ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 818/138/17

адміністративні провадження № К/9901/40727/18, К/9901/40726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДФС у Сумській області та Приватного підприємства «Нове століття плюс» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року (суддя Павлічек В.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року (головуючий суддя Калитка О.М., судді: Калиновський В.А., Бондар В.О.) у справі №818/138/17за позовом Приватного підприємства «Нове століття плюс» до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Нове століття плюс» (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 року №0001761404, яким підприємству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 47321,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 37857 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 9464,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій підприємства з його контрагентами. Посилається на безпідставність висновків податкового органу стосовно безтоварності операцій, оскільки всі операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. На думку позивача, акти про неможливість проведення перевірок контрагентів не є свідченням відсутності господарських відносин між позивачем та його контрагентами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Вважає, що право на податковий кредит виникає незалежно від використанні таких товарів, основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Зауважує, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 року №0001761404 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 620 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1 655 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку підприємства, полягають у неврахуванні судом, що фактичне здійснення підприємством господарської діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами. Зазначає про наявність трудових ресурсів, фізичної, технічної та технологічної можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач також звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення попередніми судами норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом, що фактичне здійснення підприємством господарської діяльності не підтверджується первинними документами. Зазначає про відсутність трудових ресурсів, фізичної, технічної та технологічної можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом на виконання ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.08.2016 року у справі №760/6919/16-к проведена позапланова невиїзна документальна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з Товариствами з обмеженою відповідальністю «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія», «РЗХ Лімітед», «Ека строй плюс», «Інтербілд комьюніті», «Макао союз», за результатами якої складено акт від 03.10.2016 року №175/14-05-24/32149065/42 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту по господарським операціям із вказаними контрагентами.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.10.7016 року №0001761404, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 47321,25 грн., в тому числі за основним платежем - 37 857 грн., за штрафними санкціями - 9464,25 грн.

Вважаючи, що наведене рішення податкового органу прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія» укладено два договори підряду від 18.03.2015 року №ДП - 18/03, від 27.03.2015 року №27/03 на виконання робіт по частковому ремонту напольних люків та монтаж банерної сітки.

Виконання робіт підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями та податковими накладними на загальну суму 21000,00грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 3500 грн., що включено позивачем до складу податкового кредиту за березень 2015 року.

Судами також встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ека строй плюс» укладено договір підряду від 03.06.2015 року №03/06 на виконання робіт з монтажу банерної сітки та монтажу захисної сітки фасаду.

Виконання робіт підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, податковими накладними на загальну суму 18720 грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 3120грн., що включено позивачем до складу податкового кредиту за червень 2015 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судами також встановлено, що податкові накладні, відповідають вимогам статті 9 Закону №996-XIV, містять обов`язкові реквізити, зокрема, назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис, не мають дефектів форми, змісту або походження, тобто є такими, що не викликають сумнівів щодо їх юридичної сили та доказовості та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Верховний Суд не приймає доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості ресурсів для виконання об`єму робіт згідно договорів підряду перед позивачем, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів або відсутності у контрагентів основних фондів чи кваліфікованого персоналу.

Положеннями статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

За приписами пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим.

Отже, відповідальність є персональною; обов`язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Таким чином, Касаційний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про підтвердження господарських операцій позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія» та «Ека строй плюс».

Стосовно взаємовідносин позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «РЗХ Лімітед», «Інтербілд Комьюніті» та «Макао Союз», Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЗХ Лімітед» укладено договори підряду від 02.06.2015 року №02/06 на виконання робіт з демонтажу банерної сітки та демонтажу захисної сітки фасаду; від 25.05.2015 року №25 на виконання робіт з монтажу тонувальної плівки на вітринах готелю; від 01.05.2015 року №14 про надання транспортних послуг.

Судами встановлено, що виконання вказаних договорів підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Також встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербілд комьюніті» укладено договори підряду: від 30.10.2015 року №30/10 на виконання робіт з демонтажу банерів; від 02.11.2015 року № 02/11 на виконання робіт з демонтажу та монтажу банерної сітки; від 16.11.2015 року №16/11 на виконання робіт з часткового ремонту балкону та ремонту фасадного декору; від 17.11.2015 року №17/11 на виконання робіт по заміні аварійної ділянки пожежної труби.

Виконання умов договорів підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними на загальну суму 103717,80 грн. та платіжними дорученнями.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макао союз» укладено договори підряду: від 26.01.2016 року №26/01 на виконання робіт з часткового ремонту козирка заднього двору; від 10.02.2016 року №10/02 на виконання часткового ремонту приміщення цеху лікарських препаратів; від 12.02.2016 року №12/02 на виконання робіт з монтажу та демонтажу декору у торговельних залах супермаркетів ЕКО маркет.

Виконання умов договорів підтверджується актами надання послуг, податковими накладними на загальну суму 62748,00 грн. та платіжними дорученнями.

Судами встановлено, що перевірка відповідачем була проведена у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.08.2016 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.12.2015 року за №12015000000000630, у рамках якого допитано ряд осіб, які значаться керівниками та засновниками вказаних вище контрагентів позивача.

Зокрема, згідно протоколів допиту засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті», засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Макао Союз», засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «РЗХ Лімітед», перелічені особи не мають ніякого відношення до діяльності даних підприємств, будь-які фінансово-господарські документи, угоди, податкові накладні та інші фінансові документи від імені даних суб`єктів господарської діяльності не підписували.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками попередніх судів, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у рішеннях Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі №21 - 421а11, від 06.10.2015 року у справі №2а - 18901/11/2670, від 22.03.2016року у справі №810/620/14.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено неможливість реального здійснення підприємствами-контрагентами фінансово-господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності.

Судами встановлено відсутність у наведених підприємств - контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки наведені матеріали містять відомості щодо відсутності здійснення господарських операцій позивача з іншими суб`єктами господарювання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами і наявність підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Доводи касаційних скарг позивача та відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Всупереч вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, платником податків не доведено у встановленому чинним законодавством порядку, реальність всіх господарських операцій за перевіряємий період

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління ДФС у Сумській області та Приватного підприємства «Нове століття плюс» - залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року у справі №818/138/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник