ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 817/921/18

адміністративне провадження № К/9901/69777/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 817/921/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_2 , Рівненська місцева прокуратура, Рівненський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року (головуючий суддя: Комшелюк Т.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя: Бруновська Н.В., судді: Затолочний В.С., Матковська З.М.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_2 , Рівненська місцева прокуратура, Рівненський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, в якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення № 460 від 14.12.2017 р. «Про поховання ОСОБА_3 ».

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на її думку, це рішення суперечить вимогам статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу», оскільки перепоховання допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків та іншому кладовищі. При цьому, позивач здійснила первісне поховання ОСОБА_3 та письмового звернення про перепоховання до міської ради не подавала, а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , не надала необхідних документів, які передбачені чинним законодавством.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне рішення відповідача є правомірним, підстави для його скасування судом відсутні.

ІІІ. Касаційне оскарження

2. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову повністю.

2.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно не звернули увагу на те, що при прийнятті спірного рішення відповідач порушив норми Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про поховання та похоронну справу» та інших підзаконних нормативно-правових актів. Звертає увагу, що відповідачу не було надано жодного передбаченого чинним законодавством документа, на підставі якого у нього були наявні підстави приймати рішення про перепоховання. Позивач вважає, що оскільки вона здійснила поховання ОСОБА_3 , тому набула право на встановлення надмогильної споруди в межах могили, облаштування місця поховання, здійснення інших дій, що не суперечать чинному законодавству. З цих підстав саме вона наділена правом звертатись з заявою про перепоховання останків померлої подруги, у зв`язку з чим спірне рішення порушує її права.

2.2. Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловила незгоду з викладеними в скарзі доводами та повідомила свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення цього позову, просила судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 20 січня 2017 року.

4. Згідно із змістом свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 22 листопада 2018 року, третя особа в справі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 є матір`ю померлої ОСОБА_3 .

5. Позивач ОСОБА_1 , яка не є родичем ОСОБА_3 , здійснила первісне поховання останньої, оскільки, за її твердженням, вона перебувала в дружніх стосунках з померлою.

6. 08 червня 2017 року за фактом неналежного виконання обов`язків медичними працівниками, що призвело до смерті ОСОБА_3 , відкрите кримінальне провадження № 42017181010000102 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 Кримінального кодексу України.

7. Постановою Рівненської місцевої прокуратури Рівненської області від 06 листопада 2017 року вирішено провести ексгумацію трупа ОСОБА_3 з місця поховання в с. Ходоси Рівненського району Рівненської області.

8. Відповідно до змісту цієї постанови, на вимогу ОСОБА_2 , яка є матір`ю померлої, проведено ексгумацію трупа. ОСОБА_2 вважає, що медичні працівники Центральної Рівненської міської лікарні неналежно виконали свої обов`язки, що спричинило смерть її дочки ОСОБА_3 . Смерть останньої настала поза її місцем проживанням, будь-якого диспансерного спостереження не проводилось. Медичні працівники всупереч чинного законодавства видали тіло ОСОБА_3 стороннім особам за їхньою заявою, без проведення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті останньої.

9. Згідно з постановою прокурора Рівненської місцевої прокуратури 11 грудня 2017 року, проведено ексгумацію трупа ОСОБА_3 для проведення комісійної судово-медичної експертизи.

10. 12 грудня 2017 року матір померлої ОСОБА_2 звернулась до Дубенської міської ради із заявою про надання дозволу на поховання останків тіла дочки ОСОБА_3 на кладовищі в

АДРЕСА_1 . Виконавчий комітет Дубенської міської ради Рівненської області 14 грудня 2017 року прийняв рішення № 460 «Про поховання ОСОБА_3 », а саме: поховання останків тіла ОСОБА_3 на кладовищі в

АДРЕСА_1 . Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернулася з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

17. Підпунктом 11 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить власні ( самоврядні) повноваження забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони.

18. Частиною 4 статті 4 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачено, що діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах зокрема, поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого при житті, а за його відсутності з врахуванням побажань родичів.

19. Відповідно до статті 11 цього Закону, поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями) ,дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком ( правнуком), іншою особою, яка зобов`язалась поховати померлого.

20. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу», перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі (частина 1). Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України (частина 2).

VI. Позиція Верховного Суду

21. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

22. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

24. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям відповідачем рішення від 14 грудня 2017 року № 460 «Про поховання ОСОБА_3 », а саме: поховання останків тіла ОСОБА_3 на кладовищі в

АДРЕСА_2 . При цьому суди встановили, що незгода позивача з цим рішенням відповідача полягає у її такому її розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу», згідно з яким, на її думку, це рішення прийняте без наявності передбачених частиною першою статті 21 цього Закону виняткового випадку.

26. Системний аналіз норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, свідчить, що за життя кожна людина має право виявити волю про своє майбутнє поховання, якщо вона не буде суперечити чинному законодавству, у разі відсутності такого волевиявлення, похованням займаються родичі. Ці норми права, крім іншого, кореспондують традиціям та звичаям, що склалася історично та передаються із покоління в покоління та зберігається протягом тривалого часу.

27. Щодо правил перепоховання останків померлих, встановлених статтею 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу», то Верховний Суд зауважує, що частина перша цієї статті визначає органи, на підставі рішень яких у виняткових випадках допускається перепоховання померлих.

28. Водночас, згідно з правилами частини другої вказаної статті, перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.

29. Суди попередніх інстанцій встановили, що в спірних правовідносинах відбулась ексгумація трупа ОСОБА_3 з місця поховання в с. Ходоси Рівненського району Рівненської області на підставі постанови Рівненської місцевої прокуратури Рівненської області від 06 листопада 2017 року.

30. Тобто, перепоховання ОСОБА_3 ініційоване не на підставі випадку, визначеного частиною першою статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а відбулось відповідно до частини другої цієї статті.

31. Водночас, поховання (як завершальна стадія цієї процедури після проведення судово-медичної експертизи) відбулось вже з ініціативи матері померлої на підставі дозволу відповідача, наданого спірним рішенням.

32. Крім цього, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що померла ОСОБА_3 за життя виявила волю про своє поховання саме позивачем, а не рідною матір`ю ОСОБА_2 .

33. Разом з цим, пунктом1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

34. З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за правилами цього Кодексу є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

35. Водночас, статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

36. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси та просити їх про захист.

37. Таким чином, за змістом цих норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права.

38. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

39. Тобто, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

40. Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Аналогічно протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

41. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

42. Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

43. В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права позивача у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

44. Проте, суди першої та апеляційної інстанції в цій справі встановили відсутність належного обґрунтування ОСОБА_1 обставин щодо того, в чому полягає порушення її права, яке її право порушене.

45. Верховний Суд погоджується з критичним сприйняттям судами попередніх інстанцій тієї обставини, що саме ОСОБА_1 , за твердженням її представника ОСОБА_4 , наділена правом звертатись із заявами про перепоховання останків померлої подруги, а спірне рішення порушує її права колегія суддів, оскільки суду не надано доказів, які б вказували на ту обставину, що померла ОСОБА_3 за життя виявила волю з приводу свого поховання саме виконавцем ОСОБА_1 , а не рідною матір`ю ОСОБА_2 .

46. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом та Конституцією України. Спірне рішення прийняте безсторонньо, розсудливо, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія), а тому є правомірним та не підлягає скасуванню судом, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

47. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у цій справі про відсутність підстав для задоволення позову.

48. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, а також рішення в цій справі є законними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

49. Водночас, доводи та аргументи касаційної скарги Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.

50. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

51. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

52. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

53. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року залишити без задоволення.

2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

Н.М. Мартинюк