи та прийнято законні і обґрунтовані судові рішення.

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 та з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 19.07.2016 № 275/16-31-14-01-09/03770394.

Згідно із висновками цього акта, Товариством допущено порушення:

- підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, підпункту «а» пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (декларації спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) та залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства в сумі 123 763,00 грн.;

- пунктів 209.2, 209.3, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України та пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами суми податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11, а саме ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" використано не за цільовим призначенням пільгу з податку на додану вартість - код пільги 14010160 «Суми ПДВ, що залишаються у розпорядженні сільгосппідприємства згідно ст.209 ПКУ» у розмірі 453 662,00 грн.

На підставі даних висновків акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0002581401 від 02.08.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в загальному розмірі 866 137,70 грн., в т.ч. основного платежу в розмірі 123 763,00 грн., штрафної санкції в розмірі 742 374,70 грн.

За результатами адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення рішенням Державної фіскальної служби України від 05.10.2016 №21613/6/99-99-11-01-01-25 скасовано податкове повідомлення-рішення №0002581401 від 02.08.2016 в частині визначення ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Перша Протеїнова Компанія» і у відповідній частині штрафну санкцію, а в іншій частині зазначене рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

На виконання вищевказаного рішення Державної фіскальної служби України відповідачем 02.11.2016 винесено податкове повідомлення-рішення №0002581401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 725 554,70 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 30 041,00 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 695 513,70 грн.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, Товариство оскаржило його до суду.

Спірні правовідносини врегульовано приписами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних відносин).

За приписами абзацу 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності є визначальною умовою для виникнення права на формування податкового кредиту.

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №996-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону №996-ХІV передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із статтею 1 Закону №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами пункту 1 статті 9 Закону №996-ХІV, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство має у користуванні виробничі підрозділи «АФ Шишацька», «АФ Золота Гора» та «АФ Яреськи» Шишацького району, які використовує у виробничих цілях для здійснення господарської діяльності, зокрема, з вирощування цукрового буряка.

Для здійснення навантаження цукрового буряку навантажувачем ROPA MAUS на полях виробничих підрозділів Товариства, на яких такий буряк вирощено, було залучено ТОВ «Генерал-транс» на підставі договору про надання послуг №07-УСЛ від 30.10.2014 по навантаженню цукрового буряка у листопаді 2014 року. Умовами договору передбачено обов`язок замовника забезпечити виконавця дизельним пальним.

Виконання умов цього договору підтверджується актами здачі-приймання робіт від 03.11.2014 №20 від 07.11.2014 №24, №22, актами приймання-передачі матеріалів (дизельного палива), актами використання матеріалів, складених та підписаних сторонами договору.

На підставі виданих податкових накладних №01 від 03.11.2014, №03, №4 від 07.11.2014 позивачем включено до складу податкового кредиту за листопад 2014 року суму сплаченого в ціні послуг податку на додану вартість 30040,63 грн.

Первинні документи та податкові накладні, якими оформлено здійснення цих операцій, мають всі необхідні реквізити для надання їм юридичної доказовості, зауважень до оформлення цих документів акт перевірки не містить.

Оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ «Генерал-транс», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

При цьому нереальність проведених операції пов`язується відповідачем із тією обставиною, що згідно податкової інформації, отриманої від ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, по ТОВ «Генерал-транс» за період з 01.09.2014 по 31.11.2014 неможливо підтвердити податкові дані, відображені у податковій звітності платника податків, з причин неможливості вручення запиту про надання інформації та її документального підтвердження по взаємовідносинам з контрагентами за вересень-листопад 2014 року: відсутній телефонний зв`язок з керівництвом підприємства, відсутня технічна можливість направлення запиту поштою на адресу ТОВ «Генерал-транс», у зв`язку з переміщенням ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька у м. Маріуполь.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами підпункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу.

У відповідності до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій і податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 Податкового кодексу України).

Тобто, внесення до електронної бази даних інформаційної системи "Податковий блок" податкової інформації, є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань.

Співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість з інформацією з інших джерел здійснюється у складі автоматизованого контролю.

Інформація, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, у розрізі контрагентів підлягає співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів з метою виявлення платників податку на додану вартість, якими занижено суму податкових зобов`язань або завищено суму податкового кредиту, та відповідному відображення АС "Податковий аудит".

Таким чином процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Висновки ГУ ДФС у Полтавській області щодо нереальності господарських відносин ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» із ТОВ «Генерал-транс» за період з 01.09.2014 по 31.11.2014, які сформовано на підставі податкової інформації ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька є безпідставними, оскільки звірка податковим органом не проводилася.

Колегія Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо реальності фінансово-господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Генерал-транс». Слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. В той же час у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, як і не доведено, що зміст укладеної між ними угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Щодо зафіксованого актом перевірки неправомірного використання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» коштів зі спеціального рахунку, на якому акумулюється податок на додану вартість, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва №100261157 позивач як сільськогосподарське підприємство зареєстрований суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.11.2009.

За висновками контролюючого органу Товариством неправомірно використано кошти в розмірі 453 662,00 грн зі спеціального рахунку на оплату продуктів харчування та придбання товарно-матеріальних цінностей без наявності безпосереднього зв`язку таких виплат з використанням у виробництві сільськогосподарської продукції.

Так, пунктом 209.1 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

У відповідності до пункту 209.5 статті 209 Податкового кодексу України платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.

Згідно із підпунктом 209.2.3 пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України суми податку на додану вартість, що підлягають перерахуванню на спеціальні рахунки, відкриті в установах банків та/або в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, не підлягають сплаті до бюджету та повністю залишаються в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для використання у виробництві сільськогосподарських товарів/послуг. Зазначені суми коштів акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на таких рахунках у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11 затверджений Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі- Порядок №11).

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 вищевказаного Порядку сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, тобто різниця між сумою податкового зобов`язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Таким чином, цільовим використанням акумульованих коштів зі спеціального рахунку є фінансування витрат сільськогосподарського підприємства, пов`язаних безпосередньо з веденням сільськогосподарської діяльності, тобто кошти використовуються для компенсації виробничих факторів та інших виробничих цілей.

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Порядку №11 сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

З вищевикладених норм слідує, що законодавством встановлено виключно цільовий характер використання сум податку на додану вартість, перерахованих на окремі рахунки, а саме такі кошти сільськогосподарські підприємства можуть використовувати лише для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку для використання у виробництві сільськогосподарських товарів/послуг.

Відповідно до пункту «а» підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України до виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, віднесено товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із платіжними дорученнями від 18.09.2014 №с8-13060, №с8-13059, від 21.10.2014 №с8-15183, від 26.06.2015 №с8-10234, від 29.07.2015 №с8-13340, від 27.10.2015 №с8-23003 із спеціального рахунку, на якому акумулюється податок на додану вартість, ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» перераховано ТОВ «Фієста» 436 026.92 грн., а платіжним дорученням від 27.08.2015 №с8-16392 ТОВ «Сіка Україна» - 3616,08 грн. за придбання у цих контрагентів піску, цементу, щебеню та добавки до бетону; відповідно до платіжних доручень від 26.06.2015 №с8-10247, від 29.07.2015 №с8-13297ю перераховано ФОП ОСОБА_1 кошти за продукти харчування в сумі 14019,24 грн.

Будівельні матеріали, придбані позивачем у ТОВ «Фієста» та ТОВ «Сіка Україна», використані для самостійного виготовлення бетону з метою проведення ремонтних робіт на виробничих підрозділах підприємства.

На підтвердження наявності у позивача орендованого майна (обладнання, транспортних засобів), за допомогою якого Товариством здійснювалося виробництво бетону, надано до матеріалів справи договір оренди, акти приймання-передачі оренди основних засобів, акти на використання матеріалів, накладні на отримання матеріалів для виробництва бетону.

Крім того, позивачу на праві приватної власності та на праві оренди належать корівники, телятники, тракторні бригади, токи, автопарки для вантажного транспорту, виробничі підрозділи цукрового заводу, що підтверджується довідками та витягами з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Ремонт об`єктів, які є власністю позивача або знаходяться у його користуванні на правах оренди позивач здійснив власними силами, а також із залученням підрядних організацій, на підтвердження чого надано відповідні первинні документи.

Товарність поставок, а також використання товарно-матеріальних цінностей в ремонтних роботах відповідачем не заперечується і підтверджується копіями договорів, накладними, рахунками, платіжними дорученнями, накладними на переміщення, актами списання матеріалів зі складу.

Також судами встановлено, що згідно із пунктом 7.2 колективного договору ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" на 2011-2015 роки адміністрація підприємства зобов`язується забезпечити гарячим харчуванням працівників, зайнятих на польових роботах, на роботах у віддалених місцях та Призаводському бурякопункту.

Матеріалами справи підтверджено, що у виробничих підрозділах підприємства ВП «Агрофірма «Шишацька», ВП «Агрофірма «Балясне», ВП «Агрофірма «ім. Шевченка», ВП «Агрофірма «Агро-Маяк», ВП «Агрофірма «Орданівка» є обладнані та укомплектовані штатними працівниками їдальні, що забезпечують гарячим харчуванням працівників, задіяних на польових роботах.

Придбані у ФОП ОСОБА_1 в період червень-липень 2015 року продукти харчування використано Товариством для приготування сніданків, обідів та вечері для харчування працівників підприємства, задіяних на польових роботах, що підтверджується накладними, накладними на переміщення, звітами по їдальням вищевказаних виробничих підрозділів товариства, подорожніми листами.

Колегія Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем використано спірні кошти зі спеціального рахунку для ремонту основних фондів з метою подальшого використання таких фондів у своїй господарській діяльності - виготовлення сільськогосподарської продукції, а також харчування своїх працівників, задіяних безпосередньо для збирання врожаю, тобто за цільовим призначенням коштів спеціального фонду для оплати виробничих факторів.

Таким чином, отримані від ТОВ «Фієста», ТОВ «Сіка Україна» та ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності використано у господарській діяльності ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка", безпосередньо пов`язаній з виробництвом сільськогосподарської продукції, а тому оплата за дані товари є цільовим використанням коштів зі спеціального рахунку податку на додану вартість, що свідчить про безпідставність висновку відповідача про їх нецільове використання.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4,54.3.5,54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, пункту 4 Порядку №11 в частині використання не за цільовим призначенням сум, що залишаються у розпорядженні підприємства, у розмірі 453 662,00 грн., не відповідає вимогам податкового законодавства та обставинам справи, то застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до пунктів 123.1, 123.2 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі суми, використаної не за призначенням, 453662 грн., а також у розмірі 50 % від вказаної суми - 226 831,00 грн. є протиправним.

Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги податкового органу відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова