ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2020 року
м. Київ
справа № 816/374/16
адміністративне провадження № К/9901/26522/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування індивідуальної податкової консультації, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2016 (суддя - Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді: Бенедик А.П., Філатов Ю.М.) у справі № 816/374/16.
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області про скасування індивідуальної податкової консультації Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 14.03.2016 № 231/П/16-31-13-01-26.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДФС у Полтавській області оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14, статті 52, статті 53, підпункту 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, статей 7 11 69 86 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, зазначає, що з поставлених платником теоретичних питань ГУ ДФС у Полтавській області не мала можливості надати більш детальну податкову консультацію щодо вирішення конкретної ситуації платника щодо його дій в конкретному податковому періоді, так як на момент звернення щодо надання податкової консультації позивач ще не придбав нежитлові приміщення, а особливості сплати земельного податку, як зазначало ГУ ДФС у Полтавській області у податковій консультації, також залежать і від розміру земельної ділянки, на яких такі об`єкти розміщені, та від інших обставин.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі статті 52-53 Податкового кодексу України звернувся до Головного управління ДФС України у Полтавській області із запитом від 18.02.2016, в якому зазначив, що він має намір придбати у власність нежитлову нерухомість (складські приміщення) та здавати її в подальшому в оренду в рамках своєї підприємницької діяльності, при цьому також являється платником єдиного податку, у зв`язку з чим просив надати податкову консультацію з таких питань:
чи зобов`язаний він, будучи платником єдиного податку, сплачувати земельний податок на землі в разі якщо площі нерухомості, які знаходяться на ній, здані в оренду, і він за це отримує доходи, тобто провадить господарську діяльність?
згідно норм Податкового кодексу України - чи залежить обов`язок сплати податку на землю платником єдиного податку на землі, які використовуються ним у господарській діяльності, від того, чи є він власником чи особою без правовстановлюючих документів щодо такої землі?
Головне управління ДФС у Полтавській області листом від 14.03.2016 №231/П/16-31-13-01-26 надано відповідь наступного змісту:
"Відповідно до пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку на земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої групи для провадження господарської діяльності.
Відповідно до пункт 1 статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Вказане положення також стосується використання майна, яке надається в оренду підприємцем на спрощеній системі оподаткування.
Підпунктом 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, передбачено, зокрема, що фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.
Таким чином, фізична особа-підприємець - платник єдиного податку може здавати частину земельної ділянки в оренду, площа якої не перевищує 0,2 гектари, за умови якщо решта земельної ділянки не перебуває в оренді.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння слати за землю - Податковим кодексом України.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Відповідно до статей 269 270 Податкового кодексу України платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об`єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Обов`язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття права власності (користування) відповідною земельною ділянкою.
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Причини, підстави та наслідки переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду встановлено статтею 120 Земельного кодексу України.
Положення статті 120 Земельного кодексу України, що прямо кореспондується з положеннями статті 377 Цивільного кодексу України, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без змін її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Тобто, з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю чи споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об`єкт, а з ним і обов`язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.
Таким чином, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу-підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО, тощо), то такий підприємець (платник єдиного внеску), згідно з підпунктом 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку.
Якщо земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), їх частини, що знаходяться у власності фізичної особи (фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску) та використовуються для провадження господарської діяльності, не надавалась їй в установленому чинним законодавством порядку, то за таку земельну ділянку фізична особа-підприємець - платник єдиного податку сплачує податок на загальних підставах, у тому числі у разі надання в оренду будівлі, споруди (їх частини)".
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновкам якого погодився і апеляційний адміністративний суд, виходили з того, що надана Головним управлінням ДФС у Полтавській області індивідуальна податкова консультація від 14.03.2016 №231/П/16-31-13-01-26 не містить обґрунтування застосування норм законодавства з питання, поставлених заявником, оскільки контролюючий орган обмежився самим лише посиланням на норми Податкового кодексу України Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України. Таким чином, надана відповідачем податкова консультація є необґрунтованою та не відповідає критеріям правомірності, які ставляться до рішень суб`єктів владних повноважень частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправною.
Згідно з підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковою консультацією є допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
Для цього, в свою чергу, законодавець вимагає від платника податків, який звертається за індивідуальною податковою консультацією, правильно формулювати самі запитання, які мають бути поставлені конкретно, чітко та зрозуміло, з описом індивідуальної ситуації, що склалась.
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
В порушення наведених процесуальних приписів суди попередніх інстанцій у спірному випадку, надаючи правову оцінку розглядуваній податковій консультації, не зазначили, на які саме з поставлених питань відповідачем не надано відповіді, не зазначили, в чому полягає суперечність оспорюваної консультації нормам або змісту відповідного податку, а також, у чому, на переконання судів, полягає неконкретність наданих роз`яснень органу доходів і зборів.
Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 у справі № 816/374/16 скасувати.
Справу № 816/374/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна